Довбешкою об вуличну булигу

 

 Рубе,
 рубе,
 рубе,
 рубе 
дорогою  з Парижу,
вело доместики, 
галерних тінь рабів,
засунутий у вухо
...скрик,
 і вискнувши,
- Та їдь вже!!!
Все  нижче,
нижче,
 нижче
до керма пригнувшись,
вам трястися,
зуболомним...

То ж!
 Вперед!
 І мрія лиш одна,
 не хрястнуться довбешкою
об вуличну булигу,
а там,мабуть,
 хоч якось, 
пронесе! 

А за бортом
піт,
сльози,
 кров
та хрускіт
...зневічених хребтів, 
таких, як ти
вело доместиків,
рабів... 

Та ось, позаду все...
ти весь,
 як біс, 
в пилу,
мчиш, переможець,
ось і фініш
 аля комедії тієї.

І ти...

Цілуєш камінь нагородний,
саме ту
БУЛИГУ,
не розуміючи...
 
Що? 

...Що на ній
страх,
сльози,
кров та
 СМЕРТЬ
товаришів твоїх,
вело доместиків,
рабів. 

І регіт,
так, 
утробний регіт зграї ваших же панів,
 які придумали  оту всю муть,
заміною  арени гладіаторської...

 А, “далі, тиша”.
Та травою грає вітерець...

Бай-бай всім,
 до наступних гульок на природі.