Ночь на украинском
Потім, коли я трохи обжилася на новому місті, і трохи познайомилася з сусідами, то бабусі, які полюбляли говорити про життя, сидячи на лавочках у тіні високих каштанів, довірливо розповіли мені, що по ночах по дому, запросто розгулює привид дівчини в білій сукні. Це бувае тільки на повний місяць. А потім, як виявилося, і не тільки вцей час, а коли привіду хотілось.
Справжній привид? А таке бувае? Я не могла в це повірить. Я виросла на ідеях матеріалізму, тому особливо в ці вигадки особливо не повірила. Хіба мало що стареньким з їх старечим маразмом примариться. Зазвичай такими історіями колись лякали маленьких дітей, щоб вони не вередували. З цього проминуло ще пару тижнів.
За вікнами шуміла літня гроза. Самого місяця не було видно за щільною завісою чорних хмар. І прохолодноі зливи. В ту ніч я чомусь довго не могла заснути. Щось турбувало, як хочеш згадати потрібну інформацію, але ніяк не можеш зловити нитку пам'яті. Я випила склянку гарячого молока з чайною ложкою меду, як мама радила зробити, коли важко заснути. Прийняла гарячий душ, і загорнулася в махрове простирадло. За вікнами продовжував вірувати дощ. Несподівано в кімнаті стало так же прохолодно, як взимку, коли з якоїсь причини відключали опалення. З рота повалив пар. Я нанягнула теплу кофтинку. Хоч за вікнами шумів дощ, в самій кімнаті було дуже тихо. Я почула за спиною приглушений звук кроків. І обернулася. Біля протилежної стіни помітила дівочу фігуру. Трохи згорблена, в білій нічній сорочці. Чорні, як смола, волосся розпатланим пасмами лягали на спину і плечі. Вона пильно дивилася уважним поглядом на мене. Як вона могла сюди зайти? Я закривала двері на всі замки та запори! - Я хотіла крикнути, але голос пропав. У роті стало сухо, як ніби я цілий день ходила по пустелі. Бліда, напівпрозора, і така дивна. Я відчула шкірою, як від неї виходила потужна хвиля страху. Дівчина дивилася на мене порожніми очима. А потім пройшла крізь стіну, так просто, як я йду на кухню або у ванну через двері. Я злякано проковтнула слину. Впавши на ліжко, дивилася в стелю, і вперше відчула, як мене накриває крижана хвиля страху. Противного і липкого, схожого на павутину. Ледве дочекавшись ранку, побігла до своєї сусідки, Марії Дмитрівні. Вона до пенсії була вчителькою молодших класів. Маленька, м'яка і затишна, чимось схожа на мою бабусю, вона мені припала до душі. І ми потоваришувалися. І вона якось так, непомітно вона увійшла в моє життя, і стала частинкою мого життя. Саме до неї, а не до кого іншого, постукала в двері. Вже сидячи за кухонним столом, за чашкою ароматного чаю, збуджено розповідала про нічну гостю. Старенька, вислухавши мене, тільки похитала головою, а потім сказала:
- Не бійся ціеї дівчини. Вона тобі нічого поганого не зробить. Походить, постоїть, та піде далі. Тільки запитай, як її ім'я. Я кивнула в знак згоди, не ставши сперечатися. Допивши чай, пішла додому. Минуло всього кілька днів. Так сталося, що трохи засиділася в інтернеті, та не помітила, як настала північ. На кухні зозулька прокувала дванадцять разів. Коли вона сховалася у своїй нірці, я назад побачила біля свого ліжка напівпрозору фігуру. Вона раптово з'явилася немов з нізвідки. В мою сторону потягнуло хвилею холоду, як ніби я заглянула в сільський льодовик, набитий доверху колотим льодом. Дівчина дивилася на мене порожнім поглядом. Вона мовчала. Я згадала те, що мені радила за ароматною чашкою чаю Марія Дмитрівна.
