Кого куди веде мечта края свої храня
Оберегом серце зігріває
І Корні цвіту розпускає
І мов пташка на вушко про надію і віру співає...
Но надія хрупка і з розмаху її жорстко на міцність пробиває тьма
Віра зі свистом сипеться в нікуда
Де вітер зганяє її в ніщо....
І Корні цвіту швидко в'януть
Втрачаючи свій цвіт і красу
А серце мерзне від цьої безликої пустоти
Де опадають одні ниточки тоски....
Ну і мечта об скелі свої крила стерла в я
Де метушиться одна темнота
Тоді народжується зовсім друге життя
Розбиваючи страхи безсмертного життя
Зароджується гігант небуття який запрограмованний щоб стерти зі списку буття і своє і чуже життя.....
Стишок 33
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219051200099
Свидетельство о публикации №219051200099
Рецензии