Виктория на украинском

Ялта ....  Відома на весь світ рідкісна перлина Криму.  Місце, благословенне самім Богом для відпочинку багатьох поколінь самою природою.  Царство пансіонатів та будинків відпочинку, санаторіїв та дитячих таборів.  Ласкаве, блакитне море плюскотиться, перекочуюче мілку гальку.  І крикливі чайки кружляють над його гладдю.  По міський набережній прогулювались двоє.  Високий, чорнявий красень з вогненно-південним поглядом.  Та задумлива, тендітна блондинка з голубим, замріяним поглядом.
 - Алечка, нарешті ми в Ялті.  І цілий місяць ми будемо вдвох, та належати тільки один одному!  І більше нікому.
 - Я про таке життя давно мріяла.  - В жіночих очах, здавалося, відбилася вся небесна блакить.  Ще не минуло тижня, як Віктор зізнався їй у коханні, та зробив пропозицію.  Це здавалося для неї казковим дивом.  Як колись для Попелюшки сталося сватання казкового принца. Їх непередбачене весілля стало якимось раптовим, несподіванним для всіх.  Друзі Віктора насміхалися над ним. «І що ти тільки зміг знайти у цій маленькій пташці, цьому незначному сірому горобчику?». Але хлопець досить жорстко поставив ціх «радників» на місце: «Будь ласка, не лізьте не в свої справи!  Я люблю цю дівчину, і одружися на ній лише тому, що знайшов кохання свого життя!».  Це відвадило «доброзичливців» від подальших розпитувань.  Але розмов не зупинило.  Як же так сталося?  Мабуть, опоїла травами, приворожила, бісова душа! - Багато людей губилися в своїх здогадах.  А вони, коли стали чоловіком та дружиною, майже відразу виїхали на відпочинок на південь, до Ялти. 
Білосніжна будівля пансіонату «Золотий Берег» зустрів молоду пару прохолодою в спекотний день наприкінці червня.  Чергова зареєструвала подружню пару в величезну, більш схожій на гросбуховску, книгу, та подала ключі від номеру.
 - Ваша кімната 222, другий поверх, пройдіть у ліве крило.  Віктор взяв ключі, та молодята піднялися в свою кімнату.  Прийнявши душ, та переодягнувшись з дороги, Аля вийшла на балкон.  Внизу, в тіні величезних кіпарисів, шуміли прохолодою кілька фонтанів. В мілких крапельках води відобразилось веселками сонце.  До неї ззаду підійшов чоловік, та ніжно обійняв за невеличкі плечі.
 - Як я тебе люблю!  Ти моя кохана ластівочка ....
 - А мені чомусь досі не віриться, що ми разом, хоча вже стали чоловіком та дружиною. Мені все здається чарівною казкою.  – Вона повернулася до нього обличчям, та зазирнула в очі, такі чорні, та загадкові. - Скажи, тільки правду, чому ти вибрав дружиною саме мене?  Адже біля тебе були гарні дівчата. Розумніші, та вродливіші.
- Мені не подобаються порожні ляльки, розфарбовані і виряджені, як клоунесси на цирковій арені.  Ти для мене сама вродлива. – Він пригорнув жінку до грудей, та ніжно прошепотів, - запам’ятай, що в світі немає потворних жінок.  Є тільки чоловіки, які не здатні оцінити їх неповторню красу. – О,  хто тебе ніжно на грудях не грів, і хто за тобою орлом не летів? - Зігріта в обіймах чоловіка, Аліна загадково посміхнулася.  Їй чомусь згадався той день, коли вона його побачила в перший раз, коли він увійшов до аудиторії.  А Віктор, обіймаючи кохану жінку, також згадував той день, коли в перший раз побачив Аліну.  Його чомусь вразили великі та сумні очі, чимось схожі на колір досвітнього неба. Саме ці чарівні очі запали в саму душу. Хлопець не наважувався підійти першим, та заговорити.  Коли Аліна дивилась на нього, він ніяковів, та забував, що хотів сказати. Дівчина була з усіма дуже ввічлива та привітна, і нікого не виділяла. Холодна дівчини ввічливість тримала його на відстані.   
