Я не прошу твого кохання

Я не прошу твого кохання.
Воно  в надійнім місці тут…
Знай, з ревнощів розчарування
Я не пишу їй лист отрут.
 Та мудрості прийми пораду:
Дай їй читать мої вірші,
Вона  дасть і портретам раду –
Ви так люб*язні до душі!
А цим дурепам так потрібно
Відчути перемогу враз,
Ніж дружби світлії розмови
І  перших ніжних днів наказ…
Коли ж від щастя копійки
Ти проживеш із подругою
І для приситої  душі
Все стане  так відразно знову –
В мою святкову тиху ніч
Ти не приходь. Тебе не знаю
І чим могла б допомогти?
Від щастя ліків я не маю.


***

Я усміхатись перестала,
Морозний вітер губи студить,
Одній надії менше стало,
Одної пісні більше буде.
І цю я пісню так невільно
Віддам на сміх і осуд людям,
Тому, такий  нестерпний біль на
Душі , коли любов так гудять.

Квітень 1915
Царське село


Я чую іволги завжди сумний той голос
І літа пишного вітаю збиток цей,
До колосу припнутий   щільно колос
З зміїним свистом відтинає серп .

А в жниць струнких підібрані   спідниці,
Як стяги в свято,  з вітром все летять.
Тепер би дзвін   веселий чути миттю,
В пилюці вій твій довгий погляд мать.

Не пестощів   чекаю я й лестощів
В передчутті невпиннім темряви,
Ти лиш приходь побачить рай, де разом
Блаженні та невинні були ми.

27 червня 1917
Слепневе

***
Я прийшла сюди неробою,
Все одно, де нудьгувать!
Спить на гірці  млин з жалобою.
Роки можна тут мовчать.

Над сухою повелікою
М*яко плаває бджола;
Близ ставка русалку кличу я,
А русалка нежива.

Затягнуло ржою з тиною,
Став широкий, мілина,
Над сполоханій осикою
Легко місяць заблищав.

Помічаю як нове все я.
Мокрі пахощі тополь.
Я мовчу. Мовчу, готова я
Буть землею  знов і знов.
23 лютого 1911

***
Я з глузду з*їхала, мій хлопчик дивний,
У середу, в години три!
Вкололо палець безіменний
Так жало звучної оси.

Її я  не навмисно придавила,
Здавалось, що померла вже вона,
Кінець її отруєного жала,
Гострішим був веретена.

Про тебе я заплачу знову, дивний,
Всміхнеться знов лиш обрис твій.
Дивись!На моїм пальці безіменнім
Красивий перстень золотий.
!8-19 березня 1911,
Царське Село

***
Я знаю,  нагорода ти моя
За роки  болю й роботи,
За те,що моє земне  життя
Далеке від насолоди,
За те, - ніколи не казала
Коханому:»Ти любий мій».
За те, що всім я пробачала,
Ти будеш янголом моїм.
1916        Анна Ахматова