- Хто ти? - Сяк-так я могла промовити, відчувши, як моє серце зривається в шалений галоп, а в скронях починає пульсувати кров. Привид здивовано подивилась на мене. Порожнеча в її очах зненацька зникла. І з них з'явився інтерес. Вона зробила невеликий крок в мою сторону, а потім різко зупинилася. Я завмерла, немов закам'яніла. Я проковтнула слину. Але все-таки змогла ще раз видавити хрипко, як прокаркала перелякана ворона, - Хто ти?
- Хто я? - здивовано прошепотіла дівчина, здивовано смивши бровами. - Не знаю. Зовсім нічого не пам'ятаю про себе. Але допоможи мені згадати моє ім'я! - простогнав, схлипнувши, незнайомка. А потім повернулася до стіни, і просто зникла, ніби її не було у моїй кімнаті.
Я підскочила, і побігла перевіряти дверні замки. Все було замкнено. Вранці я постукала до своєї сусідки, Марії Дмитрівні. Вона знала багато чого цікавого. Вислухавши мою плутану розповідь, вона тільки похитала головою.
- І до мене ця дівчина колись приходила. Постояла, помовчала, але чомусь заговорювати зі мною жодного разу не намагалася. Тільки зітхала, плакала і йшла до інших сусідів.
- Так що мені робити далі?
- Що робити? Спочатку спробуй поговорити з нею. Спробуй дізнатися все-таки її ім'я. Може, піднімеш міські архіви, і тоді спробуємо якось вирішити цю головоломку.
- Угу. - похмуро буркнула. Але в голову не приходила жодна ідея. - Але чому ця красуня спробувала зі мною поговорити? Адже в нашому під'їзді тільки 62 квартири.
- Ну це вона сама вирішила з тобою поспілкуватися. - Загадково посміхнулася бабуся. - Сьогодні вона назад до тебе прийде. Так що чекай на гості.
Увечері у ніяк не могла заспокоїтися. Ну чому саме я? Що могло бути спільного між мною і цією незнайомкою? Я прокручувала багато варіантів, ніг нічого путнього в голову не прийшло. Зозуля прокувала 12 разів, і сховалася в своєму затишному гніздечку. Назад на мене потягнуло холодом. І чомусь запахом річки, очеретів і річковий твані. Назад біля мого ліжка з'явилася примарна фігура незнайомки. Страху в душі не було. Я подивилася в порожні очі жінки і голосно і твердо сказала:
- Як твоє ім'я? В її очах промайнуло здивування. Але майже відразу змінилося на інтерес.
- Моє ім'я? - На кілька секунд вона задумалася. А потім сказала:
- Марія.
- Як ти пішла з життя, така молода?
- Зовсім не пам'ятаю, як це сталось. - Вона гірко застогнала. - Але мені стало темно, страшно, боляче і самотньо. Благаю, допоможи мені!
- А чому саме я? Чому?
- Тому, ще не всі мене бачать, але ще менш мене розуміють.
- Тоді все ж згадай те, що хоть трохи пам'ятаеш.
- Я пам’ятаю тільки те, що в мою останню ніч одна, через ліс, йшла до свого коханого. Була страшенна злива. В мене над головою щось блиснуло, яскраве і велике. Воно пройшло скрізь моє тіло, як вогненна стріла. А що було далі, я нічого зовсім не пам'ятаю. Для мене настала суцільна темрява. - Вона застогнала. А потім зненацька зникла, як морозний серпанок на вікні під променями ранкового сонця.
Ранку я не стала чекати, а майже відразу заснула. Прокинулася, коли сонячний промінчик почав гуляти по моєму обличчю. Зозуля давно прокувала дев'ятій ранку, а мені все не хотілося вставати. Чомусь не було сил. Я лежала, як велика медуза, яку викинуло на берег морською хвилею. та й стала роздумувати, що як нерозумно загинути від удару блискавкою на порозі свого щастя. А чому щастя? Шляхи Долі, як і Господа, несповідимі. Після душу і чашки гарячого шоколаду я остаточно прокинулася. Натягнувши простенькі джинси і футболку, вирушила в міську бібліотеку. Там, за невеликий презент у вигляді шоколадки, старенька бібліотекар пропустила мене в підвал.
