Стишок 34

Засвестіла вона голосно серденько храня
Афродіта вогня кружевами маня
Сплела вінок у ночі і запустивши в ріку
Заговорила співом у ноті запаливши свічу
Щоб та загоріла і обійняла ті люті і темні береги...

Одін однако тихенько позіхнув
І очі свої в мить прижмурив
В даль путей загублених путників
Він кинув копьйо щоб то від зла їх оберегло
Соєдинило загублені дороги і до цілі привело....

Могучий Зевс своїм струменем могутнім
Прицілив в юнака де серце мерехтіло як бідолашне загубленне дитя
І струм його пробрав і чайки повзлітали
І усі гуртом заспівали
І серце співом у подяку заспівало стрепетнулось і забилось...

Князь Тьми гордо у вись зійшов і своїм холодним подихом усе військо в морі погубив
І на серці стало тепло і спокійно
Ведь жива його Богиня у смутку очаг храня
І бережно у серці ниті любові плетя....

Повзлітали Ангели небес на небі веселку малюя
Що закохані розбиті серця вони гладко залікують І у сні пейзажі намалюють....

Заридав Асмодей у кроватки немовля
Де її безсердечно вбило отцовське дитя
Із ревності гострючої що любили сестричку більше
Із обіди і біди цей епізод пробіг в нікуди....