Сон

Два з війська добровольця
Додому вранці йшли,
А теплі руки сонця
Їм гладили чуби.
Їх служба надломила -
Ходили мов у сні:
Ледь втома похилила
Повіки молоді.
Вузька стелилась стежка
Серед доріг гірських,
Засохле вітер листя
Кида глузливо в них...
Аж раптом з напівтіні
Дерев кремезних стін,
Три діви чарівнії
Дарують їм уклін:
Волосся золотаве,
Ще й ліра у руках,
Видіння Богом дане,
Чи то поїхав дах?
"Привіт вам теплий, хлопці!"
"А хто ж бо ви такі?"
"Ми лісу охоронці,
І мавки лісові.
Недовго хоч спочиньте
У наше царство йдіть,
Всі клопоти покиньте,
Тривоги - відпустіть".
"Не можем ми без суму
Пожити навіть мить".
"Яку тужливу думу
Несете? - Розкажіть".
"Земля у нас погана:
Ніщо вже не росте.
Пшениця родить мало
І мати ледве жне.
Ні яблуні,ні вишні
Врожаю не дають,
І квіти навіть пишні
Завчасно не цвітуть...
Та що там говорити
Про плід, коли трава
Не може тут роситись,
Коли прийшла весна!"
"Ідіть-но поки з нами,
Всі знають смак біди.
Ми бачимо: словами
Вам не допомогти".
Відкрито посміхались
Двом парубкам вони,
А хлопці і не м'ялись -
Погодились піти.
Повели їх красуні
У дивосвіт, чи рай?
Серця обох нежданий
Наповнив захват вкрай:
Блищав зелений килим
Краплинками роси,
Під вітром легкокрилим
Хиталась віть верби.
А сонця переливи
Мов золотом рясним
Всі квіти чепурили
Промінням чарівним.
Їх мавки зупинили:
"На хвильку нас заждіть".
Й з кущів і трав зростили
Чудесне ложе вмить.
Беруть вони і квіти -
Вплітають в постіль їх,
Весняні самоцвіти
З царинок земляних.
Нарешті соромливо
Три діви прорекли:
"Спочиньте ж ви сміливо,
Спокійні ждуть вас сни".
"Це ява, або диво?
Нам, Боже, підскажи"
Думки ці полохливо
У хлопців пронеслись.
Чого їм відмовляти?
І парубки лягли...
Дівчата ж стали грати -
Ще й пісню завели.
Заграє стиха ліра -
Ліс ніжно сколихне,
І будь-якого звіра
Теж спокій огорне.
Спів лагідний і ясний
Їм в душу струменить...
Чи це не сон прекрасний,
Що розум їх п'янить?
Здавалося - поснули
Солдати мрійним сном,
У радості тонули
Під сонячним теплом...
Тремтять грайливо струни -
І звуки мерехтять,
В дрімоті хлопці чули,
Як десь струмки шумлять.
М'який, як вітер літній
Дів шепіт прозвучав:
"Прийдем ми в час вечірній,
Як зиркне місяць з хмар".
Як от твереза думка,
Мов світлом крізь туман
Свідомість пробудила,
Розвіявши дурман...
Малими їх премудрий
Лісник перестеріг:
"Цей ліс, бач, повний мари -
Ви не сходіть з доріг!
Вичікує в озерах,
В зеленій гущині,
Або в гірських печерах
Вас нечисть в глибині!
Як стежку ви обрали -
То лиш по ній і йдіть,
Бо багатьох збивали
З пуття нечисті вмить".
Відкрили хлопці очі -
Ні сонця, ані трав,
Ні пісеньок дівочих
Немає - лиш пітьма!
Старі й сухі дерева
Від світла стерегли,
Розкішну блакить неба
Вже хмари затягли.
Оголена, без цвіту
Тут зяяла земля
Всі зникли пишні квіти -
На ній лише гілля.
Схотілось обом встати -
Не вийшло: до землі
Їх міцно прикували
Гілки дерев товсті.
Ой, довго визволялись
Солдати молоді
Із пастки; повертались
Потомлені з хащів.
Собі вони клялися:
Як знову підуть в ліс,
На морок не вестися,
Що накликає біс...
Вернулися додому -
Заснути не змогли:
До їхнього порогу
Дівиці підійшли.
І хлопців поманили
Невимушено в двір,
До танцю запросили
Всьому наперекір!
На цей раз розгубились
Обоє не на жарт:
Вже вдосталь надивились
На плід всіх навських чар.
І мавки проказали:
"Станцюєте - поспіть,
Як півні заспівають -
В віконце зазерніть".
Був погляд дів рішучий,
А наміри - тверді.
Цей вияв невсипущий
Прихильності тоді
І змусив хлопців долі
Довіритись ще раз:
В танок з своєї волі
Зірвались в пізній час.
Одна між берез грає,
А дві - до парубків.
Тим часом розсипає
Синь місяць по землі.
Як жваво закружляли!
Аж вітер розгулявсь:
Гілки дерев хитались,
Туман весь розігнавсь.
Де падало волосся
Дівоче до землі,
Там золоте колосся
Росло в густій пітьмі.
Трава з вінків барвистих,
Немов зерно дрібне,
У грудочки землисті
Приймається й росте!
Допоки танцювали
Розкутий вітерець
Смикнув листя опале
На дуба корінець.
Підхоплене повітрям
До верху піднялось,
І врешті з верховіттям,
На всіх гілках зрослось.
Веселий мавчин танець
Усе розбурхував,
В город, що був мов ланець
Врожай весь повертав.
"Ідіть, гуляки, спати!"
Сказали, сміючись...
"На завтра поглядати
Вам буде на що скрізь".
Вклонились, як панянки
Дівчата - та й пішли,
В свої напівземлянки
Вернулись хлопчаки...
Погожий мляво ранок
Подвір'я освітив:
Легкий блукав серпанок
Уздовж малих садів.
В віконечко дивились
Спросоння парубки,
Як паростки росились
Городньої трави.
Як яблуні і вишні
На диво розцвіли,
Жита були розкішні,
Ряснів уже й полин...
Ні золота, ні срібла,
Ні суконь із шовків,
Не вистачить, щоб гідно
Нагородити дів...
Роки у хлопців бігли -
Вже й юності нема,
Дарунок їх чарівний
Вони не забува...
5.11.2018 - 17.3.2019