- Снігуронька!  Холодна крижинка!  - Не раз шепотів ій в спину, дивлячись вслід, в серцях.  А допоміг добитися своего його величність випадок. Якось так сталось, що хлопець загубив дуже важливий конспект, а до заліку залишалося два дня. Тоді він наважився підійти, та попросити у Аліни її записи на ніч, щоб зробити самі необхідні нотатки. Аліна, добра душа, дала конспект переписати на ніч. А потім ще на одну. Хлопець успішно здав залік. Коли відшуміла сесія, на зимовому балу вони танцевали весь вечір.  І саме там він ризикнув, та запропонував дружбу.  А трохи пізніше зізнався в тому, що давно кохає Аліну .... 
Вони стали чоловіком та дружиною. Та в їх розпорядженні цілий місяць щастя.  Цілий місяць морських купань та вечірніх прогулянок.  Сьогодні субота.  Перший день відпочинку.  А завтра неділя, на цей день подружжя запланувало морську прогулянку на великому білому теплоході. 
Настав ранок.  На відривному календарі червоніла цифра 22. Цього ранку чоловік вийшов купити пачку сигарет та шоколадку в найближчий кіоск, де торгують всяким дріб’язкам.  Але майже відразу ж повернувся, блідий та схвильований.
 - Алінка, війна ....  Це коротке, як постріл з револьверу, слово замуслило здригнутися, як від удару нагайкою.  Війна ....  Яке страшне слово!  Червоні цифри на відривному календарі, здавалося, налилися свіжою кров'ю.  А смерть вірувала в небі чорними крилами літаків, повзла танками по чорній, обпаленої землі, по зім'ятим пшеничним колосьям. Ще вдосвіта перші солдати впали мертвими, обливаючись, захлинаючись гарячою кров'ю.  Вже перші колони біженців покинули свої домівки та вирушили на схід.  Вже перші полонені, обірвані, похмурі та голодні, понуро чвалали по випаленої стерні.  Вже перші бомби впали на нічні міста. Але цього багато людей не знали.
 - Але як же це?  Як?  Війна???  Адже говорили ....  Та чоловік м'яко прикрив рот дружини долонею.
 - Не говори більше ні єдиного слова.  Я чув, що скинули бомби на Київ, Мінськ та Севастополь. 
- І що нам робити? – Дружина сіла, та в розпачі закрила очі долонями.
-Я йду на призовний пункт.  Ти ж знаєш, що по першій тривозі я повинен так зробити.
- А як же навчання?
 - Подумай, про що ти говориш?  Моє навчання - це польовий лазарет!  А втім, я думаю, що ця колотнеча буде тривати ненадовго.  Ну, місяць, від сили два.  Та перемога буде за нами!  - Він обійняв дружину.  А потім почав пакувати чемоданчик.  Аліна, плачучи, допомагала збирати речі.  Віктор заспокоював, як міг: - Мерщій витри сльози, все буде добре!  Але у самого в глибині душі скреблися кішки.
 - Я проведу тебе.
 - Не варто.  Дальні проводи - зайві сльози.  Краще повертайся додому, чекай від мене звістки.  Він поцілував губи, обличчя, вологе від сліз.  На губах залишився гіркуватий присмак розлуки.  А через кілька годин його відвозила стара полуторка.  Туди, де рвалися снаряди, та свистіла шрапнель.  Туди, де вмирали передчасно молоді люди.  На війну.
 Аліна поверталася додому на другий день, тому, що кімната, де вони були так щасливі, лякала пусткою.  Дні очікування потягнулися, як низка журавлів.  Інститут евакуювали на схід.  Аліна виїхала з усіма за Урал.  Там вона влаштувалася працювати в госпіталі.  Робота захопила повністю.  Від Віктора не було ні одної звістки.
