Юбилей, сценарий, укр

ЮВІЛЕЙ


НАТ. ВОКЗАЛ – ДЕНЬ

Затишна площа перед залізничним вокзалом.
Через площу пробігає собака. Проїзджає автомобіль. Поряд з будівлею вокзалу в невеликому сквері стоїть малоприваблива хибарка  з металопрофілю та гнутої арматури – літнє кафе,- з якого голосно лунає «шансон». За столиком закладу шумно сидить декілька чоловіків та жінка.
Площу перетинають, про щось сперечаючись, чоловік та жінка з дівчинкою. Чоловік, з рюкзаком за плечима, несе в руках ще й  доволі великі валізу та сумку. Чоловік зупиняеється. Жінка озирається на нього, підходить, смикає з його рук валізу, ставить її на коліщата, відкриває ручку й котить за собою. Чоловік кидає на землю сумку, підіймає її і знову щосили кидає. Жінка озирається на нього і емоційно розмахуючи вільною рукою, щось говорить чоловікові. Дівчинка висмикує свою руку з руки жінки і біжить до чоловіка. Чоловік розставляє руки для обійм, але дівчинка  лише починає фотографувати чоловіка на телефон. Чоловік опускає руки, підіймає сумку і йде до входу у вокзал. Дівчинка бере чоловіка за руку і йде з ним до жінки, яка першою заходить у вокзал.
Це сім'я Балаг – ГАЛЯ (34), ПАША (44) та їх донька АЛЛОЧКА  (8).

Перед будівлею вокзалу зупиняється мотоцикл з коляскою. Водій злізає з мотоциклу, дивиться на наручний годинник, закурює. По дорозі проноситься новесенький позашляховик, за ним неспішно проїзджає пошарпана радянська вантажівка.
З вокзалу виходить молодий військовий з рюкзаком й сумкою. Мотоцикліст дивиться на нього й, напевно, гукає його, так як військовий зупиняється. Мотоцикліст підбігає до військового. Між ними відбувається нетривала розмова, після якої військовий йде через площу, а мотоцикліст неспішно повертається до мотоциклу.


ІНТ. ВОКЗАЛ – ДЕНЬ

Галя й Аллочка сидять на кріслах в пустій залі очікування. Галя читає книгу з ниписаним великими літерами словом «жінка» на обкладинці. Аллочка грається в телефоні. Галя піднімає очі від книги й задумливо дивиться перед собою, потім на доньку й на вікно.

ГАЛЯ
Алла.

Дівчинка ніяк не реагує. Через зал швидко проходять двоє поліцейських.

ГАЛЯ
Алла, виключай вже. Ти про очі думаєш?

Аллочка швидко дивиться на маму й робить смішну здивовану гримасу.


ГАЛЯ
Алла! Ти чуєш?! Ану!

Галя безрезультатно тягнеться до телефону доньки.

АЛЛОЧКА
Та чую, чую. Мам, ти бачила, поліція.

ГАЛЯ
Що? Ну і що, що поліція?

АЛЛОЧКА
Злочинців ловлять, мам? Так, мам? Мам, я їсти хочу.

ГАЛЯ
Починається! А де ти дома була? Так, і я, здається, щось про телефон сказала. Не зрозуміло?

АЛЛОЧКА
Ну, мам, мені ще трошки. Мам, і взагалі -  я їсти хочу! Ти будеш кормити дитину? Ма-ма?

Аллочка продовжує грати. Галя вириває з рук доньки телефон і дивиться на екран. 

АЛЛОЧКА
Мам, дай телефон! Їсти! Їсти! Дитину голодом морять!

Галя озирається. В залі нікого немає.

ГАЛЯ
Тихо! Досить. Сядь і сиди тихо. Книжку почитай. Взяла книжку?

Аллочка показує мамі язика. Галя не звертає уваги, встає з крісла, йде до вікна й дивиться на вулицю, позіхає.

ГАЛЯ
Чого він так довго?

В залу входить Паша. Він сідає біля доньки й обіймає її.

ПАША
Технічна перерва.

ГАЛЯ
(не оглядаючись)
Що?

ПАША
Перерва. Технічна, написано. Та й на цей все рівно квитків немає. Я на сайті дивився. Ну, є там, але на полицях… на верхніх, і в різних вагонах. Нам же ж… ти ж не захочеш.
(Аллочці)
Ти чого вже надулася?

ГАЛЯ
(повертається)
Я не надулася, з чого ти взяв?

АЛЛОЧКА
Я їсти хочу. Папуся, ам-ам.

ПАША
(Аллочці)
Ну то візми в сумці, чого ти, як маленька?
(Гале)
Ми їжу брали, Галинка?

ГАЛЯ
Якщо ти клав, то брали.

ПАША
Галинка, ну що значить «якщо ти клав»?

Аллочка закриває вуха долонями, закидає ноги на поручень крісла, потім опускає на підлгу, знову закидає на поручень. В цей час її батьки про щрсь сперечаються. Галя відвертається до вікна, Паша то встає, то знову сідає. Аллочка продовжує гратися ногами. В якийсь момент Галя підходить до Паші й різко забирає з його рук протягнуті гроші і йде з зали. Потім повертається й віддає Аллочці тедефон і знову йде. Дівчинка одразу ж занурюється в гру. Паша дивиться на дружину, підтягує рукава кофти.

ПАША
Ну ты даєш, Галинка! Я тебе не розумію!
 (Аллочці)
Якщо там буде Сахно, - а він там буде, - я не хочу… я не хочу його бачити. Не хочу я там бути з ним… з цим. Ну хіба це важко? Або я, або – він. Ти ж знаєш.

АЛЛОЧКА
Ще й  як знаю. Папуся, Аллочка ам-ам.

ПАША
Я вже сивий від цих поетів!

Через зал знову щвидко проходять ті ж двоє поліцейських. Паша дивиться на них і опускає очі, потім обіймає доньку. 

АЛЛОЧКА
Пап, їсти.

Паша киває, встає й метушливо озирається навкруги.  Аллу тут же сідає назад в крісло й розводить руками. Аллочка закочує очі, позіхає й лізе до свого маленького рюкзака, з якого дістає шоколадний баточник.
 
АЛЛОЧКА
Мій запас. З вами потрібно бути завжди готовою.

Паша дивиться на доньку й зніяковіло посміхається.


ІНТ. ВОКЗАЛ – ДЕНЬ

В темному кассовому залі перед одним працюючим віконцем каси вишикувалася невелика черга – жінка, юнак з дівчиною й Галя. Жінка розмовляє з кассиром, хлопець та дівчина стоять, обійнявши одне одного. Галя дивиться на молодь, відвертає голову, потім підводить погляд на ліпнину стін і стелі старого вокзалу, декілька разів позіхає. Знову диться на юнака та дівчину.


ІНТ. ВОКЗАЛ– ДЕНЬ

Паша, розмовляючи в телефоні, ходить перед кріслами залу очікування. В одному з крісел, знову закинувши ноги на поручень, лежить і грається в телефоні Аллочка

ПАША
(в телефон)
У своячки… сво-яч-ки!.. Сестра дружини… Дружини сестра! В неї ювілей! Самі розумієте. Ну, це ж не остання… Річниця не остання ж – сто десять було, ще сто десять буде.
 (сміється)
Буде, кажу! На мій вік стане… Стане, так!

До зали очікування входить Галя. Паша дивиться на дружину.

ПАША
(в телефон)
Ну, все, бувате. Пока… Ні, пока… Не передумаю… Ну, який борг? Борг. Ну, ви як скажете!.. Так, так. На все.

Галя підходить, бере валізу.

ПАША
Не можуть без мене.

ГАЛЯ
Ну, то залишайся, як не можуть.

ПАША
Галинка, ну що ти зразу?.. То що там, як, купила?

Алла все так і лежить в кріслі, дивлячись в телефон.

АЛЛОЧКА
Їдемо, мам?

Галя підходить до доньки й забирає в неї телефон. Паша сідає в крісло й дивиться на Галю.

АЛЛОЧКА
Ну ма-ам!

Аллочка все ще лежить, лише трохи повертає голову й ображено гримасничає.

АЛЛОЧКА
А я вже «Снікерс» з'їла.

ГАЛЯ
Який ще «Снікерс»? Паша, ти що, вже купляв щось? Так, гаразд, вставайте, електричка зараз буде.

ПАША
Яка електричка?

Паша дивиться в телефон. Галя знову береться за валізу, ставить на неї свою сумку.

ГАЛЯ
На електричці до Воскресенки,  а там вже квитки візьмемо на що буде. То що, я довго буду чекати? Алла! Ні, ну ви мене вже дістали. Ану, вставайте вже, швидко обоє! Алла! Паша, ти їдеш, чи як?!

Галя дивиться на чоловіка, на доньку.


НАТ. ВОКЗАЛ – ДЕНЬ

Перон. Пусті залізничні колії. Відчиняються двері із будівлі вокзалу.

ГАЛЯ (З/К)
Ага! Великий Павло Балага! Сказати тобі, чому ти туди не їдеш?

На платформу з дверей виходить Галя з рюкзаком доньки в руці, з якого починає витрушувати крихти в урну.

ГАЛЯ
(у відчинені двері)
Що?!
(сміється)
Ні, рідненький!..Ні, ти послухай! Тому що… Ага! Тому що тебе там скинуть! З твого «п'єдесталу»! Великого захолустного поета! Приїде й просто розтопче Льоня Сахно!... А ось і розтопче! Візьме ось так (шморгає) і на очах у цих твоїх… шкап… бо вони шкапи, -  і розтопче! Алла, йди сюди!

Галя ще сильніше трясе вже пустий рюкзак. Потім дивиться на себе, змахує декілька крихт з одягу, протирає пальцями очі й йде знову до зали очікування. 


ІНТ. ВОКЗАЛ – ДЕНЬ

Галя підходить до Аллочки, що хникає й, спершись на валізу, грається її розкладною ручкою. До зали входять декілька юнаків і сідають в крісла. Потім входить старий чоловік і декілька пенсіонерок молодших нього. Юнаки підводяться й йдуть з зали на перон.

