Казка про старий трамвайчик

 
В самому далекому куті трамвайного парку, під високими каштанами, стояв старенький іржавий трамвайчик. Він з тугою спостерігав за тим, як зранку, ще вдосвіта, відчиняли величезні ворота трамвайного депо. Та з них, з веселим дзенькотом виїжджали новенькі, блискучі трамвайчики. Вони поспішали роз'їхатися по всьому місту,  кожний поспішав на свій маршрут. Та тільки він один залишався під тінню каштанів, зовсім нікому не потрібний. Трамвайчик зі смутком згадував, коли ще ці каштани були зовсім маленькими, та коли їх тільки висажували. А він в ті часи вже поважно котив по місту, возив гордовитих дам у довгих шовкових сукнях, куховарок з плетеними кошиками, повними провізії, військових із шаблями та шпорами, веселих гімназистів, сердитих чиновників та манерних бабусь у чепчиках, з буклями, та з лорнетами в руках. А поруч, по дорозі, бігли коні, запряжені в пролетки, тяглися вози, та гарцювали кавалеристи. Але все це пройшло, покрилося пилом. А йому залишилася тільки самітність у тіні високих каштанів.
Іноді до старого трамвайчика прибігав маленький чубатий хлопчик. Старенький сторож, який був колись сидів за пультом керування цього трамвая, потихеньку, щоб ніхто не часом не побачив, відкривав двері. Та хлопчик заходив у кабіну водія. Тільки тоді починалася розваги!
Хлопчик уявляв, що він тільки що виїхав на лінію, та дзвонив у сигнальній дзвоник. А старенький дідусь вже був не сторожем, а кондуктором. Та продавав квитки уявлюваним пасажирам. Але сам трамвайчик подумки поправляв, що  він - не водій, а ваговожатий. Та згадував свого самого першого вагоновожатого, такого ж чубатого та веселого. Але все це було так давно…
Однако хлопчисько приходив не так часто, як би йому хотілося. Часто трамвайчик нудьгував, коли його його маленького товарища довгенько не було.
В один осінній, похмурий день, коли сіре небо плакало холодним дощем, до старого трамвайчика прибіг його товариш. В цей раз він був не один, а разом з дідом та батьком. Хлопчик обійняв свого старого друга та розплакався.
- Я не віддам тебе на металолом! Ніколи! Ти самий-самий найкращий в цілому світі! - Він обійняв батька.  – Татусь, будь ласка, подаруй мені прогулянку по нашому місту на цьому казковому трамвайчику!
- Але цей трамвай такий старий, що на нього, щоб поладнати, вже нема потрібних запчастин. Тому він отут давненько стоїть.
- Татусь, ти такий розумний, і все знаєш, усе вмієш. Ти сам робив, точив на верстаку для мене гарні іграшки? Ти можеш виточити те, що потрібно, для мого трамвайчика?
- Ну, не знаю, я не такий майстер. Потрібно трохи поміркувати! - Задумливо почухав потилицю батько та подивився на діда. – Зможемо допомогти малому?
- Отут дуже складна поломка. Щоб її поладнати, немає деталей. – Розчаровано зітхнув дід. Але хлопчик наполягав.
- Ну, папочка, ну дідусь, прошу, зробіть що-небудь.  Першім здався батько.
- Добре, пострілятко, дай трохи часу, ми щось придумаємо. Поки що не будемо твого друга розпилювати на лом. Це завжди можна зробити. Вони вийшли до сусіднього боксу.
А далі, що сталося, старому трамвайчику здалося чарівною казкою.  Його загнали до великого боксу. А там його довго мили, чистили, скребли, змазували, щось міняли, та красили. Старий трамвайчик давно не був такий щасливий. Так, у простих клопотах, пролетіло кілька днів. Нарешті  салон виблискував чистотою та затишком. Різнобарвні кульки весело переливалися, шелестіли та переморгувалися між собою. На вікнах красувалися новенькі бардові фіранки.
Нарешті за багато років перед старим трамвайчиком розкрилися ворота. У кабіну водія зайшов його старий друг, саме той перший водій, який був з ним багато років. Вже старий, у старенькій блакитній формі із золотими ґудзиками. За багато років він, як і трамвайчик, відправлявся в свій перший рейс. Весело подзвонюя, здивовано вдивлявляючись в нове, що стало для нього незнайомим, місто, трамвай котив ранішними вулицями. Водій зупинився біля старого будинку. З парадного вибіг щасливий хлопчик.
- Це для мене? Це мені?
- Із днем народження, внучок! - Посміхнувся старий водій.
- Із днем народження, синок! - Посміхнувся батько.  - Сьогодні твій день, то катайся, скільки тобі заманеться!
- А мій трамвайчик потім не  розпиляють на лом?
- Не думай про це. Сьогодні твій день народження.  Подивися тільки, який смачний торт тобі спекла мама!  Хлопчик помітив, що в глибині салону стоіть столик, а на ньому височиться величезний торт.  - Так що сідай, будемо святкувати твій день народження. Хлопчик зітхнув.
- Але мені одному нудно.
- У мене ще не всі сюрпризи для тебе закінчилися! - Трамвайчик рушив дальне, та зупинився біля школи, де навчався хлопчик. Удо вагона забігли його однокласники.
- Із днем народження! - Закричали вони хором.
 А трамвайчик продовжував свій шлях, позвякуя на поворотах. Він був щасливий, та забув про свої прожиті роки. Ввечері, коли вже повертався до депо, він почув, як маленька дівчинка на зупинці сказала мамі.
- Подаруй мені теж такий день народження, матуся!
Іншого дня ворота знову перед ним розкрилися, та старий водій вивів його на маршрут. Трамвайчик, прикрашений квітами та різнобарвними кульками, весело біг по рейках, подзвонював та мигав фарами. А маленька дівчинка сиділа за столиком, їла смачні тістечка, пила лимонад та весело сміялася в компанії своїх друзів.
«Все, напевно, завтра точно розпиляють!». - Смутно подумав трамвайчик, коли старий водій ставив його ввечері в бокс. Але прийшло завтра, і вже третій день підряд у його салоні дзенькав дитячий сміх, лився лимонад та поїдалося величезна кількість цукерок, тістечок та тортиков. А потім було гучне весілля, потім ще одне весілля. Старий трамвайчик дивився здивовано на блиск золотих обручок, букети квітів, шампанське, та чув дзенькіт кришталевих келихів.
Тепер старий трамвайчик майже щодня їздив по усьому місту. Його замовляли те на день народження, то на весілля, те просто на екскурсію. І вже забув, що його прагли розпиляти на шматки для металобрухту.
Трамвайчик щодня проїжджав повз школи, де вчився його друг. Та зустрічав свого хлопчика, який йому завжди махав рукою. Хлопчик, заходив у салона, щоб проїхати кілька зупинок, і на прощання теж махав рукою. А трамвайчик дзенькав у відповідь, та біг далі по рейках. Сумувати йому зовсім не залишалося часу. Щодня приносив щось нове, незвичайне, та цікаве.
Чийсь день народження, весілля, ювілей, зустріч випускників, або це була просто приємна прогулянка - екскурсія для туристів. Трамвайчик більше не сумував, тому що знав, що він не буде нудьгувати під тінню каштанів, і його не відправлять на лом. Тепер у нього особливий маршрут, святково-екскурсійний.  І він буде завжди їздити по найкрасивіших вулицях рідного міста, щоб показати всю його красу жителям і гостям.