Покараний за провину, якои не иснувало!..

               ПОКАРАНИЙ ЗА ПРОВИНУ, ЯКОЇ НЕ ІСНУВАЛО!..

     А як усе, спочатку, чудово складалося – ніщо не провіщало ні надзвичайних пригод (НП), ні неприємностей!.. Ми, молоді другі пілоти, самовпевнені, в міру нахабні, тільки місяць тому були доставлені люксовим літаком Ан-2 до місця своєї служби, на аеродром міста Аральськ та зараховані в штат відокремленої авіаланки Кизил-Ординської об’єднаної авіаескадрильї (ОАЕ). В зв’язку з прибуттям поповнення льотного складу – усі другі пілоти старшого покоління були відправлені у відпустку. Тому що розпис польотів на місцевих повітряних лініях (МПЛ) повинен був виконуватися беззастережно – ми одразу ж включилися в льотні будні авіаланки!.. Кожен день починався з п’ятихвилинки, на якій ставилися цілі та завдання на день, а також ознайомлювали нас з надісланими наказами по Аерофлоту!..

     Ці розбори проводив командир ланки – Олег Лущиков. Як нам розповіли наші старші товариші, він не літав до цього ні в Аральську, ні в Кизил-Орді – його прислали зі столиці, з Алма-Ати (там, в Республіканському управлінні Ц А, на посаді головного інспектора по безпеці польотів був дядя Олега). От він і влаштував його на керівне крісло Аральського аеропорта. Тож він і відчував себе місцевим царем, повновладним владарем усього колективу аеропорта… І все б нічого, та маючи паскудний, скандальний характер, він так діставав весь склад аеропорта, що всі служби вичікували моменту, коли йому набридне жити в цьому Богом забутому Аральську і його переведуть кудись для підвищення посади…
Та все ж старих пілотів він намагався не чіпати, може таки поважав, а от ми, молодь, отримували по повній!.. Кожного дня, перед вильотом ми отримували від нього по екзаменаційному білету та повинні були дати швидко повну відповідь – при цьому, як я зауважив, він завжди різко критикував, глузував з відповідаючого і головне, майже завжди несправедливо!.. Дісталося і мені на горіхи, попервах – та я одразу помітив, що критика його не справедлива, цифри та формули він брав зі стелі… Але справа в тім, що я з Кременчука, з училищної бібліотеки привіз кілька підручників (довелося заплатити за них штрафну вартість в касу училища). Тому я, полюбляючи доводити свою правоту, захопив з собою на виліт підручники по аеродинаміці та двигуну АШ-62ІР…

     Того дня я надбав собі кровного ворога!.. Коли я відповів на питання по білету, Лущиков одразу заходився доводити – наскільки я тупий та безграмотний і як же мені могли видати пілотське… Мовчки вислухавши його “справедливу” критику, дістав підручники та прочитав відповіді, які були написані мною перед цим на дошці!.. Мушу зізнатися – то було таке-е-е задоволення, побачити його червоне, мокре від поту лице і посмішки усього льотного складу в штурманській (кімната, в якій проходить вся передпольотна підготовка екіпажів)!.. От тільки я, зрадівши своєю перемогою, не подумав, що ця перемога ще дасть дуже негативні наслідки в моїй найближчій долі!.. Та все те я усвідомлю пізніше… 

     Впродовж кількох наступних днів усі молоді другі пілоти, окрім мене, були розподілені наказами в екіпажі. Я кожного дня приїжджав службовим автобусом в аеропорт, але в наряд на виліт не попадав, не було вільних командирів екіпажа. Та все ж у моєї долі, записаної десь у Всесвіті, були свої плани на рахунок мене. На станції слідкування в системі космічного зв’язку космодрому “Байконур ”, яка розміщувалася на околиці Аральська, трапилася трагедія – солдат (вірмен) отримав смертельну травму. Його рідні, які прибули з Єревану, замовили літак Ан-2 для транспортування вантажу “200” на батьківщину – з Аральська через Кизил-Орду в Ташкент, відкіля цей вантаж літаком Ан-24 доправлять в Єреван. Тому що весь льотний склад ланки був задіяний на пасажирських рейсах, то цей спецрейс вирішив виконати сам командир ланки, ну, а я опинився у нього другим пілотом (бо вільних, других пілотів – не було).