АЛЛОЧКА
(схлипуючи)
Ми не поїдемо тепер, мам?

Аллочка знімає куртку. Галя дивиться на доньку, на людей в залі, сідає.

ГАЛЯ
Їдемо. Помовчи. Зрозуміла? Просто тихенько. Чула? Сядь.

Аллочка протягує Галі куртку, сідає й притуляється до матері. Галя цілує доньку, поправляє їй волосся, гладить по голові, весь час дивлячись у вікно.

АЛЛОЧКА (З/К)
Мам, я пісяти хочу.


НАТ. ВОКЗАЛ – ДЕНЬ

Паша стоїть перед будівлею залізничного вокзалу, потім підходить до чоловіка біля мотоциклу, підкурює від його цигарки, дякує кивком й швидким кроком переходить площу.
На літній площадці привокзального кафе декілька перехожих дивляться, як,певно п'яний, чоловік довгою та товстою сучкуватою палицею відмахується від чотирьох поліціянтів, що оточили його. Чутно звук декількох невдалих спроб завести мотоцикл, який, врешті, все ж заводиться. Мотоцикліст сідає за кермо, поправляє брезент на колясці й від'їзджає.


ІНТ. ВАГОН ЕЛЕКТРИЧКИ – ДЕНЬ

Галя з речами, слідуючи за крупною немолодою жінкою в болоньєвій куртці, входить в практично пустий вагон. Перед ними йде Аллочка.

АЛЛОЧКА
Мам, давай сюди. Мам, дивись. Сюди, так, мам?

Аллочка зупиняється й показує на одні з вільних місць.

ЖІНКА В КУРТЦІ
Ану, дитинко, бабусю пропусти-но.

АЛЛОЧКА
Мам?

ГАЛЯ
Алла, в сторону відійди. Сядь вже там.

Аллочка встигає відійти й сісти, як електричка тут же різко починає рух, від чого Галя злегка навалюється на жінку в болоньєвій куртці.

ГАЛЯ
Вибачте.

ЖІНКА В КУРТЦІ
Ну що за паразит?!

АЛЛОЧКА
Мам, дивись, тато! Тато! Тат!

Аллочка встає й, притулившись до скла, стукає по ньому долонями. Галя й жінка в куртці дивляться у вікно. На пероні, що віддаляється, з трохи піднятими руками стоїть Паша.

ЖІНКА В КУРТЦІ (З/К)

Що це він – спізнився? Він не чує, доця.

Аллочка все ще стукає у вікно і дивиться в сторону давно облишеної станції, плаче.

ГАЛЯ (З/К)
Алла, перестань, йди сюди.

АЛЛОЧКА
Не буду!

ЖІНКА В КУРТЦІ (З/К)
Плаче, бідненька. Ой, молоді, молоді...

За вікном, мелькаючи за електроопарми, видніється монотонна безкінечність рівнинного пейзажу.

НАТ. ВОКЗАЛ – РАНОК

Галя й Аллочка йдуть з чемоданом й сумкою по перрону вздовж двох стоячих потягів. З деяких вагонів виходять пасажири. Аллочка сідає зав'язати шнурівку на кросовках. Галя не помічає цього, йде далі.

АЛЛОЧКА
Ма-ам!

Галя злякано озирається, повертається до доньки.

АЛЛОЧКА
Ти що, мене забути хотіла?!

ГАЛЯ
Швидше, давай.

Аллочка неквапливо зав'язує шнурівку, дивлячись на матір насмішливим поглядом.

ГАЛЯ
Повикаблучуйся.

Аллочка показує матері язика, підводиться й вони йдуть пероном далі.

АЛЛОЧКА
Мам, а тьотя Зоя нас на машині забере, мам? Такий вокзал великий, мам. Так? А ми назад теж потягусіком поїдемо, мам?

ГАЛЯ
Ні, не потягом. На самокаті.

АЛЛОЧКА
Правда? Обманюєш. Дуже смішно. Ну, дуже.

Галя дивиться на годинник на пероні. Саме в цей час з вагону під годинником виходить чоловік з валізою. Галя дивиться на нього й посміхається.

АЛЛОЧКА
Мам, ти бачила?

ГАЛЯ
Так, це ж…

З того ж вагону за чоловіком виходить молода білявка, якій той подає руку, допомагаючи їй спустистися, а потім, обійнявши, цілує.
Аллочка, що як раз відвернулася на хлопчиків близнюків, що йшли за руку з чоловіком, дивиться на маму, а потім й в ту ж сторону, куди й вона. Чоловік з білявкую якусь мить стоять, а потім йдуть.

АЛЛОЧКА
Це дядя Юра, мам! Давай доженемо, мам!

Аллочка робить рух, щоб бігти.

ГАЛЯ
Так, анну стій. Це не дядя Юра. Зрозуміла?

АЛЛОЧКА
Мам, давай доженемо, мам. Це він.

ГАЛЯ
Я тобі сказала, що це не він. Є схожі люди. Цей схожий на дядю Юру. Але це не він, зрозуміла?

АЛЛОЧКА
Ма-ам!

ГАЛЯ
Алла, я тобі сказала? Коли ти вже заспокоїшся, в кінці-кінців?

ЗОЯ (З/К)
Галя!

Галя й Аллочка озираються на оклик, а потім повертаються. По перону до них йде стильно одягнена жінка. Це сетра Галі ЗОЯ (39).

ГАЛЯ
Тьотя Зоя.

Аллочка зі зморщеним носом та припіднятим підборіддям дивиться на тітку. Галя ще раз озирається, але вже в сторону, куди пішла пара з потягу, що цілувалася.


НАТ. ВОКЗАЛ – РАНОК

Галя, Аллочка й Зоя виходять з будівлі вокзалу. Попереду йдуть Зоя з валізою та Аллочкою за руку.

ЗОЯ
Машина там. Пішлию Так що, Паша не хоче родичку бачити?

ГАЛЯ
Та ні, він збирався…

У Зої дзвонить телефон.

ЗОЯ
Збирався? Зачекай.
 (в телефон)
Так… В шлюбі… Добре.
(вимикає слухавку. Аллі)
Так чому тато не поїхав?

Аллочка збирається відповісти, але спотикається на пошкодженому тротуарі.

ЗОЯ
Обережнео!

ГАЛЯ
Так, Алла, під ноги краще дивись. Я думала, хоч у вас асфальт краще.

ЗОЯ
Та то таке. Алла, тато віршики ще пише?

АЛЛОЧКА
Пише. Він самий кращий поет, тьотя Зоя. Так, мам? Його всі баби там обожнюють.

ГАЛЯ
Алла!

ЗОЯ
Прямо баби обожнюють?

ГАЛЯ
Зой. Ну він правда не зміг.

ЗОЯ
Не зміг, Алка?

АЛЛОЧКА
Не зміг, тьотя Зоя. У тата теж день народження, як у вас.

ГАЛЯ
Алла, я ж просила! Зоя, припини.

ЗОЯ
(сміючись, Аллі)
День народження? Це як?

АЛЛОЧКА
У нього в літературному гуртку теж цей… ювілей.

ГАЛЯ
Алла, ти замовкнеш?!

АЛЛОЧКА
Сто десять років. Да, мам, сто десять?

Зоя голосно сміється. Аллочка сміється разом з нею.

ЗОЯ
(сміючись)
Що, правда, Галь? Ювілей?

ГАЛЯ
Зой, ну, перестань. На роботу його викликали, щось там в них…

ЗОЯ
Ладно. Хоча, міг би й приїхати, звичайно. Але, то таке.

 АЛЛОЧКА
Тьоть Зоя, а я теж на гурток ходжу.

ГАЛЯ
Алла, ти можеш помовчати?!
(Зої)
Як там Юра?

ЗОЯ
(Аллочці)
Правда? На який?

 АЛЛОЧКА
По ліпці.

ЗОЯ
(Аллочці)
Молодець. Я теж ліпити любила.
(Галі)
Юра? Нічого, нормально. Що йому зробиться? У відрядженні. Декілька днів в тиждень якщо вдома буває – добре. Але, знаєш, і досить.
(напівшепотом)
Я взагалі думаю останнім часом, якби не ці відрядження його, набрид би вже давно. Що дивишся? Мене все влаштовує.

АЛЛОЧКА
Тьоть Зоя…

ГАЛЯ
Алла, я що сказала?! А Лєжик як?

ЗОЯ
Росте. Вимахав – не впізнаєш. Алка, морозиво яке любиш?

АЛЛОЧКА
Шоколадне. Да, мам, шоколадне?

ГАЛЯ
А то ти сама не знаєш? Така слухняна вже. Шоколадне, звичайно.

ЗОЯ
Значить, буде шоколадне.

Зоя натискає на пульт автосигналізації. Серед безлічі припаркованих автомобілів мерехтінням фар відгукується великий бірюзовий позашляховик. Галя й Аллочка дивляться заворожено. Зоя йде до багажника, що автоматично відчинився.

АЛЛОЧКА
Мам, оце да! Так, мам?

ЗОЯ
Подобається, Алка?

 АЛЛОЧКА
Офігєть!

ГАЛЯ
Алла, що за слова? Зой, круто як! Супер!

Задоволено усміхнена Зоя бере у Галі сумку й кладе до багажника.

ЗОЯ
Можеш мати не гірше, Галь. І це не жарти.

ГАЛЯ
Та ну. Можна сісти?

ЗОЯ
Що за питання? Сідай. Алка, в машину.
 
Зоя відкриває задні двері. Аллочка радісно сідає у авто й сама зачиняє за собоє дверцята. Зоя зачиняє багажник.

ЗОЯ
Я тобі казала, Галюнь: хочеш, давай - робота чекає. Я вже про тебе з ректором говорила. Так що, скажемо так: будеш тут - зможеш мати не гірше.

Стукає долнею по автівці.

ГАЛЯ
Я до тебе ледве зібралася, а ти так просто все кинути…

ЗОЯ
Ну, а як ще? Тільки просто. «Ледве зібралася». Що за розмови? Думай, Галка, думай. Роботи просто дуже багато і мені твоя допомога реально потрібна. Думай.

