Найцiннiший подарунок

Зимовий ранок видався надзвичайно чудовим. Злегка потріскував морозець, а лагідне  сонце весело вигравало блисками на замерзлих дзеркальних калюжах. У повітрі кружляв сріблястий сніжок і на  обличчі Оленки з`явилась щаслива посмішка :
-Який гарний день - подумала вона.
 Чудовий настрій доповнювала ще одна подія - сьогодні Оленка піде на день народження до найкращої подруги. Як довго вона чекала на це свято. Дівчинка взяла до рук коробку, що лежала на комоді і виблискувала сріблястими зірочками. Туди  мама вправно запакувала подарунок. Оленка знала - там був наручний годинник, про який так довго мріяла Наталка.
-Напевно, вона найбільше зрадіє моєму подарунку - тішилась Оленка , і від таких думок на серці було по особливому радісно .
 Швиденько вдягнувшись, помолилася , і зазирнула до мами на кухню.
-Ну все, матусю! Я біжу, щоб не чекали на мене!
-З Богом, дитино! - відповіла мама, відставляючи у бік  вимитий полумисок.
   Оленка вийшла на вулицю, назустріч сніжинкам, котрі повільно падали, торкались її обличчя і непомітно танули на її розчервонілих щоках.
Коли дійшла до будинку Завадських, побачила Наталку, яка виглядала у вікно, чекаючи гостей і, привітно посміхнувшись, помахала їй рукою. Вона вибігла назустріч подрузі і на мить завмерла, побачивши коробочку в її руках,  що привабливо поблискувала сріблястими зірочками.
-Вітаю з днем народження, Наталочко! А це - тобі! - промовила Оленка   і сором’язливо простягнула їй дорогоцінний пакуночок.
-Дякую! Ти завжди прагнеш зробити для мене щось приємне - з радістю промовила Наталя.
 За декілька хвилин зійшлись друзі та однолітки Наталки, з якими вона ходила у недільну школу. Всім було весело, дім наповнився дитячим співом та грою. Непомітили, коли прийшов вечір і свято добігло кінця  - та розходитись ніхто не хотів . Аж тут Оленка запропонувала:
-Наталко! Покажи , будь ласка, подарунки! Так цікаво, що ти сьогодні отримала на своє свято .
-Авжеж, я й сама не встигла нічого роздивитись , ходімо до моєї кімнати .
В оточенні подруг  Наталка відкривала один за одним  подарунки і дівчатка дружньо оцінювали їх. В останню чергу вона простягнула руку до невеличкого пакуночка, завернутого у рудий папір, та тісно перев’язаного шнурівкою. Всі замовкли і напружено дивились на реакцію Наталки. Важко було уявити, що могло бути у пакунку.
-Це від мене подарунок - скромно сказала Світланка і помітила  посмішки на обличчях дівчаток.
Та коли Наталка роз‘язала шнурівку і з-під рудого паперу визирнула маленька книжечка  в зеленій обгортці з золотистим написом  , усі затамували подих.
-Новий заповіт! - ледве вимовила  Оленка і завмерла...
А Наталка з трепетом притулила  дорогоцінну Книгу до грудей і заплакала. А потім, не те що промовила ,  а  з глибини самого серця  ніби видихнула:
-Це найбільше про що я могла мріяти! Це - найцінніший подарунок! Дякую тобі, Світланко!
 Того вечора Оленка йшла додому задумана і сумна. Не вабив її  танець сніжинок у світлі ліхтарів, здається вона нічого навкруги не помічала.  Ні, не тому що її подарунок не так сподобався Наталці, як Світланчин, вона вчинила б так само... Тепер її полонила лише одна думка:
-Ну чому, чому в мене нема Євангелії?
Перед внутрішнім поглядом знову з’являлась зелена книжечка з золотистим написом і серце чомусь починало швидше стукотіти, а все нутро сповнював якийсь особливий трепет...

Наближалось Різдво Христове.
Зазвичай, брати та сестри з-за кордону збирали на це свято бандеролі з християнською літературою та відсилали у сім`ї віруючих до Радянського союзу (так колись називались країни СНД). Ті бандеролі іноді приходили і в сім’ю Оленки. Там  могла бути Євангелія. Така втішлива думка, ледве зігрівши її мрії , відразу розвіялась, звільнивши  місце іншій , доволі сумній:
-Але що мені з того... Навіть як прийде Новий Заповіт на Різдво   - всеодно не моя черга його отримати, Оксанка немає Євангелії , а вона старша від мене... Що ж мені робити??? - і в цю мить її осяяла  чудова ідея:
-А я буду простити Ісуса, щоб подарував мені Новий заповіт на Різдво .
В цей вечір Оленка заснула далеко за північ, але з твердою вірою, що буде почута Богом і отримає дорогоцінний подарунок. Вона вирішила щодня молитись про це.
До свята лишалось менше місяця, а  невтомні молитви маленької дівчинки постійно неслись у небо. Вона не мріяла про цукерки, солодощі, здавалось це її зовсім не цікавило. Всі думки були  сповнені тим, що незрівняно дорожче  цукерок та шоколаду... Новий заповіт! .. Ось що полонило все її єство.
Непомітно і швидко прийшло довгоочікуване Різдво. У цей  вечір сім’я Кравецьких зібралась для загальної святкової молитви. Тато радісно привітав всіх  та прочитав зі старенької дідусевої Біблії чудову розповідь про народження Ісуса.
Уважно слухали всі  таку знайому, але завжди цікаву історію.
-Дітки!  Христос і сьогодні присутній серед нас, але не маленьким Дитятком, яким був у Вифлеємських яслах, а Всемогутнім Богом, котрий сильний допомагати і вислуховувати. Він завжди турбується про нас! Ось, подивіться, яка бандероль прийшла з-за кордону. -тато підніс вгору руку з об’ємним пакуночком у білому папері.
 Та ніхто не знав, чому так хвилюється Оленка, а серце її несамовито стукотіло, ніби намагалось вискочити зовні. Її таємниця була відома тільки Богу! Лише Він знав, чого так чекала вона у цей день Різдва. Думки настільки були зайняті особистими переживаннями, що вона ніби крізь сон слухала  слова тата:
-Тут Євангелія є! Чия черга отримати її ?
-Оксанчина! - вигукнули діти. Оленка теж хотіла приєднатись до них, та голос її ніби стишився і десь пропав,  не досягнувши  навіть голосових зв’язок . І в ту ж мить вона побачила здивування в очах татка  :
-Зачекайте! Тут є ще одна Євангелія! ... Тримай, Оленко! Це вже твоя Книга! -промовив він радісно.
  Оленка підвелася, і хвилюючись підійшла до татка. Взяла у руки дорогоцінну Книгу, притулила до грудей і з очей її потекли сльози радості. Ось тут,  посеред кімнати, вона прихилила свої коліна і щиро дякувала Богу за вислухану молитву - за дорогоцінний різдвяний подарунок.   
~ДЛВ~