О парусах нашей юности

ВАЛЕНТИНА ЛЕВОЧКО
Про вітрила нашої юності

Про клуб любителів поезії з романтичною назвою «Бригантина» мені розповідала бібліотекар Інна Зимогорова, котра була одним із його організаторів. Клуб цей виник на початку 60 років при міській юнацькій бібліотеці імені Тараса Шевченка і проіснував майже до кінця десятиліття, об’єднавши юних любителів красного письменства: старшокласників, студентів і навіть молодих виробничників. Керівниками «Бригантини» були на той час початкуючий поет Валерій Гончаренко і робітник,а згодом газетяр Вадим Гребенюк. До речі, Зимогорова так часто і так гаряче розповідала про «Бригантину», що я навіть позаздрила Інні Вікторівні. Що я пропустила?!
Якщо бути точною, «Бригантина» проіснувала всього п’ять років, але в літературному процесі Кіровоградщини їй належить важливе місце.
Чому я про це згадала? Дякуючи поетесі Тетяні Березняк, автору чотирьох поетичних збірок, одному з перших членів поетичного клубу. В «Бригантину» Таня прийшла старшокласницею, «безалаберним дівчиськом», як вона себе атестувала і була активним членом до свого вступу в Харківський національний університет на факультет …біології. Але й студенткою не припиняла свої контакти з «Бригантиною». І ось я тримаю в руках книгу Тетяни Березняк «Бригантина» юності моєї», під обкладинкою якої звучать голоси поетів літературного клубу. І не тільки поетів, члени «Бригантини» писали оповідання,есе, новели. Тобто були закохані в літературне слово. Треба віддати належне автору проекту. Тетяна Березняк зробила велику справу, зібравши під однією обкладинкою друзів далекої юності. І нелегку, додамо. Адже «Инных уж нет, а те далече». І між іншим досить таки далеко. Та про це трохи згодом. А про себе Тетяна написала так: «Бригантина» - перша юнацька студія, так чому ж вона так багато важить у моєму житті? Вона мій перший вітрильник в океані любові і поезії… Перший бал Наташі Ростової – вихід у світ».
Я не маю сумніву, що таке ж місце «перша юнацька студія» посідала в житті кожного «бригантинівця», про кого Тетяна згадувала в своїх коментарях і хто гаряче відгукнувся на її «запрошення» до альманаху. Під обкладинкою зібрано 27 авторів. Про кожного з них дана бібліографічна довідка. І знаєте що вражає? Всі стали непересічними особистостями і зробили кар’єру, так би мовити. Дехто навіть запаморочливу. На підтвердження своїх слів згадаю декого з цих авторів, тим більше, що знала їх особисто. Правда, безвідносно до «Бригантини». Ну перший капітан вітрильника йде поза конкурсом. Валерій Гончаренко – гордість Кіровоградщини, поет, якого знає вся Україна. Серед перших учасників поетичного клубу помітною особою була Людмила Сараскіна. Асистент, молодший викладач кафедри російської літератури педагогічного інституту імені Пушкіна, згодом стала відома у всьому світі, як кращий спеціаліст по Достоєвському. Її книги і статті переведені на десятки мов світу. Зараз Людмила Іванівна живе і працює в Москві. А ось колишній «бригантинівець» Юрій Камінський, член спілки письменників ще з 1984 року, був активним учасником літературного об’єднання «Степ» і поетичного клубу «Бригантина», філолог, журналіст, автор десяти поетичних збірок і двох книг прози. Зараз живе в Ізраілі. За висловом автора-упорядника альманаху Тетяни Березняк, Камінсьний ніколи не був капітаном клубу, але «завжди був великим літературним авторитетом, яким залишається і сьогодні». Хочеться згадати ще одну учасницю знаменитої літстудії. Аллочка Параконьєва була донькою улюбленця кіровоградських театралів неперевершеного Костянтина Параконьєва, згодом народного артиста України, лауреата Шевченківької премії, керівника Запорізького українського драматичного театру. Алла теж мріяла стати артисткою. Не вийшло. Стала філологом. Вчилася у нашому педінституті, хоч закінчувала вже в Запоріжжі. Багато років життя присвятила музейній справі. Знана і поважна людина в мистецьких колах Запоріжжя.