ГАЛЯ
Та що тут думати…

ЗОЯ
Так, зрозуміло. Давай, сідай, поїхали. Вперед сідай.



ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – РАНОК

З перепачканим морозивом обличчям до кухонної тумби підходить Аллочка, ставить на столешню вазочку й накладає в неї з великої коробки столовою ложкою шоколадне морозиво. На кухню заходить по-домащньому одягнена Галя.

ГАЛЯ
Ти все за раз вирішила з'їсти? Залиш хоч щось на завтра.

АЛЛОЧКА
Мам. Тьотя Зоя сказала, що купить ще. Зрозуміла, мам?

ГАЛЯ
Я-то зрозуміла. Тьотя
Зоя сказала… Маму слухай більше і менше базікай. Таке ти зрозуміла? А то все вже розповіла – треба-не треба.

АЛЛОЧКА
Не все.

ГАЛЯ
Не все… Давай, продовж, щоб зовсім вже все. Тримай язика за зубами.

Аллочка показує матері язика й продовжує їсти морозиво.

АЛЛОЧКА
Так смачно. А ти чого не їси, мам?  Дуже смачне.

ГАЛЯ
Не хочу.

Чутно звук дверей, що зачинилися.

ГАЛЯ
Це Лєжик, мабуть. Вмий лице, об'їлась вся, як свинюка.

Галя йде з кухні.

АЛЛОЧКА
Сама така, свинюшка.

Аллочка з'їдає ложечку морозива, дивиться на двері, підходить до коробки й набирає з неї чергову столову ложку морозива собі до вазочки.

ЛЕЖИК (З/К)
Добрий день. 

ГАЛЯ (З/К)
Ну, зовсім не впізнати – вимахав. Привіт. Красунчик. Алла, йди з Олегом поздоровкаєшся.

ЛЕЖИК (З/К)
Мені уроки потрібно робити.

Алочка неохоче відставляє вазочку з морозивом, йде до мийки й вмивається. Дівчинка йде до дверей з кухні, але в цей час входить зпантеличена Галя.

ГАЛЯ
Чому ти не вмилася?

На обличчі Аллочки залишилися сліди від морозива. Галя бере з коробки столову ложку з морозивом і їсть з неї.

АЛЛОЧКА
Мам, ти ж казала, що так не можна.
 
Галя дивиться на доньку, киває їй. Аллочка бере свою вазочку й, дивлячись на матір, накладає морозиво з коробки своєю маленькою ложкою у вазочку.


НАТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

Велика будівля з розміщеним на першому поверсі рестораном.

ГАЛЯ (З/К)
Та відстань ти від хлопця.
 
ЗОЯ (З/К)
Вибішує прямо. Що, заходимо.

Галя, Зоя, Аллочка і син Зої ЛЄЖИК (13) перед дверима ресторану.

ГАЛЯ
Сюди, Зой? Алла, руку дай.

ЗОЯ
Так, заходьте, Галь, займайте. Ми зараз. Так, синок?

Лєжик ображено дивиться в сторону. Галя й Аллочка заходять до ресторану.

ЗОЯ
(пошепки)
Уймись, дружок. Ти мене зрозумів?

Галя, пройшовши трохи, одразу ж озирається на сестру. Зоя киває Галі, щоб проходили далі. Аллочка тягне матір за руку й відводить до приміщення.

ЗОЯ
Ти мене зрозумів? Уймись.

Лєжик щось бурмоче.

ЗОЯ
Що? Внятно!

ЛЄЖИК
Зрозумів.

ЗОЯ
То-то. Топай.

Лєжик підходить до дверей ресторану.

ГАЛЯ
Матір пропустити потрібно. Ні?

Лєжик притримує двері, щоб Зоя увійшла. Одночасно з ресторану виходять старші підлітки – дві дівчини й хлопець. Лєжик пропускає й їх. Зоя проходить далі, в зал. Одна з дівчат дивиться на майку Лєжика, на якій зображено яскравий принт з портретом венесуельского офіцера-повстанця Оскара Переса.

ДІВЧИНА
Прикольна футболка.

Юнак, що зупинився в дверях, та інша дівчина дивляться на Лєжика.

ХЛОПЕЦЬ
Пєдік якийсь.

Лежик розгублено дивиться на хлопця.

ЗОЯ (З/К)
Зараз ти в мене пєдіком станеш!
(Лєжику)
Заходь, давай. Чекати тебе.

Підлітки озираються на Зою, що повернулася з приміщення ресторану назад до дверей. Лєжик проходить повз хлопця та дещо зачіпає його плечем. Зоя дивиться на сина, а потім на хлопця, що вже відійшов від дверей до дівчат. Хлопець виглядав в цей час самовпевненим.

ЗОЯ
(хлопцеві)
Хочеш щось сказати?

Підліток спочатку знітився, але тут же поклав руку на плече однієї з дівчат. На що та, сміючись, спритно вивернулася і пішла вперед. Та хлопець наздоганяє її, хапає за капюшон кофти й знову намагається обійняти. Цього разу йому це вдається. Інша дівчина йде за ними, та в якийсь момент озирається на Зою.


ГАЛЯ (З/К)
Зой,що?

ЗОЯ
Та дебіли якісь. Ви чого не заходите?

Галя, Аллочка, Зоя й Лєжик йдуть до зали ресторану.

ЗОЯ
(Лєжику)
А ти чого цю майку нап'ялив? Весь час з тобою одні проблеми.

Лежик пропускает матір до зали й входить за нею сам, встигнувши скрчити в її сторону гримасу.


НАТ. ВУЛИЦЯ - ВЕЧІР

Темніє. У дворі багатоповерхівок, стоячи на сидушці скриплячої гойдалки, катається одинока дівчинка. В більшості вікон будинків горить світло.

ЗОЯ (З/К)
Давай, Галка, за кохання.

ГАЛЯ (З/К)
Ще? Не знущайся – я більше не можу.

ЗОЯ (З/К)
Давай, давай. Щоб до ліжка доповзти і не спотикатися. Пий, кажу.

Дзвенять бокали.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВЕЧІР

Галя й Зоя сидять на кухні за стійкою гарнітуру. Зоя відпиває з бокалу вино. Галя тримає свій. Зоя , на выдміну від Галі, виглядає дещо п'яною. Перед жінками стоїть майже повна пляшка вина. Зоя бере пляшку, підливає сестрі.

ЗОЯ
Пий. Це ще тільки друга, а ніч попереду.

ГАЛЯ
Ну, прямо ніч.

ЗОЯ
А ти думала. Ти чого сюди приїхала?

ГАЛЯ
Ну, не бухати ж. До тебе, на ювілей.

ЗОЯ
Що?! Який ще ювілей? Ювілей.
Не кажи мені більше про це. Не треба бруду. Ювілей. Просто пам'ятна дата.

Галя сміється. Зоя бере зі столу телефон й підставляє його до обличчя Галі, іншою рукою проводить по своєму обличчю.

ЗОЯ
От. Зрозуміла? Подивись, кому з нас тут ювілей. Ні, без образ, Галка.

Галя усміхнено дивиться на сестру, відпиває з бокалу.

ЗОЯ
Сестра, без образ. Ну, але… Ти зрозуміла. Продовжуємо жити повними грудьми. Груди я б тобі, доречі, підкачала.

Зоя тягне руку до грудей сестри. Галя відсторонюється, сміється. Зоя усміхається й відпиває вина.

ЗОЯ
Так, ну,ти зрозуміла. Пий, давай. Ти відпочивати приїхала. Зрозуміла? Ясно? П'єш?

Галя відпиває й ставить бокал на стіл.

ГАЛЯ
Не можу більше. За вас, хіба що. Щоб у вас з Юркою…

ЗОЯ
Чуєш… Яким Юркою? Плюнь ти. Плюнь на ту пустушку. От чесно. Він мені…

ГАЛЯ
Що?..

ЗОЯ
Шо. А то. Думаєш, він в мене один такий – «чоловік»? Я тебе прошу. Подивись на мене, Галь. Ти така проста.
(голосно шепочучи)
От зараз, прямо зараз, от крім нього (відпиває) в мене ще два. М-м? А? Чи двоє? Як воно там?

ГАЛЯ
Зойка! Правда?!

ЗОЯ
(сміється)
А ти думала. Зрозуміла? А що? І йому до них, знаєш, як… підкажи, куди? Головне – не втрачати рівновагу. Відчувати себе, що називається. Зрозуміла? Юрок. Ось тобі і Юрок. Ні, ну є він й добре. Я не протии. Це нормально, я вважаю. Для Лєжика. Ну, тато, типу. Чоловік в хаті, тудам-сюдам… А немає, то і…
(відпиває вино)

 ГАЛЯ
Ну, не знаю… А якщо і в нього хтось… ну, є?

ЗОЯ
В кого? В нього? Я тебе умоляю. Є, нема – яка різниця, в принципі. А якщо і є… Про що б ще я… Та немає в нього нікого. Зуб даю. Два, навіть. Бачила які в мене зуби? Ляля.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВЕЧІР

В дверях із темної кімнати в освітлений коридор стоїть Аллочка й прислухається.

ЗОЯ (З/К)
Хоча… Ні, ну, припустимо… Припустимо, виключно, уявімо, що є в нього якась сцикуха. А хто там ще може бути? Ну, якшо уявити. І що? А нічого. Зватить за нього. Давай, за нас.
 
Дзвенять бокали. Аллочка навшпиньках проходить коридором.

ЗОЯ (З/К)
Пий, пий. О, Галь, а що з Павлушкою твоїм? Може він там не на творчий вечір, га?

Зоя сміється. Аллочка завмирає, слухає.

ГАЛЯ
Зойка, ну ти вже… Не хочу навіть думати.

ЗОЯ (З/К)
Підожди. Відвертість за відвертість. А ти як? Сама-то? А? 

ГАЛЯ (З/К)
Та припини. А що я?.. Ну… Та нічого серйозного – так… Ти куриш?

Аллочка підходить ближче до кухні. Зоя сміється.

ЗОЯ (З/К)
Будеш?
ГАЛЯ (З/К)
Ні.

