Слепой на украинском языке

По тротуару літній вітерець прогнав кілька опалих листочків.  З неба мені посміхалось яскраве сонце. Воно було ще лагідне, бо на дворі була тільки рання осінь.  Вона несміливо, як дитина, доторкнулась чарівним пензлем до верхівок берізок, та трохи позолотила їх листя.  Почервоніла горобина.  Одразу видно було, що зима буде сувора та сніжна.  Мені згадалось ранне дитинство, та хата, в якій виріс мій батько. Там був садочок. Груші, сливки, яблука, вишні, виноград. Я проходила провз невеликого магазинчика-павільйону, в якому торгували свіжими фруктами.  Зупинилася біля вітрини, помилувалася красою стиглих яблук і жовтих груш, та згадала ті великі груші-дулі,  солодкі, як дівоча мрія. Та зайшла всередину. Мені схотілось купити кілька свіжих, пахнуть свіжістю, медових груш. Таких, як в дитинстві, коли я була щаслива.
 Усередині магазинчика було як в церкві, так само ж порожньо та тихо.  Тільки біля самой каси стояло кілька людей.  Мою увагу привернув досить літній чоловік.  Дивлячись на його невпевнені рухи, та білу тростину, одразу зрозуміла, що це сліпа людина.  Він купив кілька яблук, та хотів вийти, але, очевидно, помилився в своїх розрахунках, та замість того, щоб вийти в двері, почав намагатися вийти у вікно вітрини.  Всі стояли, як мармурові статуї.  Ще трохи, та тростину сліпого розіб'є скло вітрини.
 Я не стала більше чекати, а що далі буде, а просто перехопила руку старого, і спокійно сказала:
 - Ви трохи помилилися, вихід трохи не тут.  Вам допомогти?  Старий трохи зніяковів, і хрипко промовив:
 - Буду дуже вдячний за вашу допомогу.  Я взяла його під руку і довела до дверей.
 - Вам сюди.  - І відчинила двері.  В обличчя війнуло свіжість осіннього дня.
 - А куди я тоді тоді йшов?
 - Просто у вікно.  Вірніше, ви хотіли вийти через вітрину.
 - А чому ви мене зупинили?  Адже там були ще люди.  Я це відчував.
 - Не знаю.  Напевно, простий жіночий каприз.  Я посміхнулася, потисла йому руку.  - Вас проводити?
 - Дякую, я тут вже добре знаю дорогу.  Старий пішов вулицею.  Я вийшла з цього магазину.  Мені було огидно заходити назад, де стояли чи то люди, чи то манекени, яким було глибоко наплювати на старого.  Їм було цікаво, розіб'є він вітрину чи ні.  Проста людська цікавість?  Або підлість?