До речі, педагогічний інститут імені О. С. Пушкіна для більшості «бригантинівців», починаючи з Валерія Гончаренка був улюбленою Альма матір. Хоч і не для всіх. Ми вже згадували біолога Таню Березняк. Зоя Грицаєнко (Нечетова – Колесник) закінчила Одеський медичний інститут, працювала жіночим лікарем. Очолювала жіночу консультацію у сто другому мікрорайоні. Але уявіть собі, я тільки з альманаху дізналась, що Зоя Іванівна писала гарні вірші, оповідання, ессе. Чи не тому вона так пишалася своїм сином – журналістом. Адже якоюсь мірою він реалізував і її захоплення юності .Нажаль, ще десять років тому після важкої хвороби Зоя Колесник – Нечетова залишила цей світ, а в альманасі звучить і її голос.
Одна з перших учасниць «Бригантини» Лідія Кречетова (Гребенюк) писала новели, про них були гарні відгуки Миколи Смоленчука і Віктора Погрібного. Навчалася на факультеті журналістики Московського інституту поліграфії і книжкової справи, але врешті решт справою її життя стала астрологія. Кречетова відомий у нашому місті космоастролог. Саме в цій іпостасі я з нею і познайомилася. Наші розмови проходили під акомпанемент шекспірівської тези: «Багато є на світі, друг Гораціо, незрозуміле нашим мудрецям». Кречетова прекрасний співрозмовник. Її слухати – не переслухати.
На превеликий жаль, мені доведеться обмежити свої коментарі, хоч всі автори і навіть ті, про кого лише згадується у розділі «Переклик через піввіку» заслуговують на нашу увагу. Це люди, що жили і живуть красивим життям, наповненим змістом і духовним неспокоєм. І не випадково в далекі шестидесяті вони всі опинилися на палубі свого вітрильника. Але ще про одного учасника «Бригантини» хочу сказати. Недавно в обласному художньому музеї експонувалася виставка картин відомого кіровоградського художника, учасника Великої Вітчизняної війни і визволення нашого міста Миколи Бондаренка. Серед картин митця є «Портрет сина». Пам’ятаєте, хлопчик, занурений у книжку. Хлопчика звати Володимир. З дитинства книжки були одним з найголовніших його інтересів і значну частину свого часу хлопчик проводив у бібліотеці імені Шевченка, що знаходилась неподалік від його дому. Саме в цій бібліотеці на початку 60-х і отримала свою «прописку» літстудія «Бригантина», як я вже згадувала. « Я сидів собі, читав, ре звертав уваги на зібрання, а потім стало цікаво, про що це вони там говорять,- розповідав мені Володя Бондаренко, з яким я познайомилася ще коли він був студентом українського відділення філологічного факультету педінституту. «Бригантина» була вже позаду. Але те, що вона зіграла свою роль в його багатому пригодами житті., це безперечно. Працював вчителем, кореспондентом, редактором, писав вірші, навіть поетичну збірку видав. Самотужки вивчив іспанську, працював перекладачем – синхроністом у країнах Латинської Америки. Зараз живе на Сахаліні.
На завершення хочу від щирого серця привітати Тетяну Березняк, чий труд заслужено оцінили. Вона стала лауреатом обласної літературної премії імені Євгена Маланюка. Правда, з цього приводу довелось почути несхвальні відгуки, мовляв, вона ж лише упорядник, то за що їй премія. Я пояснюю це людською заздрістю. Якщо не на сто відсотків, то на 99 точно, книга - це її заслуга. Чомусь до неї ніхто не пробував підняти такий пласт літературного, а загалом і духовного, життя покоління шестидесятників. Ця книга, як на мою думку, знахідка для краєзнавців. А просто читачам принесе велике задоволення. Принаймні за себе я відповідаю.

ВАЛЕНТИНА ЛЕВОЧКО, котра на «Бригантину» вчасно не потрапила.
31.01.2019.