ЗОЯ (З/К)
Я його знаю? Знову поет? Я точно не знаю?

ГАЛЯ (З/К)
Та не знаєш ти нікого. Все, я йду спати, а то зараз договорюся… Ще й надиміла.

Аллочка тихенько повертається до кімнати.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВЕЧІР

Зстоїть біля відкритого на провітрювання вікна й курить. Галя підходить до мийки й починає мити бокал.

ЗОЯ
Облиш ті склянки. То колись. Я ж тобі розказала. З роботи хтось?

ГАЛЯ
Ні. Звідси.

ЗОЯ
Ой, слухай. Хто?

ГАЛЯ
Ти його все одно не знаєш. На КаВееНі, як в інституті вчилися, познайомилися.

ЗОЯ
В інституті? Старее кохання якесь? То що там? Давай, розповідай. Він туди, до тебе приїзджав? Колись,  тіхоня.

ГАЛЯ
Та нічого не було. В Однокласниках переписуємось. 

ЗОЯ
Що, і все?


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВЕЧІР

Аллочка все ще стоїть в коридорі й слухає.

ГАЛЯ (З/К)
Ну, то я ж сказала, що забавки.

ЗОЯ
Це дитячий садок, а не забавки. Так, я за тебе візьмуся.

ГАЛЯ (З/К)
Так, що ти вже задумала. Я не буду тебе слухати. В мене є Паша, і… не хочу.  Таке щось.

ЗОЯ (З/К)
Паша?
(сміється)
Ну, насмішила. Паша є й добре. Хоча, я б його провчила – в рідної людини ювілей, а воно…

ГАЛЯ (З/К)
Ну, Зой.
 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВЕЧІР

В усій квартирі раптово гасне світло. Кухня, де все ще сидять сестри,  занурюється в темряву, злегка розбавлену місячним світлом.

ЗОЯ
Знову вирубили.

ГАЛЯ
Що, часто у вас вимикають?

Зоя підходить до вікна.

 ЗОЯ
А я знаю? В усьому районі немає. Не знаю, інколи.

ГАЛЯ
А в нас часто.

АЛЛОЧКА (З/К)
Ма-ам.

ГАЛЯ
Алла! Ти чого не спиш?

Аллочка входить до кухні.

 
АЛЛОЧКА
Мені страшно. Можна до вас?

ЗОЯ
(пошепки)
Вона все чула?

АЛЛОЧКА (З/К)
Я нічого не чула, тьть Зоя.

Зоя сміється.

ГАЛЯ
Давно ти тут стоїш? Ми з тьоть Зоєю просто так говорили. Зрозуміла?

АЛЛОЧКА
Ага?


ГАЛЯ
Йди, сядь.

Аллочка сідає Галі на коліна.

АЛЛОЧКА
Мам, можна цукерки?

ГАЛЯ
Ні. Вночі не можна.

АЛЛОЧКА
Мам, а з ким ти в Однокласниках переписуєшся?

Зоя сміється. З'являється світло.

ГАЛЯ
Ні з мим. Так, пішли. Тобі вже давно час спати.
(встає)
Кажи тьоті Зої добраніч.

ЗОЯ
Та залиш ти дитину. Алка, на цукерок.

Зоя ставить перед дівчинкою вазу з солодощами. Аллочка вже протягує до неї руку.

ГАЛЯ
Алла! Зоя, припини мені дитину псувати.

ЗОЯ
Ну, прямо там, псувати.

Чути, як закрилися вхідні двері. Аллочка сміливо підходить бере декілька цукерок.

ЗОЯ
О, а ось і хазяїн, хто чекав.
(в коридор, кривляяючись)
Лапуля, ми тут!

ГАЛЯ
Так, Алла.

АЛЛОЧКА
Я сама знаю.

Дівчинка їсть цукерки, з жартівливим докором киваючи в бік матері головою.

На кухню заходить той самий чоловік, що виходив з потягу й цілувався з дівчиною на очах у Галі – чоловік Зої ЮРА (42). Галя розгублено дивиться на нього.

ЮРА
Привіт. Які люди! Алла. Ну, ти вже ціла дівка.

ЗОЯ
Що за «дівка»?

ЮРА
Така велика. Привіт.
(цілує Галю, Галі)
Що, не впізнала? П'єте?

Юра бере зі столу пляшку, дивиться на етикетку.

ГАЛЯ
Впізнала, Юра. Але, ти  змінився.
(встає, Аллочці)
Пішли, тобі вже час спати.

ЗОЯ
Як впізнати? – ріпку таку від'їв.

ЮРА
Нормально, не кістки ж.

ЗОЯ
Ну давай, давай обнімемося, коханий.

Юра обіймає та цілує Зою. Галя бере на руки капризну Аллочку й йде з кухні.

ЗОЯ
Галка, ти ж повертайся.
(Юрі)
Їсти будеш?

Юра бере пляшку води і п'є з горлечка.

ЮРА
Не хочу, в потязі поїв.

ЗОЯ
Я тебе скільки просила в стакан наливати і не пити так? От ти жлобінушка.

ЮРА
Та чого ти заводишся? А Паша де? Дрихне вже, чи що?

ЗОЯ
Дрихне.

До кухні повертається Галя.

ЮРА
Що, Галь, Пашкєт притомився, що спить?

ГАЛЯ
Та він же не тут.

ЮРА
А, так не приїхав? А чого, Галь? Що там – справи, справи?

ГАЛЯ
Та, на роботі в нього там щось.

ЮРА
По віршикам? Що, пише ще віршики?

ЗОЯ
Пише. А ти шанувальник?

ЮРА
А що? Він мені тоді, як ви, Галь, були, цих своїх віршів пона… це. А що, мені сподобалося.

ЗОЯ
Ти ще той поціновувач.

ЮРА
Нормально. Що, малий як?

ЗОЯ
Піди, спитай.

Юра ще раз бере пляшку й п'є з неї. 

ЮРА
Гаразд, спати піду – втомився.

Юра йде з кухні.

ЗОЯ
Ось так: поїв у потязі, вийшов, проявився тут і пішов спати. Краса і радість. Як тут не загуляєш?

Зоя сміється, допиває з бокалу. Галя дивиться не сестру, знизує плечима.

 
ИНТ. КВАРТИРА ЗОИ – КАБИНЕТ – ВЕЧЕР

Лежачи в постілі в напівтемній кімнаті Галя проглядає щось в телефоні. Поряд спить Аллочка. Дівчинка розкривається. Галя, поглянувши на доньку, вкриває її, позіхає й повертається до телефону. Звучить сигнал, що сповіщає про повідомлення. З-за дверей кімнати чути голоси Зої й Юри. Галя прислухається, голоси зтихають.
Галя знову дивиться в телефон, набирає щось в ньому, відставляє слухавку на тумбочку й лягає на подушку.

ЮРА (З/К)
Я сам буду вирішувати!

Галя підіймається в постілі. З коридору доноситься гуркіт сильно закритих дверей. Галя підводиться, виглядаяє в темний коридор, але там темно й тихо. Вона зачиняє двері й, знову поправивши ковдру на доньці, виходить на балкон.

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ - РАНОК

В коридорі перед великим дзеркалом зі склянкою зеленого чаю стоїть Зоя. Вона, повертаючись то однією, то іншою стороною до дзеркала, розглядає себе. Потім приглядається до відображеного у дзеркалі обличчя.

ЗОЯ
Привіт. Я біжу.

ГАЛЯ (З/К)
Так рано? Доброго ранку.

ЗОЯ
Треба. Там грошенят на кухні вам залишила – розважтеся. Знайдете куди піти?

ГАЛЯ
Зой, не потрібно.

Зоя знизує плечима, допиває чай, ставить стакан біля дзеркала та йде до ванної кімнати.

ЗОЯ (З/К)
Якщо тобі не потрібно – справа твоя. А малу прогуляй. Не хочеш сама – дай хоч іншим жити.

Зоя чистить зуби.

ГАЛЯ
Ну… Дякую. Незручно якось. А що...?

Зоя виходить з ванної кімнати.

ЗОЯ (З/К)
Що? Що тобі незручно – десь тисне, чешеться, коле? Облиш ці всі звички ущемленої людини.

ГАЛЯ
Шикарно виглядаєш.

ЗОЯ (З/К)
Можу, знаю, буду. Бери приклад. Все в твоїх руках. Почни з організації дозвілля.

Зоя знову йде до ванної кімнати. Галя дивиться на себе в дзеркало.

ГАЛЯ
(з сумнівом)
Знаєш, я хотіла тобі дещо…

Зоя виходить з ванної й підходить до дзеркала, злегка відтіснивши сестру.

ЗОЯ
Що, зі своїм цим розмовляла? Чи про що?
(підкрасює губи)

ГАЛЯ
А? Так. Я не про… Та ні – переписувались лише.

ЗОЯ
Було б дивно, якби ти примудрилась на ще щось по телефону. Так, я все. Алку обов'язково гуляти. Зрозуміла мене?

Зоя бере сумку, відчиняеє вхідні двері. 

ЗОЯ
Так, все, начебто. Чи ти щось хотіла?

ГАЛЯ
Та ні, так. Гарного дня.

Зоя виходить в тамбур. 
 
ЗОЯ (З/К)
Побачимо. Все, бай. Подзвоню. Закривайся.

ГАЛЯ
(в двері)
Добре. Пока, Зойка.

Галя зачиняє двері й підходить до дзеркала, дивиться на себе, проводить по обличчю. Потім бере склянку від зоїного чаю й йде на кухню.
В іншому кінці квартири звучить голосне чоловіе позіхання. Галя виглядає з кухні в коридор. В коридорі з'являється заспаний Юра. Галя зникає на кухні.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ - РАНОК

Галя миє стакан на кухні.

ЮРА (З/К)
Зойка пішла? Привіт.

Юра входить на кухню.

ГАЛЯ
Добрий ранок. Так, твоя дружина вирушила на роботу.

Галя розвертається до Юри й схрещує на грудях руки. Юра йде до холодильника.