     Отримавши вказівки від командира, я, з молодим завзяттям, рвонув готовити літак на виліт та розраховувати польотну документацію до цього спецрейсу… Доволі швидко літак був заправлений пальним, а вантаж “200” з супроводжуючими розмістили в пасажирському салоні. Тож коли я прийшов до Лущикова з готовим штурманським розрахунком польоту до Ташкенту – навіть отримав похвалу за оперативність!.. А після злету, командир запросив у диспетчерів дозвіл зайняти висоту польоту – 2100 м (на такій висоті рідко коли бувала бовтанка) і віддав керування штурвалом мені. Як же мені хотілося показати командиру своє вміння пілотувати. До того ж, я чудово відчував, він весь час чітко контролював дотримання мною курсу та висоти польоту. А час від часу, запитував назви населених пунктів, над якими пролітали (перевіряв моє вміння вести орієнтацію на  місцевості), та причепитися було ні до чого. Ясна річ, підспудно я весь час очікував каверзи, причіпок та, признаюся чесно, весь політ до Кизил-Орди проходив спокійно. Він, як командир, був суворий, але справедливий – тож мені випала роль слухняного, все виконуючого другого пілота. Зважаючи на те, що літак був повністю заправлений (під пробки), посадок до Ташкенту в штурманському розрахунку не передбачалося, то командир доповів диспетчерам проліт Кизил-Орди та розрахунковий час прольоту Туркестану.

     Та несподівано, через двадцять хвилин польоту, при спробі настроїти радіокомпас на Туркестан, виявилося, що радіокомпас повністю відказав!.. Після доповіді диспетчерам про несправність на борту, отримали наказ – негайне повернення та вимушена посадка в Кизил-Орді!.. В зв’язку з цим, виліт на Ташкент був запланований на 9.00 ранку наступного дня, а служба РЕСОС повинна була за ніч усунути недоліки зв’язку на літаку. Після посадки та оформлювання польотної документації, командир запропонував їхати відпочивати до готелю та я відпросився у нього відвідати своїх товаришів в гуртожитку аеропорта. Весь вечір та пів ночі ми спілкувалися з друзями, грали в карти, згадували наше минуле, розповідали одне одному про сьогоденне життя в Аральську та Кизил-Орді!.. Але в мене, на душі, був якийсь неспокій, щось мене постійно бентежило, тож рано вранці я примчав в аеропорт і бігцем до літака!..

     Передчуття мене не обдурило – ліквідувати недоліки в роботі радіоапаратури не змогли і мені довелося, через начальника АТБ (авіа технічної бази), домогтися заміни літака та перевантажити труну!.. І тільки після цього я зміг пройти передполітний медогляд та з’явитися в штурманській, щоб підготовити польотну документацію. Мій командир вже знаходився там і, побачивши мене, почав при всіх крикливо звинувачувати мене, що я запізнився на виліт і через мене ледве не зірвався спецрейс!.. А потім ще й додав, що він вже доповів командиру ескадриллі про моє спізнення і наказ про мій проступок буде обнародуваний після повернення з Ташкенту!.. Я був шокований: “Олег Іванович, Ви прийшли на виліт і навіть не поцікавилися – чи готовий наш літак до вильоту, тоді, як я, особисто, домігся заміни літака та встиг підготувати новий борт до вильоту та ще й переніс, разом з рідними загиблого солдата, його останки на інший літак!.. А це дуже нелегко – бо він в свинцевій оболонці!.. Чи мені потрібно було сидіти отут та чекати Вашого наказу?” В штурманській повисла напружена тиша, а я мовчки сів за стіл та почав заповнювати штурманський журнал польоту, який згодом підписав черговий штурман.

     До самого вильоту та набору заданого ешелону – командир не промовив до мене ні слова і тільки після прольоту Туркестану він, раптом та спокійно, наче нічого й не сталося, запитав: “Юра, а ти в курсі, що в Ташкенті був землетрус і були навіть людські жертви?” “Ну, звичайно ж, ніччю, в кінці квітня так трясонуло Ташкент, що весь центр міста тоді зруйнувало – ми в училищі дивилися зйомки по телебаченню, але тоді передавали, що людських жертв було небагато, щось до десяти людей”. “От прилетимо – сходимо, подивимося, тільки три місяці минуло”, – і в подальшому, в польоті розмовляв зі мною досить миролюбно, як старший член в нашому екіпажі.

