Помню оторвало мне бошню
И со свистом я бросился с мосту
Там на горячем пику дней
Меня влад засадил на холодний копей...
Лагідно дівчина кричала
В своє логово прохожих провожала
Неминуче з життя в життя
Свого избраника прокльонами лечя....
А на другом берегу очі вечірньої зіниці
Ласкаво берег упліта теплом і ніжністю маня
Сердце в ладонях трима загорілася вечірня звезда....
Вона співала і косу заплітала
Сонцем серця обігрівала і надії у небеса пускала
Загорілися серця це божественне пламя храня...
Кого то лечя у вись возносся
Крихітно падает больно душа
І даже єсли сильно любя
И крила ростя и ростя
Может намертво упасть убитая мгла....
Стишок 29
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219050500156
Свидетельство о публикации №219050500156
Рецензии