Там я сиділа за столом, в оточенні кип старих газет з міськими новинами. Довелося трохи попрацювати. Але ближче до вечора нарешті я знайшла те, що шукала. Влітку 1951 року, на десь початку червня, зникла дівчина. Марія Карамзіна. І до статті про розшук додавалася фотографія. У ній я відразу визнала ту незнайомку, яка приходила до мене ночами. Я відразу ж сфотографувала замітку на мобільний телефон. Коли вийшла на вулицю, починало вечоріти.
Я зайшла по шляху в булочну і купила там рулет з вишнею, той, який Марія Дмитрівна обожнювала. І ще кілька солодких булочок з корицею. Біля церкви стояло двое жебраків. Один одвернувся, процідивши скрізь зуби:
- Ти мені гроші двй. А що мені потрібно, то я сам куплю. Але другий, молодий хлопець, булочки взяв з радістю.
- Дай Боже вам здоровья за ваше добре сердце. – Він почав істи, і було видно, що це дуже голодна людина, яка, можливо, не їла, як мінімум, пару днів. В самій церкві було тепло, тихо і затишно. Там, біля ікони Богоматері, поставила кілька свічок за упокій убієнною раби божої Марії. А потім тільки пішла додому. Старенька дуже зраділа моїй появі. Вона тут же заварила чай і почала мене розпитувати.
- Ну що, дізналася щось? Я, показавши фотографію, і прочитала вголос замітку.
- А що робити? Завтра, з самого утреца, піди до церкви.Так там постав свічки за упокій душі, потім злиденнім, що на паперті, мілостиньку роздай. Ось що потрібно робити.
- Тітка Маша, я все це вже зробила. І свічки поставила, і милостиню подала.
- Тоді ти все правильно зробила. Чай ми пили мовчки. Кожен був занурений в свої спогади. Вечір пройшов швидко. А ніч чекала з деяким хвилюванням, що буде далі. Саме вночі повинна прийти примарна гостя. Вдома я лягла в ліжко, але заснути ніяк не могла. Закутавшись щільніше в ковдру, представила, як над лісом бушує гроза. І дівчину, що йде по слизькій лісовій стежці, в оточенні похмурих сосен. Перед очима виник раптовий, як розчерк пера Бога, удар блискавки. І далі я бачила, що дівчина, як велика лялька, кинута примхливою дитиною, лежить на стежці горілиць. На її вже мертві очі, які дивилися в небо, падають великі дощові краплі. І стікають до скронь. Так я не помітила, як настала північ. Назад потягло холодом. І біля мене стояла примарна дівчина. Я спокійно, без тіні страху, сказала:
- Здрастуй, Марія Карамзіна. Дівчина-привид задумалася на кілька секунд, а потім задумлива посмішка ковзнула по її губах.
- Дякую тобі за все. Те, що зі мною сталося, ти вже побачила, так що не варто повторюватися. Ти мені відкрила потрібні двері. Але я поверну тобі те, що ти давно згубила. - Вона вказала на стіну біля мого ліжка. - Тут те, що ти можеш собі взяти. Несподівано в протилежній стіні відкрилася біла двері. З неї лився молочно-білий світ. - Прощай. - Марія підійшла до дверей. За нею стояв красивий хлопець, але надто старомодно одягнений, по моді 30-х років минулого століття. Він подав руку. Вони пішли в білий світ. Останнє, що я бачила, як Марія помахала мені на прощання рукою. Двері зникла. І назад переді мною була суцільна стіна. Я підійшла до того місця, куди вказувала привид. І знайшла обручку, яку, як міркувала, давно згубила в метро.
Людмила.
Свидетельство о публикации №219031100058
Константин Франишин 2 11.03.2019 09:33 Заявить о нарушении
З повагою Людмила.
Людмила Мороз 15.04.2019 09:26 Заявить о нарушении