Жовта пляма

ЖОВТА ПЛЯМА
Знову почула знайомий шелест пакетів з ринку, галас дітлахів та втомлений голос чоловіка:
– Подивися, все купив? Бо піду наводити порядок на дворі...
Не повертаючись від плити, відповіла:
– Звільнюся, тоді зможу переглянути. Сам розумієш: підсмажую моркву.
Попри справи біля пательні, вільною рукою зняла піну з бульйону, який
варила на холодець. Тільки­-но звільнилася від плити, вирішила швиденько переглянути пакети з ринку,
та в цю хвилину трирічна донечка потягнула за рукав:
– Мамо! Мамочко! Максим розламав мою вежу! – повела до іг­рашкової кімнати і показала на
купу кольорових кубиків, безпорад­но розкиданих по килимі.
– Ох! Ви можете хоч сьогодні без
мене вирішити ці проблеми? Коли
я маю закінчити святкові приготу­вання? Де старші?
Почала поступово підвищувати
голос, хоча добре усвідомлювала:
це особливо не допоможе. Відчула
себе більш знервованою, аніж втомленою. Завтра свято, завтра Великдень, а по­переду ще стільки справ!
– Матусю! – знову почулося з іграшкової кімнати. Цього разу гукав п’ятирічний син: – Ми будемо сьогодні співати? Завтра ж свято, а ми маємо пісню!
– Ви весь ранок співаєте, тільки в різних тональностях! – відповіла знервовано. – От тільки б те, що треба, співали! А то аж голова гуде!
І знову пішла на кухню до приготування страв. Ближче до обіду основна частина смакоти була приготована. Лишилася ви­пічка тортів та тістечок, але відчувала, що напруження зашкалює. Десь у підсвідомості, наче докір сумління, з’явилася думка присісти біля дітей і повторити свят­кову пісню. Але глузд зупиняв: трохи пізні­ше, бо ж не встигаю впоратися на кухні. Спечу, тоді може повторимо...
Для випічки винесла з комори три десят­ки яєць, приготувала борошно, цукор, та знову була змушена відволіктись: потрібно нагріти донечці молока, щоб вкласти її спати. Тільки повернулася до плити, як по­заду себе почула глухий удар та тріск об підлогу. Всі три десятки яєць спільною ма­сою повільно розпливалися по кахлю...
– Матусю! Більше не буду! – заревів Сашко. – Я не хотів!
Це він так невдало задовільнив свою дитя­чу цікавість, зазираючи на стіл.
Зупинилася. На мить завмерла. На вустах не було слів. Субота перед Велико­днем, вечірня пора, а в мене, замість тортів і тістечок, яскраво­жовта яєчна пля­ма серед кухні. Доросла, але чомусь в очах з’явилися сльози. Спочатку від безпо­радності, а потім – сльози покаяння. Пекти вже все одно нічого не потрібно: яєць в на­шому районі в цю пору ніде не купиш.
Я покликала дітей до дитячої кімнати, з двору прийшов чоловік, старший син взяв акордеон і ми всі разом пішли довчати піс­ню на свято. Ще зранку я думала, що співати в зібранні не будемо, бо пісню не знаємо, але тепер всі були налаштовані на те, щоб прославити Бога на Великдень. Співали і спілкувалися до пізнього вечора. Діти ставили безліч запитань, наприклад, чому одне і те ж свято називають Пасхою, Ве­ликоднем, Воскресінням. Разом згадали ізраїльський народ, що виходив з Єгипту, здалося, навіть з ними поспі­шали, відчували божественні накази та їли пасхальне ягня. Потім згадували Голгофську жертву Ісуса Христа, Його ве­личне Воскресіння...
З таким миром і спокоєм в серці напередодні свят я давно не лягала відпочивати. Перед сном подякувала Богу за те, що вніс Свої корективи в мої плани, хоча й таким не­звичним способом.
Наступного дня було довгождане свято.
Сім’єю в зібранні прославили Господа, ті­шились участю інших. А після служіння,  друзі запросили нас у гості, де були і тістечка, і смачні торти...
Тепер, напередодні свят, діти не раз нага­ дують мені той незвичний переддень свя­та Воскресіння Господнього.
Буває, люблячому Батькові доводиться зу­пиняти нас неочікуваними великими пля­мами.
  ­~ДЛВ~