А я спою и звезды неба пригорну
І самі страшні темні ночі обійму
Віру свою в свічі запалю
І судьбу свою прийму....
Де регот чертей вязко нерви трепочить
І сни тяжкою стіною гложить
Усталость валит сног и тьма на ушко мне шепочит тянет вниз і так же неустанно регочит....
Навіть холодна вюга нестрашна
Яка пів тексту своїм ледянящим подихом від мене Жадно забрала
Кричать дракони полум'ям холодним мене жарять як на сковороді щоб я подолав самі люті страхи свої....
Павучки по мені щиро лазять ниті свої в серце вяжуть кармічну паутину мені сплели і про неї хутко розповіли....
Падший Ангел в дверь стучит
На пороге про серденько трепещит
На лодоні жіночку возвишає яка мене вірою обігріває.....
Ясно громом в голову пробило і на лбу отметину лишило
І по тілу приємним ознобом прокотило
Зміцніли мої крила і дух окріп
І я збираюся в далекий млечный путь.....
Стишок 38
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219051500112
Свидетельство о публикации №219051500112
Рецензии