ЮРА
Моя дружина. Ти чого така – погано спала? Так, що тут в нас? Молоко, молоко. Що ж ще… О, поживимося. Йогурт будеш?

ГАЛЯ
Ні, дякую.

Юра дивиться на Галю, збовтує пляшку йогурту й п'є з пляшки.

ГАЛЯ
А в тебе все добре?

Юра сідає за стіл, п'є йогурт.

ЮРА
М-м? Галь, ти чого? Що дивишся - об'ївся? Щось сталося?

ГАЛЯ
(з другої спроби)
Я тебе на вокзалі бачила.

ЮРА
(веселий подив)
Мене?

ГАЛЯ
Вас.

ЮРА
Вас? Так прямо офіційно?

ГАЛЯ
Так, вас – тебе і твою блондинку.

Юра, на вид дещо спантеличений, все ж посміхається й знову підносить до вуст вже пусту пляшку йогурту.

ГАЛЯ
Все, Юра, дно.

ЮРА
Невже?

Юра дивиться в пляшку, гмикає.

ЮРА
Галь, тобі нудно, чи що?
Ти сідай, чого ти?

ГАЛЯ
Нудно? Думаєш, мені нудно? Ну ти й…

ЮРА
Що я?

Галя підходить до дверей, виглядає в коридор, закриває їх.

ЮРА
Ну, я ж не знаю, що ти бачила. Таке щось. 

 ГАЛЯ
Таке. Цілуватися з іншою жінкою, це як, Юр? Воно?

ЮРА
Чекай. З ким цілуватися? Що ти видумуєш? 

ГАЛЯ
Добре, видумую. Вибач. Це, мабуть, не моя справа…

В цей час звучить дверний дзвінок. Галя й Юра переглядаються. Галя розвертається до мийки.

ГАЛЯ
Ти ж хазяїн – йди, відчини.

Юра залишає кухню.

ГАЛЯ
(видихає)
Спокійно. Що я роблю?  Так.

Галя йде до чайника й вмикає його, дивиться у вікно. З-за дверей доноситься якесь бубоніння. Галя дістає хліб, розпаковує його й сідає на стілець, потім різко встає.

ГАЛЯ
Ну навіщо?..
(видихає)

ЮРА (З/К)
Ми, як би, весь час на роботі і, зрозуміло, що нічого на бачили.

Знову звучить бубоніння. 

ЮРА (З/К)
Та я ж серйозно вам кажу: нас дома не буває… Ні… Та серйозно не бачили, правда. І вам на все. Дякую.

Звук зачинених дверей. Галя встає й ставить скибки хлібу до тостера. Юра входить на кухню.

ЮРА
Поліцай якийсь. Галь, слухай, ну, ти все не так…

ГАЛЯ
Юра, Зоя - моя сестра. А тебе я бачила з блондинкою – як ви виходили з вагону і як ти її цілував. І ви пішли разом. Оце я бачила! І радій, що Зойка не бачила – вона зразу ж прийшла нас зустрічати!

ЮРА
(усміхається)
Тихіше, Галь. Добре. Добре, що не бачила сестра твоя. Галь, ти…
(робиться серйозним, пошепки)
Добре. Блондинка. Ну, цілував. І шо тепер? А ти спитай «чому»? Не цікаво? Га? Про сестру, не хочеш? Не я це почав. Зрозуміла? І маю право тому. Зрозуміло тобі? От я двох знаю, особисто, з ким вона… без чоловіка, так скажемо, нудьгу відганяє.
 (посміхається)
Сестра твоя. Ось так, Галя. Білявка. Ти їй сказала?

ГАЛЯ
Нічого я їй не казала..

ЮРА
Ну, то, давай, так і залишимо. М-м? Ладушки? Галь, ну ти зрозумій…
 
Закипає чайник й вимикається.

ГАЛЯ
(пошепки)
Я, просто, не розумію – як можна оь так ось?

ЮРА
Як всі, Галь. У всіх так.Хіба ні? Всі ж задоволені. Ніхто ж не страждає, начебто.

ГАЛЯ
А Лєжик? Не розумію я цього. Якась така гра у вас.

Юра дивиться на Галю  й знову йде до холодильника. Помітно, що він втомився від цієї розмови. На кухню заходить заспана Аллочка й одразу йде до цукерок.

ГАЛЯ
Ну, не з цукерок же ж, Алла.

ЮРА
Привіт, Алка.

АЛЛОЧКА
Добрий ранок. Мам, я їсти хочу.

Галя цілує доньку в голову й йде до дверей.

ГАЛЯ
(відсторонено)
Їсти? Зараз.

Галя виходить з кухні.

ЮРА
Йогурт будеш?

Юра відчиняє холодильник й кивком голови підзиває Аллочку.  Аллочка і Юра разом заглядають до холодильника.

АЛЛОЧКА
Такий.
(вказує)



НАТ. ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

Галя й Аллочка йдуть жвавою вулицею. Аллочка, тримаючись за мамину руку, часто забігає перед нею, заважаючи йти. Вони підходять до пішоходного переходу, загоряється зелений сигнал й Галя, без особливої потреби, пришвидшує рух, майже біжить, тягнучи за собою доньку.

Галя й Аллочка підходять до фонтану. Аллочка намагається лізти в воду, Галя відтягує її за комір одягу. Аллочка тут же вказує на лоток з морозивом, хватає Галю за руку й тягне в сторону морожениці. Галя пручається, Аллочка щось каже їй і Галя, видихнувши, плентається за донькою.
 
Галя підходить до дверей магазину й чекає, доки підійде Аллочка. Але та стоїть метрах в п'яти, насуплено схрестивши руки на грудях. Галя щось говорить доньці, та розвертається, але, коли Галя все ж входить до магазину, Аллочка шкидко йде за нею.

Галя й Аллочка розглядають пам'ятну скульптуру. Аллочка торкаєтьс її руками. Галя в сонцезахисних окулярах. Поряд проходять двоє військових – в камуфляжі й з великими рюкзаками за спиною. Галя фотографує доньку на телефон. Аллочка махає рукою.

АЛЛОЧКА
Мам, зніми ці окуляри – ти в них нічого не бачиш.

Галя знімає окуляри, фотографує доньку. Біля них проходять три дівчини-поліцейських. Галя дивиться на них.

АЛЛОЧКА
Мам, дивись! З ними можна фотографуватися, я знаю!
 (біжить)
Мам, давай!

Доки Галя розглядає в телефоні отримане фото доньки біля скульптури, Аллочка вже підбігла до дівчат-поліцейських й розмовляє з ними, вказуючи пальцем на Галю. Дівчата повертаються, махають Галі, щоб та йшла до них. Галя підходить та щось говорить з винуватим видом, потім відходить, фотографує группу з донькою і знову винувато щось говорить, та бере Аллочку за руку. Поліцейські йдуть. Галя сердито щось каже Аллочці. 

Перед великим торгівельним центром Аллочка тягне Галю за руку до дверей, що обертаються. Галя йде за донькою, але перед самими дверима Аллочка відпускає руку і входить у двері сама. Галя входить вже в наступний сектор дверей. Аллочка притуляється до скла й щось вигукує матері, проппунуючи зробити ще декілька кругів всередині дверей. Галя слухає доньку, але зробивши круг, виходить в зал торгівельного центру. Аллочка робить круг і виходить на вулицю. Вона знову притуляється до скла й показує стривоженій Галі язика. Галя знову заходить в двері, до яких в той же час ззовні заходить Аллочка. Галя вказує Аллочці на залу торгівельного центру.  Коли мати й донька опиняються в залі, Галя дає доньці по попі. На що Аллочка відповідає матері тим же.

На вигляд втомлена Галя сидить одна на м'якому дивані й говорить по телефону, в той час, як Аллочка завзято лазить по канату в багатоповреховому дитячому атракціоні. Поряд з Галею на дивані декілька великих фірмових пакетів. Галя закінчує розмову, дивиться на телефон. Встає, повертається до атракціону й махає рукою, а потім щось вказує Аллочці, яка відповідає матері скептичною гримасою.


НАТ. ВУЛИЦЯ - ДЕНЬ

Галя й Аллочка йдуть по тротуару вузької, затисненої між дореволюційними будівлями,  тихої вулички.

АЛЛОЧКА
Мам, ну куди ми йдемо? Мам?! Я тебе питаю! Я втомислася. В мене шнурок, мам.

Аллочка вказує на шнурівку, що розв'язалася. Галя озирається й знизує плечима, дивиться в телефон.

ГАЛЯ
Ти заспокоїшся? Що там? Зав'язуй.

АЛЛОЧКА
Ми заблудилися, мам!
(зав'язує шнурівку)

ГАЛЯ
Заблудились. Нічого не заблудились. Просто…

АЛЛОЧКА
Мам, давай назад. Я втомилася. Бачиш – я втомлена. Все.

ГАЛЯ
Так, ти ще раз щось скажеш, я тобі не знаю що… Пішли, сказала.

Аллочка злякано дивиться на Галю та йде. Вони звертають за вугол будинку й одразу ж натикаються на вантажівку, що майже повністю перекрила вуличку. У відчиненій та повній упаковок з напоями будці стоїть чоловік і курить.

АЛЛОЧКА
Мам, спитай! Дядя, а де тут… Мам, як воно?

ЧОЛОВІК У БУДЦІ
Що?

ГАЛЯ
Я тобі що сказала?! Добрий день. Ви не підкажете, як нам до Парку Слави пройти?

Чоловік на вантажівці не відповідає, розглядає Галю, посміхається. До вантажівки підходить ще один чоловік.

ЧОЛОВІК У БУДЦІ
А ви звідки?

ВАНТАЖНИК
Парк Слави? Як вулиця йде – до кінця. На парк і вийдете.

 АЛЛОЧКА
Мам, прямо.

ГАЛЯ
Дякую.

ЧОЛОВІК У БУДЦІ
Краще з нами поїхали. Дитині морозиво, мамі – квіти.
(сміється)

АЛЛОЧКА
Немає коли – нас тьотя Зоя чекає.
(показує язика)

ЧОЛОВІК У БУДЦІ
Серйозно.

