Каракульча для ЦК КПРС

                КАРАКУЛЬЧА  ДЛЯ  ЦК  КПРС

     Аби читач зрозумів мої міркування, відносно тих подій та того часу, викладених мною в цьому спомині, потрібно сказати кілька слів відносно величезного регіону, який охоплює все Приаралля та напівпустелю Кизилкум. На цих піщаних, солончакових землях та при такому жаркому, сухому кліматі, рослинний світ дуже бідний. В цьому регіоні могли вижити тільки білий та чорний саксаул, полинно-чагарникова рослинність, піщана осока, верблюжа колючка, кандима. Як я дізнався пізніше, ця бідна рослинність, для вівці, має таку ж цінність, як вершкове масло для людини.

     Вчені вже давно виявили під напівпустелею та під всім Приаральським регіоном, на певній глибині, великі запаси прісної, мінералізованої води (справжнє підземне море). Були пробурені артезіанські свердловини, з яких били фонтани мінеральної води нагрітої до +40 С, висотою до п’ятнадцяти метрів. Один з таких фонтанів знаходився в ста метрах від злітної смуги аеродрому МПЛ (місцеві повітряні лінії) біля селища Кизилкумський. Взимку, при десятиградусному морозі ми бігали купатися до цього гарячого фонтану. Відчуття незабутнє, запас бадьорості на цілий день!

     Ця вода, вирвавшись з надр землі, утворювала в напівпустелі прісні озера. І коли з’явилися ці озерця, місцеве керівництво заснувало на цьому величезному терені радгосп для вирощування овець каракульських порід. Це порода вівці, зазвичай з чорним (в перекладі з казахської, кара – то чорний), в кручених завитках хутром, вирощується головним чином в Середній Азії, в Криму. Так от каракуль – це цінна шкірка новонароджених каракульських ягнят, а ще більш цінним вважається хутро зі шкірок недоношених ягнят каракульських овець, який має назву – каракульча.

     На той час, коли я літав в тому регіоні, на тих пасовиськах, випасалося до двохсот тисяч голів овець. Там створювався каракуль найвищої проби. Я був шокований, коли мені “поталанило” і я став мимоволі свідком того, як добувають каракуль вищої проби. Нам показали, наочно, увесь процес – вівцю, перед самим окотом, кладуть на спеціальний верстак, розрізають їй живіт, витягають живого ягня і знімають з нього оту, саму цінну каракульчу. Я досі не можу, без здригання, згадувати те видовище. Головний зоотехнік радгоспу тоді хвалився, що вся ця каракульча йде виключно на пошив одягу для сімей членів ЦК КПРС та на експорт.

     Скільки гордощі було в його голосі. Зараз я розумію, що без такого процесу не може існувати тваринництво та легка промисловість, але згадка про таке виробництво досі засмучує.

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ ЮРІЙ       - 2019-й рік
Переклад українською мовою       - 2025-й рік