     Після посадки в аеропорту Сергелі (Ташкент), оформлення всіх документів, передачі печального вантажу та попрощавшись з пасажирами, поїхали до центру Ташкенту. Треба визнати – усе будівельне сміття від порушених будівель було ретельно зібрано та вивезено, а місця руйнування огороджені, а ті огорожі суцільно заклеєні афішами та плакатами. Швидко оглянувши центр міста, повернулися в аеропорт. Я весь час очікував від Олега Івановича продовження розмови про вранішній інцидент – та він про це не згадував і розмовляв зі мною цілком дружньо!.. Тому що за цілий день ми з’їли тільки по парі шашликів у центрі Ташкенту, то ввечері були вже дуже голодні і Олег Іванович запропонував піти в ресторан та повечеряти. Від такої пропозиції я відмовитися не міг. Замовлення робив, ясна річ, командир і, несподівано, замовив нам по 100 гр. горілки. Я насторожено подивився на нього (якщо чесно, не знав, як реагувати мені на це), але він заспокійливо змахнув рукою: “Пом’янемо, невинно загинувших жителів Ташкенту!..”

     Того вечора довго сиділи в ресторані, слухали музику, випили ще по бокалу горілки. Розпитували у місцевих про руйнування та жертв землетрусу – насправді, жертв таки було багато, правду замовчували!.. Розмовляли про все – про своє життя, про свої подальші життєві плани!..

     Вранці, добре виспавшись та відпочивши – оформили та підписали усі папери і вилетіли на Кизил-Орду. Політ пройшов спокійно, без пригод, а от після посадки в Кизил-Орді – поки я здавав літак (нам же його поміняли) та оформлював документацію, мій командир шустро зник, а мені сповістили, що він помчав на залізничний вокзал, щоб встигнути на потяг до Аральська (в цей час, згідно з розписом, повинен бути потяг Алма-Ата – Москва)!.. Оце вже було для мене надто несподівано!.. Та, як я потім з’ясував, це ще було тільки початком неприємних несподіванок для мене!.. Черговий командир, зустрівши мене, мовчки показав на дошку наказів та об’яв (вчора він став одним зі свідків тієї неприємної сцени перед вильотом на Ташкент). На цій дошці висів наказ про винесення мені догани за порушення трудової дисципліни, який підписав командир Кизил-Ординської ОАЕ!.. Отут вже я не зміг стримати свої емоції – класно, від душі, виматюкався та попрямував в кабінет Олександра Єгоровича Козлова – командира об’єднаної авіаескадриллі…

     Коли я, постукавши в двері, рішуче зайшов у кабінет, і ні на секунду не зупиняючись, виклав командиру всю історію вчорашнього вильоту на Ташкент, він посміхнувся та запитав: “І як же я повинен реагувати на все це? В мене на столі лежить тільки рапорт КЛ Лущикова про зрив спецрейсу з твоєї вини”. “Товаришу командир, Вам же не складно зв’язатися з головним інженером АТБ та взнати всю підноготну учорашнього випадку про заміну літака та перевантаження труни, тим більш, що він сам, разом зі мною, брав участь в перенесенні дуже важкого гробу з літака в літак та в підготовці потім цього літака до вильоту ”. Повинен визнати, командир ескадриллі хоча й був суворим, але справедливим – потрібно було тільки довести йому свою правоту. От і зараз, за кілька хвилин він встановив істину та викликав до кабінету секретарку!.. Наказ був відмінений, а я, гордий та щасливий виїхав вечірнім потягом в Аральськ!