Чоловіки сміються. Вантажник бере дві упаковки й йде до магазину.

Аллочка добігає до повороту й зупиняється, очікуючи матір. Галя пришвидшує крок. Аллочка біжить до матері та тягне її за руку. Чоловік в будці сплигує на землю, бере дві упаковки й йде з ними до магазину. Галя й Аллочка біжать разом.


ІНТ. АВТО ЗОЇ – ДЕНЬ

Зоя вмикає поворотник й під'їздить до тротуару, зупиняє авто.

ЗОЯ
Зараз-то, хоч, не заблукаєш?

ГАЛЯ
Та ну його. Наче ж скільки разів там була. Ну, все. Алла, слухайся тітку Зою. Зрозуміла? От не знаю я, Зой.

ЗОЯ
Так, все. Не хочу чути. Виходь.

Галя не рухається, потім оглядається на Аллочку. Та сидить надута й зі зхрещеними руками. Зоя теж оглядається на племінницю.

ЗОЯ
Розберемося. Вперед.

Зоя вказує Галі на двері. Галя виходить з автівки, але знову зазирає – дивиться на Аллочку.

ГАЛЯ
Я скоро буду. 

Аллочка примхливо хмикає й відвертається від матері. Зоя посміхається.

ЗОЯ
Все, давай, зачиняй.

Галя зачиняє дверцята. Зоя тієї ж миті вирулює на полосу руху.

ЗОЯ
Ну, що, Аллуха, їдемо разважатися? Давай, сідай вперед.

Радісна Аллочка перебирається на переднє сидіння.

НАТ. ТЕАТР – ДЕНЬ

Галя стоїть біля зачинених дверей театру, за склом яких висить листок паперу з надрукованим «КАФЕ ПРАЦЮЄ», й дивиться на проїзджу частину. Перед нею паркується старенький «Форд»-універсал. З авта виходить скромно одягнений,але якось занадро бадьорий чоловік з букетом ромашок в руці. Це – ВІТЯ Вигонков (34). Він підходить до Галі й протягує їй букет. Галя приймає квіти, нюхає їх й щось каже чоловікові. Той вимушено сміється, щось каже у відповідь. Галя пальцем вказує на театр, Вітя дещо злякано негативно киває й показує Галі в іншу сторону. Галя ще раз нюхає квіти, морщиться. Вітя зненацька підставляє жінці лікоть. Галя посміхається й невимушено опускає руку чоловіка. Але потім, все ж, бере його під руку. Вони йдуть вздовж будівлі театру, озираючись на афіші.   


ІНТ. ТЕАТРАЛЬНЕ КАФЕ – ДЕНЬ

Простеньке, зі слідами радянського в інтер'єрі кафе. Галя й Вітя сидять за столиком, перед ними декілька видів тістечок, дві чашки, чайничок.

ГАЛЯ
Вітя, ну що ти так?.. Ну, не засмучуйся. Прогулялися, зате.

ВІТЯ
Я не готовий, бачиш. Я не готовий. Можна ж було одразу додуматися, що потрібно резервувати. Там таке ж місце, що все, звичайно, зайняте. Ти ж бачила, Галочка. А я не готовий. Ех, Віктор, Віктор. Галочка, я не заслуговую на тебе. Ти бачиш. 

ГАЛЯ
Вітя. 

ВІТЯ
Ти маєш сердитися тепер. Ти сердишся на мене, Галочка? 


ГАЛЯ
Віть, ну все ж нормально, Вітюш. Сидимо. Не хвилюйся, Вітюша. Мені тут, навіть, більше подобається – по-домашньому так, затишно.

ВІТЯ
Але ж, ти бачила, як там, Галочка? Ой, Віктор. Ну от весь час так. Може, вина, Галочка? Давай вина? 

ГАЛЯ
Ти ж за кермом.

ВІТЯ
Мені, щоб заспокоїтися. Я собі це не так уявляв. Я собі це зовсім не так уявляв. Все як…   
(барменші)
Дівчино, два бокали вина нам, будь ласка.

БАРМЕНША (З/К)
У нас самообслуговування – підходьте, платіть і, будь ласка. Яке вам там вино?

ВІТЯ
Галочка, яке ти?

ГАЛЯ
Ой, Вітя, я з тобою... Біле. 

Звучить якийсь звук від барменші. Вітя встає, йде від столу. Галя дістає телефон й дивиться на нього, щось набирає. До столику, з двома бокалами червонного вина повертається Вітя. Галя ховає телефон до сумочки. Вітя дає їй бокал

ВІТЯ
Білого немає, Галочка. Тільки, кажуть, червоне.
   
Після марної спроби Віті випити на брудершафт, чоловік і жінка чокаються. Галя пригубляє, відставляє бокал й дивиться, як Вітя випиває половину. Галя знову бере вино, й робить ще декілька ковтків. Вітя щось говорить, після чого допиває вино, знизує плечима й посміхається, дивлячись на Галю. 
 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВЕЧІР

В освітленому коридорі нікого немає. Як і на кухні, де теж горить світло. Звучить дверний дзвінок.

АЛЛОЧКА (З/К)
Тьотя Зоя, це мама! Тьоть Зоя!

 ЗОЯ (З/К)
Думаєш? Зараз подивимося.

До дверей підходять, тримаючись за руки, Аллочка та Зоя. Дверний дзвінок дзвонить ще раз. Зоя відчиняє двері., перед якими стоїть Галя.

ЗОЯ
Оце так так! Алка, та це ж твоя мама!

Дещо стурбова Галя не реагує на настрій сестри, входить до квартири, й одразу ж присідає перед Аллочкою й обіймає її, цілує. Аллочка відповідає матері обіймами. 

ЗОЯ
Оце скучила. Ну що там, як?

ГАЛЯ
(Аллочці)
Ну, давай, пусти, Алла.
(встає, Зої)
Не питай, краще.

Галя йде до ванної кімнати, хоче зачинити двері, але Аллочка не дає це зробити.   

АЛЛОЧКА
Я з тобою, мам.

ГАЛЯ
Алла, не видумуй.

Галя зачиняється. Аллочка стоїть, притулившись до дверей.   

ЗОЯ
Їсти будеш?

ГАЛЯ(З/К)
Буду, така голодна.

ЗОЯ
Я, чогось, так і думала.

Зоя йде на кухню.   

АЛЛОЧКА
Мам, а ми стільки різного морозива з'їли. І вати теж. І вафлі такі класні. А потім ще лазялки. Мам, такі височенні. Мам, а я на машинці каталася. Сама, мам! Уявляєш? Мам, а ти де була? Мам, виходь.

Галя виходить з ванної кімнати.

АЛЛОЧКА
Мам, дивися! Тьотя Зоя подарувала.
 
Аллочка показує великий планшет. Галя дивиться на планшет, торкається його, а але в руки не бере.

ГАЛЯ
Зой, ну ти не можеш.

ЗОЯ (З/К)
Не починай. Розказуй, краще.

Галя, а за нею й Аллочка йдуть на кухню. В коридорі світло – через відкриті з вітальні двері, протягом затягнуло на балкон тюль й вона то роздувається парусом, то опадає назад в кімнату, злугку шевелячись знизу.

АЛЛОЧКА (З/К)
І браслети. І ще футболку, дивись, мам, і ще там багато.

ГАЛЯ (З/К)
Зой.

ЗОЯ (З/К)
Так, все номально, я сказала.

ГАЛЯ (З/К)
Ти «дякую» сказала?

АЛЛОЧКА (З/К)
Звичайно, сказала. Що ти, мам?

ЗОЯ (З/К)
Що ти, мам?

Жінки сміються.

АЛЛОЧКА (З/К)
Дві спідниці, мам. Пішли, я покажу, мам.

ГАЛЯ(З/К)
Я піду, а то не відчепиться. Тільки потім ми з тьотьою Зоєю побудемо самі.

ЗОЯ (З/К)
Алка?

АЛЛОЧКА (З/К)
Ну, добре. 

З кухні в коридор виходять за руку Аллочка й Галя.

АЛЛОЧКА
Мам, а чого тебе краще не питати?

ГАЛЯ
Тому, що я втомилася. Що, тобі сподобалося? Де ви були?

Мати й дочка йдуть до своєї кімнати.

АЛЛОЧКА
Ой, мам, краще не питай.

З кухні виходить Зоя і йде до тієї ж кімнати.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – РАНОК

Зоя, сидячи на барному стільці, п'є молоко на кухні й одночасно розмовляє по телевфону.

ЗОЯ
(в трубку)
…Та на день… Та ні, екскурсія там, я не знаю, чи ще щось таке подібне. Квести ж ще є. Ну, ти ж знаєш… Двоє. Мій і ше Галкина мала… Вісім. Зачекай. Так, вісім… А ти не знаєш, начеб-то, ага. Тринадцять. Такий вже, дитинка… Ага. І що там?..

На кухню заходить Галя. Зоя прикриває трубку рукою.

ЗОЯ
(Галі)
Привіт. Бери снідай.
(в трубку)
Ну, то давай. Беру, звичайно… Давай, чекаю.

Зоя відкладає слухавку.

ГАЛЯ
Ти знову так рано?
(позіхає)

ЗОЯ
Це ще не рано. Візьми щось поїж.

ГАЛЯ
Так, зараз.

Галя сідає на стілець. Знову позіхає. Зоя встає, розправляє спідницю.

ЗОЯ
Як я?

ГАЛЯ
Чудово. Як же ще?

Зоя киває, допиває молоко, стакан тут же на стіл й йде з кухні.

ЗОЯ (З\К)
Я тут думала над твоєю вчорашньою пригодою.

ГАЛЯ
Не згадуй.

Зоя, певно, чистить зубы. Галя встає, прибирає стакан після сестри до мийки, дістає тарілку й коробку мюслів. З ванної кімнати доноситься звук полоскання рота.

 ЗОЯ (З\К)
Ти тут, головне, не поспішай. Ні для «так», ні, тим більше, для «ні». Отримуй задоволення. Але зважений підхід. Зрозуміла?

ГАЛЯ
Щось не хочу я навіть думати про це.

Зоя заходить на кухню.

