Пташеня

 -Яка ж , таки, гарна пора - літо!- не могла нарадуватись Маша,приїхавши до бабусі на канікули.-Тепло! Гуляти можна - стільки влізе! Уроки вчити не треба! Ніхто не дістає своїми придирками - тепло вдягнена, чи ні?.....
Друзів теж , хоч відбавляй! В будь-які ігри є з ким грати!
 От і зараз, грають в жмурка! Маша вже давно придумала собі схованку, де її, ну точно, ніхто не знайде!А знаєте де? У коров"ячих яслах, у хліві! Корову бабуся вже не тримає, тож ясла порожні. Довгі й просторі, можна лягти в них на повний зріст і нікому не буде видно!
От, лежить Маша, прислухається, чи ж наблизиться до неї шукач?
 - Нізащо не знайде! - раділа сама собі, бо чула, як Тимоха вже разів зо три пробігав повз хлів і ні разу не здогадався зазирнути в відчинені двері хліва.
Голос його поступово віддалився, та Маша тримала марку, не вилазила зі схованки.- Нехай помучиться!
 Пройшло чимало часу, однак дівчині не хотілось виказувати свою, таку вдалу схованку, тому вона вирішила , будь що, а дочекається Тимошиної капітуляції і вийде тільки тоді, коли він погукає "Здаюсь!"
 Проте, пройшло ще, мабуть хвилин з п"ятнадцять, а Тимоха не здавався і Машу це починало дратувати!
 -Назло тепер не вийду!- вирішила.- Хоч до вечора буду тут лежати, а не поступлюсь!
Так лежала-лежала Маша, доки й не заснула.
Коли прокинулась, сонце вже світило прямо в двері, в хліві зробилось жарко.  Маша прожогом підвелась і,тільки-но хотіла вилізти зі своєї схованки, як раптом почула тріпотіння чиїхось крилець! Покрутила головою й побачила, що з гнізда, що  ластівки зліпили над дверима, звисає вже доросле ластів"я й безпорадно тріпоче своїми крильцями. Воно мабуть, зачепилось там за щось ніжкою й висіло, нещасне, вниз головою.
 - Моє ж ти,бідолашне!- промовила дівчинка до пташеняти. - Як же ж тебе порятувати?!
 Гніздечко було високо і Маша не взмозі була зазирнути всередину, а ламати гніздечно вона не сміла, бо бабуся колись говорила, що руйнували ластів"яче гніздо - то гріх! Хоча, бабуся й не сказала, який саме гріх, але чіпати гніздечко онука, таки ж, не сміла.
 Треба когось старшого погукати, -вирішила мала.
Вибігла на подвір"я.
 Хлопці вже грали в футбол, дівчата облаштовували в кущах "кімнату" і , здавалось, що ніхто й не помітив Машиної відсутності.
 Маша ображено підійшла до майданчина.
-Тимохо, а чого ти мене не шукав?- сердито кинула сусідському хлопцю, років на два-три старшому за неї.
 -А де ти була?- зупинився, той, посеред гри. -Я шукав-шукав, і всі шукали,і ми подумали, що ти пішла додому!?
 -Подумали-подумали!- перекривила його мала.- Ходімо, я тобі щось покажу. Мені потрібна твоя допомога, - вже зовсім не сердито звернулась до хлопця.- Там ластів"я зачепилось і не може летіти! Не дай, Бог, ще кішка здереться, та вхопить його!
- Де?! Де, ластів"я?- підбігли всі присутні, неначе Маша показала якусь дивину.
- В хліві! Над дверима, а я не дістану!
І вся громада кинулась на порятунок нещасної птахи.
 -Тільки ж, гляди, гніздо не зламай! - наказала хлопцеві, коли прийшли на місце події.
-Та не бійся!- пообіцяв рятівник. - Зробимо все по першому класу!
Він знайшов старе відро, перекинув його догори дном, став на нього й почав обстежувати гніздо.
А пташка, сердешна, ще дужче забилася, мабуть з переляку!
- Та не бійся ти, дурненька!- примовляв до неї хлопчина.
Він взяв пташку в одну руку, іншою щось покопирсався в гнізді і, нарешті, зіскочив з відра на землю, тримаючи пташеня в жмені.

Тут, де не взялася бабуся.

 -Що це ви тут робите , цілим табуном?!- суворо поцікавилася вона.
- Ластівку рятуємо!- наперебій загукали всі.
- Ось, подивіться, - простягнув Тимоха кулак, з якого визирала голівка врятованої пташки.- Дурні ці пташки, наплутали в гніздо ниток, через те ластів"я ледь не загинуло! Добре, що Маша побачила, а то висіло б отак,вниз головою, поки й не померло б, або поки б кішка не дістала!
 -Справді, добре, що Маша нагодилася, - всміхнулась жіночка,беручи до рук пташку.- Але ластівки - пташки зовсім не дурні, а навпаки, дуже розумні! Ось я вам зараз розкажу.
Бабуся відступила в холодок, а за нею і вся юрба.
- Мама-ластівка, як тільки пташенята вилупляться, зв"язує їх поміж собою за ніжки. А знаєте навіщо? А для того, щоб пташеята не випали з гнізда.І так вони живуть зв"язані доки й не повиростають. Мама й тато піклуються про них, годують,навіть какашечки з-під них прибирають, - засміялась, торкнула чийсь кирпатий ніс.- А коли пташки виростуть, зробляться сильнішими, вони самі звільняються й вилітають. З давніх давен ластівки, зазвичай, для цього використовували кінське волосся, а тут, я бачу,пташки були зв"язані капроновою ниткою, такою, з яких зараз роблять мішки. Ластівка, звісно, не знала, що така нитка значно міцніша, за кінську волосину, от через те  пташенятко й ледь не поплатилося своїм життям. Так що, Машу й Тимоху треба нагородити медаллю , як рятівників!- знов засміялась.- Нате, йдіть туди, на вигін, і випустіть це Боже створіння на волю, - віддала пташку Маші.- Бо воно сердешне, скоро з переляку помре!
Галаслива компанія бігом кинулася вслід за Машою та Тимком, ніби ті пішли не пташку випускати, а запускати в космос ракету!
 Бабуся всміхалася, милуючись,провела дітей поглядом.
Для неї - то буденна справа, а для них - велика подія! О! Скільки таких подій ще буде в їхньому житті?! Дай, Боже,їм щасливої долі!