Стишок 22

Вот це удар прямо таки на повал...
Грусть и тоска повалила молодого жеребця
Як яд ростікається неспіша
Із покоління в покоління іде вороття
З легким присмаком торжества
Заблукавшого навека юного молодця
Засліпила тоска взор
А Грусть звалила з ніг
Ну а Судьба перекрила щасливі врота
До поки вній буде варитися молода ще зовсім душа....

Цей зноб старий як пень влітає вгості неспроста
Вивертає своє знаммя попереднього життя
А старі мудрі мудреці наблюдають за цим спалахом ще живого життя
Даючи підсказки в сни вимальовуючи творіння зірця
Ще не до кінця пройденого етапу мерця

І що за стан і що за сумління не дають вийти із цього божевільного тиску борьця
І ця несприйнятлива і непонятна тоска зриває Корні радості іскривляючого дня
Мете метель складаючи ці слова
А Грусть обливається радістю і взлітає в мить в небеса це прекрасне почуття
Одно тут ясно як білий ясний день
Любий приход болі нам дається як дар
Щоб ми відчули непокірний свій шквал
Який несется из глибин нашого я
Навіть якщо дуже дуже зле можна хоть на мить наповнити це моторошне забуття іскоркою тим що це усьо неспроста
Воно нам дасть сил і терпіння черпати сил в наступні моменти життя.....