ЗОЯ
А що ти, так подумати, втрачаєш? Навіть ланцюги твої на місці залишаться. Зате, який новий досвід. Досвід – це завжди позитив. Так, і не закисати.

Галя невпевнено посміхається.   

ЗОЯ
Все, па. Не нудьгуйте. 
 

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – РАНОК

У великій, претензійно обставленій вітальні в кріслі, листаючи журнал, сидить Галя. Аллочка лежить поряд на дивані й грається в планшеті. Працює телевізор.

ГОЛОС ТЕЛЕДИКТОРА
Якщо ви самець богомола, дуже легко залишитися без голови. У деяких з видів богомолів, одразу після початку спарювання, самка відкушує самцю голову.   

Аллочка повертає голову в сторону телевізора.

АЛЛОЧКА
Мам, а добре, що ти татові голову не відкусила.

ГАЛЯ
Ну, ти таке вже. Я ж не комаха якась. Алла, ти ж його не дивишся. Навіщо воно працює?

АЛЛОЧКА
Мам, це ж про природу? Ти сама казала, що про природу корисне.

ГОЛОС ТЕЛЕДИКТОРА
Самка богомола здатна відкласти до чотирьохсот яєць. Справа зроблена. Тепер можна доїсти свого незадачливого партнера.

АЛЛОЧКА
Мам, а ти татові дзвонила?

Галя не відповідає.

АЛЛОЧКА
Мам, подзвони татові, мам.

ГАЛЯ
Тобі треба, ти й подзвони. Де пульт? Вимкни цю єрунду чи перемкни на щось нормальне.

Звучить сигнал визову на Галиному телефоні, що лежить на журнальному столику поряд.

АЛЛОЧКА
Мам, це тато?

Аллочка встає й тягнеться до телефону матері. Галя бере слухавку.

ГАЛЯ
Який ще тато? Заспокойся. Це тьотя Зоя. Ясно?
(в трубку)
Алло, привіт.

Аллочка повертається до планшету. Галя йде з кімнати.

ГОЛОС ТЕЛЕДИКТОРА
Є й більш делікатні відносини пар у комах. Шлюбна прогулянка самки й самця терміта. Вусиками самець не відриваючись торкається черевця самки. І так декілька годин. Залишається знайти пілходяще житло. 

Аллочка дивиться на екран телевізора, де комаха невідв'язно слідує за іншою комахою.


ІНТ. КВАРТИРА ВІТІ – ДЕНЬ

Давно не ремонтована радянська квартира – старі, брудні навколо вимикачів шпалери, набита поверх стін електропроводка, давно не лакований і де-інде здутий паркет, розтріскана обивка віходних дверей. Але при цьому чисто і відсутній безлад.

ВІТЯ (ППЗ)
Галочка, тільки не лякайся. Я розумію, що ти звикла до іншого. Але… Прошу, як-то кажуть, вибачити.

Звучить  один, а потім і інший замок, що відчиняється.

ГАЛЯ (З/К)
(сміючись)
Вітя, я в гуртожитку жила. Що я роблю?

Двері відчиняються. Перед порогом стоїть Вітя, який притримує двері відиненими, пропускаючи вперед Галю.

ВІТЯ
Що ти? Що? Ну…
(прокашлюється)
Прошу. Тільки не роззувайся ні в якому разі.

Галя входить й оглядається. За нею входить і одразу ж озирається на під'їзд Вітя. Він зачиняє двері.

ГАЛЯ
По-холостяцьки.
(вказує на кімнату)
Можна?

Вітя запрошує своєрідним жестом. Галя входит до кімнати. Вітя зупиняється в її дверях, дивиться на Галю. Крізь скло дверей просвічується її силует. .

ВІТЯ
Як там в нас кажуть: почувайся, як вдома.

ГАЛЯ (З/К)
Але пам’ятай, що ти у гостях.

ВІТЯ
Ой, не треба. Відчувай себе добре, Галочка. Я стільки маю тобі сказати. Будеш шампанське?


ІНТ. КВАРТИРА ВІТІ – ДЕНЬ

Обставлена старими, але акуратними меблями кімната. На стінах висять старовинний годиннник і декілька акварелей з вилинялим паспарту в таких же побляклих рамках. Галя сидить на дореволюційному дерматиновому дивані. Вітя стоїть на колінах перед нею й цілує їй руки. Перед ними столик на трьох ніжках, на якому є пляшка шампанського й два зеленого скла фужери. 

ВИТЯ
Галочка, ти знаєш, як я тебе кохаю. Я тобі вже це казав. Але ж, хочеться чогось більшого, якоїсь… словом… сталості. Постійного такого хочеться. Щоб розинятися. Впевненості хочеться, такої, знаєш…

Галя дивиться на Вітю. Однією рукою вона гладить голову чоловіка, а іншою прикриває свої очі. Звучать двері, що закрилися. Вітя швидко встає. Галя, не ворушачись, з розкритим ротом великими очима дивться на двері, потім – на Вітю.

ГАЛЯ
(пошепки)
Хто це? Ти одружений?!

Вітя видихає. Відкриваються двері до кімнати. На порозі стоїть літня, гарно одягнена жінка – МАТИ ВІТІ (60+). Вона посміхається, швидким поглядом дивиться на Галю, оглядає кімнату.

МАТИ ВІТІ
Добрий день. Гуляєте? А чому ж дома? На вулиці так гарно.

ГАЛЯ
Добрий день. Вітя, я піду.

Галя встає.

МАТИ ВІТІ
Та чому ж? Залишайтеся, відпоивайте. Вітюша, можна тебе? На секунду? І ти б мав нас представити, доречі?

Галя сідає і знову встає.

ГАЛЯ
Галя. Галина. Балага. Вербицька, тобто. 


Мати посміхається, але нічого не відповідає, очікує. Вітя весь час стоїть з опущеною головою і тут різко підіймає її.

ВІТЯ
Добрий день. Привіт.

Вітя хапає зі столика майже повний бокал й залпом випиває його. 

МАТИ ВІТІ
Уже п'єш.

ВІТЯ
П'ю, дещо. Мамо, це Галя Балага! Вербицька. Галя. Ми разом вчилися, як то кажуть. Ти не пам'ятаєш Галю, мама?
(Галі)
Галочка, це мама. Моя. Посидь, добре? Я зараз.

Вітя з бокалом у руці йде з кімнати. Мати пропускає його, вийшовши з кімнати, але знову заходить і посміхається Галі.

МАТИ ВІТІ
Подивимося.

Мати знову посміхається. Галя посміхається у відповідь. Літня жінка йде з кімнати. Галя бере свою сумку й підходить до дверей з кімнати, прислухається.

МАТИ ВІТІ (ППЗ)
І чому ти не на роботі?

ВІТЯ (ППЗ)
В мене така робота. Ти не знаєш? Я можу там…

МАТИ ВІТІ (ППЗ)
Не грубіянь. Хто це?
 
ВІТЯ (ППЗ)
Навіщо ти прийшла? Я ж сказав: ми разом навчалися. Я закінчив педагогічний університет. Я не розумію. Ну і що?!

МАТИ ВІТІ (ППЗ)
Заспокойся. Я теж спокійна. Я знаю, що мій син не дасть себе окрутити.

Галя стримує сміх, прикриває очі рукою, видихає.

ВІТЯ (ППЗ)
Мамо, ну це, в кінці кінців, смішно.

МАТИ ВІТІ (ППЗ)
Смішно? Я не бачу нікого, хто б тут сміявся.

Галя виходить в коридор, взувається.

ГАЛЯ
Віктор, я піду.

ВІТЯ (ППЗ)
Мамо, я тобі цього… Галя!

Вітя вибігає в коридор, підходить до Галі, цілує їй руки. Галя розгублена.

МАТИ ВІТІ (ППЗ)
Я прийшла прибратися.

Мати теж виходить з кухні в коридор, посміхається.

МАТИ ВІТІ
В тебе завжди так брудно. Звеш гостей, а в самого… Вже йдете, Валюша? Заходьте до нас, не забувайте.

ГАЛЯ
Дякую. На все добре. Як тут у вас?

Галя береться за замок.

ВІТЯ
Давай, я. Галочка, вибач, як то кажуть. Бачиш, тут...

Вітя відчиняє двері, випускає Галю.

ВІТЯ (З/К)
Я зателефоную, так? Галочка, так?

Вітя зачиняє двері за Галею, дивиться на матір. Потім очманіло б'є себе декілька разів долонею по щокам.

ВІТЯ (З/К)
Ну, мамо!

Вітя швидко залишає квартиру.

ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ДЕНЬ

Галя щось жарить на кухні, підливає до пательні олію. Дзвонить її мобільний. Вона дивиться на екран телефону, міняється обличчям. Дзвонить Вітя.

ГАЛЯ
Знову.

Галя якийсь час дивиться на телефон, ставить пляшку з олією, витирає руки й бере слухавку. Потім оглядається на хачинені двері кухні.

ГАЛЯ
(в трубку)
Да, Віть… Привіт ще раз… Так все нормально, Віть. Ти щось хотів?

Відчиняються двері і до кухні зазирає Аллочка. Галя стоїть до дверей спиною і, певно, не бачить доньку. Але, коли Аллочка входить на кухню, Галя озирається й киває доньці.   

АЛЛОЧКА
Мам, я їсточки хочу.

ГАЛЯ
(Аллочці, прикриває трубку)
Чекай. Скоро буде. Йди, поки, тут запах, провоняєшся.

Галя спроваджує доньку в коридор, закриває двері.

 ГАЛЯ
(в трубку)
Буває, так. Віть, ти вибач… Все нормально. Мені просто… Так, нормально. А ти чого так важко дихаєш?.. Так, дома, в сестри, а що?.. Зої? Вербицька. А чому ти  пита..?.. Да? Ну, добре. Пока. 

Галя здивовано дивиться на телефон, потім посміхається. За склянми дверима кухні видно обриси Аллочки, яка, ммабуть, підслуховує. Дитина йде. Галя перевіряє лопаткою готовність, крутить ручку конфорки. Потім сідає на стілець, зітхає. Знову дзвонить її мобільний.