     От, наскільки ж в молодості віриш в торжество справедливості та правди… Поїзд прибув наступного дня в Аральськ о 9.30 ранку, а черговий автобус до аеропорта вирушає в 7.00, тому я вирішую, що сьогодні нічим та й нема сенсу їхати на роботу, в аеропорт!.. Та коли я, наступного дня, приїхав на роботу, мене одразу викликали в кабінет Лущикова! Він одразу попросив моє пілотське та посвідчення на відрядження, а потім заявив: “Твоє посвідчення на відрядження виписане тільки на три дні, вчора ти повинен був вийти на роботу, але не вийшов. Ти скоїв прогул, ознайомся з наказом і розпишися. З цього моменту ти відсторонений від польотів і переведений в аеродромну службу на посаду робочого на острові Каскакулан, будеш відповідати там за прийом та завантаження літаків, а також будеш слідкувати за станом аеродрому”. Я просто втратив дар мови – це був удар нижче поясу… Потрібно пояснити – на острові Каскакулан в Аральському морі знаходилася одна з найбільших рибних баз Арала. Там займалися рибним промислом кілька риболовних бригад і наші екіпажі виконували кілька рейсів в день, щоб завезти на острів лід, який заготовляли взимку, а в Аральськ вивозилася риба, яку ловили рибаки та сортували її на острові.

     Отож, наступного дня, я опинився на відпочинку, на морському “курорті”!.. Якщо на деякий час відключити свій мозок від думок про польоти, про льотну професію, то можна навіть вважати себе щасливим… Ясне небо, повний штиль, я цілий день валяюся на березі моря, засмагаю, купаюся в морі, читаю книжки, що привіз з собою – чим не райська відпустка… З кращих сортів виловленої риби, куховарки готували в величезному двадцяти-літровому казані потрійну уху, а великі відварені кусені сазану подавалися до ухи на особливих, персональних, дерев’яних дошках. Кожний міг набирати собі, якщо хочеться, з відра засоленої ікри сазанів. І це ж три рази на день, зізнаюсь – за місяць перебування на такій дієті ні разу не відчув відрази, їв завжди з апетитом та негатив все ж був – за місяць моя вага збільшилася на двадцять кг.

     Та все ж, в душі я не міг погодитися з таким несправедливим вироком, до того ж я не міг зрозуміти – коли закінчиться це заслання!.. Допоміг щасливий випадок – одного разу на острів прилетів за рибою екіпаж з перевіряючим на борту. Це був командир льотної ескадриллі – Борис Семенович Шин. Я відізвав його вбік та поки завантажували літак рибою, розповів йому всю свою непросту історію складних взаємовідношень з Олегом Лущиковим. Наша бесіда тривала більше години, він зізнався, що командуванню відомо про його навіженість та хамство, але поки що вони нічого вдіяти не можуть – має дуже впливових заступників: “Та все ж, тобі я мабуть допоможу – йди та збери свої речі, полетиш зі мною в екіпажі. Після такої перерви в польотах необхідна перевірка. От я і перевірю твоє вміння літати та занотую в льотну книжку. В Аральську з’явився командир літака, вийшов з відпустки Саша Дудін, між іншим, чудовий пілот, підеш другим пілотом до нього в екіпаж “. Який же я був щасливий, навіть сльози на очах, я був готовий розцілувати його. Він посміхнувся та поплескав по плечу: “Не нервуй, прорвемося, всяке буває в житті, головне – не опускай рук”.

     Весь політ посмішка не сходила з мого обличчя, а захід на посадку, та й саму посадку виконав на відмінно – дуже хотів показати своє вміння! Після посадки та зарулювання на стоянку, Борис Семенович пішов до Лущикова, а я побіг в штурманську очікувати рішення. Друзі-пілоти зустріли з обіймами – по справжньому співчували мені!.. Довга розмова була у командирів – майже годину очікував появи Бориса Семеновича! А після повернення він вручив мені моє пілотське свідоцтво, потис руку і об’явив: “Назавтра ти в екіпажі Саші Дудіна, ваш екіпаж в наряді – виконуєте два пасажирські рейси ”.

     Так скінчилося моє заслання, а Лущиков незабаром отримав по заслузі – вилетів по санітарному завданню, але не розрахував час повернення і тому виконав посадку набагато пізніше заходу сонця і без зв’язку з диспетчерами! Всі служби аеропорта вже виїхали в місто на черговому автобусі, тож наступного дня була відправлена радіограма в Управління про це кричуще порушення всіх правил і Лущикова негайно забрали з нашого аеропорта!

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ Ю. Й.      – 2018-й рік
Переклад українською мовою       – 2025-й рік