В один із зимових вечорів молода жінка поверталася до гуртожитку.  Увона відразу побачило, що в дверях стирчить телеграма.  З одним-єдиним словом: «Приїжджай!».  «Що могло статися?  Що?  Якщо так терміново мене викликають до воїнської частини?».  - З сумом в серці почала збирати в дорогу речі.  Думки кружляли в голові, схожі на тисячі сніжинок, поки вона бігла в бік вокзалу.  Ніч дороги, та вона вже стояла на засніженому полустанку.  Могутні сосни щільною стіною оточили крихітну будку стрілочника.  Солдат в величезному овчинному кожушку, та триусі, засніжений, запорошений сніжної пилом, отримував тюки з вантажного відділу вагона та недбало жбурляв іх на сани.  Коні хропли, пофиркували на морозі.  З вологих ніздрів валив щільними клубами пар.  До коновода боязко наблизилася Аліна.  Солдат майже завантажив сани.  Та дуже вчасно. Потяг потягнувся на схід.
 - Що, красуня, змерзла?  Сідай, до села довезу!  До кого ж така вродлива їде? Може, до мене? _ Він весело підморгнув.
 - Та ні, дядьку, до чоловіка.  Він служить в тутешньої частини.  - Відповіла Аліна, залазячи в сани.  Мужик накрив ноги жінки шубою.
 - Ех, міські дівки, ви не сільські.  Хто ж їде в таку холоднечу в чобітках?  Тут валяночкі потрібні.  - Він примостився на передок, та взявся за віжки.  – Ну, рідна!  Бідна скотинка, їм років, напевно, скільки мені.  Коні повільно потягнули сани по битій дорозі.  Через кілька годин шляху в'їхали в село.  Починалися ранні сутінки.  Візник зупинився біля великої хати.
 - Пррр ....  Приїхали!  Тут саме наше начальство.  І вашого чоловіка знайдуть, та викличуть.  - Мужик допоміг вийти з саней.  Аліна відкрила двері в світлицю.  Та перший, кого побачила - це був її чоловік, Віктор.  Він сидів за столом, і щось писав.  Почувши скрип вхідних дверей, відірвався від своєї роботи, та підняв голову.  Побачивши дружину, здивовано підняв брови:
 - Ти???  В глибині його очей сколихнулося здивування.  Він легенько вщипнув себе за вухо.  - Ти???  Здавалося, це сон.  Його Алінка, рум'яна з морозу, дивилася на нього.  Він піднявся назустріч. - Кохана, мила.  Так як же це?  Ти???  - Обіймав дружину, та цілував в настиглі з морозу губи.
 - Але ж ти давав мені телеграмму?  Ось вона!  - Жінка дістала вдвічі складений листок.  «Приїжджай!». 
- Я получив від тебе листа, де ти мені написала, що хочеш на свята приїхати в частину, поки вона тут.  Але ми повинні були змінити дислокацію, і тому я тобі дав телеграму: «Не приїжджай!».  Ми затрималися рівно на добу.  А на завтрашньому світанку повинні виступати на марш.  Тому на цьому світанку ми розлучимося!  - Він м'яко, ніжно обійняв дружину.  - Але я повернусь!  Як тільки розіб'ємо проклятих фріців, так відразу ж і повернуся! Час летів вперед.  Невблаганно наближалося розставання.  Та коли світанок золотив верхівки дерев, частина виступила в довгий похід.  Віктор не став будити дружину.  Він тихенько поцілував, і шепнув на прощання:
 -Чекай на мене, та я повернуся до тебе, моя кохана!  Я дуже скоро повернуся!  А коли Аліна прокинулася, він був кілька годин в дорозі.
 Повернувшись, додому, жінка просто жила, як і раніше: ходила на роботу, багато читала, та вчилася.  Але незабаром звичний ритм життя для неї змінився.  Жінка поступово відчула, що вона вже не одна.  Під її сердцем билося крихітне дитя. А восени народилась донька. Аліна назвала дівчинку Вікторією.  Саме той день на південь відлітали журавлі.  Пташиний клин, у формі латинської букви «V».  Це був символ перемоги, який плив по небу.  Вікторія ....  Ти покриваеш крилами нашу землю, та згасиш цю криваву пожежу.  Все ж таки життя набагато сильніше смерті.  І як приходить ніч, так і настає світанок, так і закінчиться це лихоліття.  Підкотиться туди війна, та згасне там, звідки вирвалась.  Повернеться чоловік, обійме дружину, та візьме на руки підрослу дочку, яка ще довгенько буде називати його дядьком, бо «тато» для неї занадто незвично.