ГАЛЯ
Та скільки ж можна?

Галя посміхається, встає, дивиться на телефон, стає серйозною. Після невеликої паузи вона бере слухавку. 
 
ГАЛЯ
(в трубку)
Згадав, нарешті?..
(гмикає)
Я?!.. Ну, припустимо. А що, ти ревнуєш?.. Я, між іншим… А може це ти мені розкажеш, де ти, га?.. Ні, ні! Може ти з нами?
(в сторону)
Паша! Паша! Ні, щось немає тебе тут. А, то ти ж на концерт свій дурнуватий залишився – віршиками мірятися… Ні, це ти послухай… Так, тобі ті старушенції важливіші за рідних!.. Не чіпай мене! І провалюй, невдаха!
(відставляє телефон)
Козел.

Галя підходить до плити, накриває пательню кришкою та йде з кухні. Під скляною кришкой щось булькає.

ГАЛЯ (ППЗ)
Алла! Йди-но сюди, будь ласка!
(стукіт в двері)
Олєжка, скоро їсти будемо. Алла, ти де?


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ДЕНЬ

В коридорі відчиняються двері з темної ванної кімнати, з яких виглядає Аллочка й швидко проходить на кухню.

ГАЛЯ (З/К)
Алла, виходь, давай!

Через мить дівчинка визирає в коридор, щось жуючи, а потім швидко знову ховається у ванній. 


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ДЕНЬ
Аллочка і Лєжик сидять за столом на кухні. Галя миє посуд. Перед Аллочкою майже повна тарілка. Лєжик допиває сік, витирає рот серветкою, встає й відносить склянку до мийки. 

ЛЄЖИК
Дякую, дуже смачно. Ніколи такого смачного не їв.

ГАЛЯ
Ну, в тебе мама теж смачно готує. Будь ласка. А що, солодке не будеш?

ЛЄЖИК
Пізніше. Я піду.

Лєжик виходить з кухні.

ГАЛЯ
(Аллочці)
Так, ти будеш їсти? Давай, швидко. Нерви мені мотаєш.

АЛЛОЧКА
Це ти мені мотаєш нерви.

ГАЛЯ
Поговори мені ще. Їш швидше, а то сама будеш Мити. Що, екскурсія сподобалася?
 
АЛЛОЧКА
Звичайно сподобалася. Ти не шариш.

ГАЛЯ
Щас пошарю. Набралася вже. Їх, сказала.

Аллочка ковиряється в тарілці. Дзвонять у двері.

 ГАЛЯ
Олежка! Ты не відкриєш?!

Галя дивиться на Аллочку.

 ГАЛЯ
Не їси, то давай сюди!

ЛЄЖИК (ППЗ)
Хто?.. Тьотя Галя, це вас!

Аллочка швидко вибігає в коридор.

ГАЛЯ
Іду! Хто це там?

Галя йде з кухні, на ходу витираючи руки.

ГАЛЯ (ППЗ)
Алла! Ти збожеволів!


ІНТ. СХОДОВА КЛІТКА КВАРТИРИ ЗОЇ - ДЕНЬ

Галя зачиняє за собою вхідні двері. Перед нею з великим букетом рожевих троянд соїть Вітя. На ньому блискучий костюм зі сріблястою сорочкою, волосся ретельно зачесане. Галя злякано посміхається. Вітя спохвачується, протягує букет Галі.

ВІТЯ
Ось, Галочка, я. Ось.
 
Галя опускає руки Віті разом з букетом.

ГАЛЯ
(пошепки)
Що ти тут робиш?!

ВІТЯ
Галочка!

ГАЛЯ
(пошепки)
Тихіше! Як ти мене знайшов, Вітя? Що ти робиш?

ВИТЯ
Я не можу без тебе. Галочка, я не можу, як то кажуть. Галочка, я…

ГАЛЯ
(пошепки)
Ні, Вітя! Стоп! Жах. Що ти придумав?!


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ - ДЕНЬ

Аллочка стоїть на колінах, спершись на спинку великого шкіряного крісла кабінету. Вона плаче, дивлячись у вікно й  граючись листком вазона на підвіконні. На порозі кімнати з'являється Лєжик. Він дивиться на Аллочку, чухає за вухом.

ЛЄЖИК
Чого страждаєш?

АЛЛОЧКА
Відстань!

Аллочка не повертається, але перестає плакати, лише все ще шморгаючи носом. Лєжик сідає в сусіднє крісло.

ЛЕЖИК
Це хахаль твоєї матушки? Ну, цей мужик.

Аллочка з цікавістю повертається до Лєжика, витирає очі. 

АЛЛОЧКА
Хто?

ЛЄЖИК
Ну, хахаль – коханець, з Ким вона зраджує. Ну, з Ким зустрічається, коли чоловік, ну, тато твій, не знає. Зрозуміла?

АЛЛОЧКА
Ні.

ЛЄЖИК
Ще зрозумієш. У нас те ж сааме – у мами також коханец є.

АЛЛОЧКА
Так? Це погано.

Лєжик знизує плечима. Аллочка сідає в крісло.

ЛЕЖИК
Я тому й не збираюся одружуватися. На компі пограти хочеш?

АЛЛОЧКА
Так.
(шморгає носом)
Дякую.


ІНТ. СХОДОВА КЛІТКА КВАРТИРИ ЗОЇ - ДЕНЬ

Вітя знову підіймає букет. Галя різко опускає його руку.

ГАЛЯ
(пошепки)
Добре? Будь ласка, йди, Вітя. Благаю.
 
ВІТЯ
Галочка, але ж я так довго збирався тобі сказати…

ГАЛЯ
Вітя! Що ж таке?..
 (пошепки)
Я тебе прошу: давай, потім, десь там… В тебе. Добре?

ВІТЯ
Ти прийдеш, Галочка?

ГАЛЯ
(пошепки)
Так, обіцяю. Тільки йди. Взавтра.

ВІТЯ
Вже взавтра? Я не вірю своєму щастю

Вітя хоче поцілувати Галю, але вона, впершись в нього, зупиняє спробу.

ГАЛЯ
(пошепки)
Вітя! Ми ж домовилися. Взавтра. Йди, я прошу тебе.

Вітя стає на коліна, обіймає ноги Галі. Галя прикладає до лиця долоні.

ГАЛЯ
Вітя! Який жах. Встань, негайно, і йди. Все. Ти чуєш? Я пішла і ти йди. Все, па.

Вітя підіймається, поправляє волосся. Галя йде к вартиру, зачиняє двері.


ВИТЯ
Як ти захочеш. Я впевнений. Тепер я впевнений.

Вітя якийсь час дивиться на двері, нюхає букет, блаженно посміхається. Потім підіймає руку до кнопки дверного дзвінка, але стримує порив і йде до ліфту.


НАТ. БУДИНОК ЗОЇ – ДЕНЬ

Галя виходить з пакетом сміття, озирається по сторонам , зазираєза прибудову під'їзду, йде через двір, весь час озираючись – начеб-то когось чи щось шукає. Вона підходить до сміттєвого контейнера, викидає пакет та йде до свого под'їзду, знову весь час озираючись. Перед самими дверима під'їзду Галя ще раз озирається й тієї ж миті натикається на чоловіка у віці в Чорному спортивнрму костюмі. Галя відсахнулася. Чоловик вибачливо прикладає руку до грудаєй й пропускає Галю. Галя розгублено киває й заходить у пілі'їзд, де знову озирається.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ - ВЕЧІР

Відчиняються двері квартири, входять Зоя та Юра. У Хої в руці пакет з супермаркету, у Юрии - рю
Открывается дверь квартиры, входят Зоя и Юра. У Юри в руці пакет з супермаркету та рюкзак.

ЮРА
Що, немає нікого?

ЗОЯ
Не знаю. Є хто дома?! Агов, народ! Гуляють, мабуть. Їсти будеш?

Зоя бере пакет, що тримав Юра і йде на кухню.

ЮРА
Ні, я в поїзді перекусив. Спати піду, втомився.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ - ВЕЧІР

Зоя ставить пакет на тумбу кухонного гарнітуру. Вона посміхається. 

ЗОЯ
Зрозуміло, в принципі.

Вона дістає з пакету пляшку молока, дивиться на дату на кришці.

ГАЛЯ (ППЗ)
Привіт.


ЮРА (ППЗ)
Привіт. Ну, як ви тут,відпочиваєте?

Зоя п'є молоко з пляшки.

ГАЛЯ (ППЗ)
Відпочиваємо. Ти один?

ЗОЯ
Я є. Привіт, сестра.

ЮРА (ППЗ)
Добре, я спати. Відпочивайте.
 
Зоя продовжує питии, обливається, змахує краплі з одягу, нервується. Галя заходить на кухню.

ГАЛЯ
Привіт. Ви давно прийшли? Не чула. Заснули так.

ЗОЯ
Тільки що. Будеш?

Галя киває. Зоя бере склянку й наливає сестрі молоко з тієї ж пляшки, сама продовжу пити, як і пила. Галя бере склянку, дивиться на сестру.

ГАЛЯ
Вхляла?

ЗОЯ
Від цього обормота не вхлянеш? Приїхав – ліг спати, проснувся – поїхав. Розвестися, чи що?

Зоя йде до вікна, відчиняє його навстіж, сідає на підвіконня, п’є молоко з пляшки. Галя сміється.

ЗОЯ
Ти чого ржеш? Я страждаю, сім’я розвалюється…

ГАЛЯ
Зой, вибач. Я не про те. Просто… Ти б знала, що тут сьогодні було. Я мало не поїхала. І сміх, і плакати треба.

ЗОЯ
Що, Лєжик знову рота відкривав?

ГАЛЯ
Та залиш ти малого. Все нормально з ним. Вони з Аллою пішли десь гуляти, доречі. Поладили, схоже. Віктор приходив.

ЗОЯ
Що? Який ще Віктор?

Зоя відпиває молоко. 

ГАЛЯ
Ну цей, мій, ухажор. З унівєра.

Зоя пирскає молоком. 

ЗОЯ
Сюди? Що, правда?  що, сестра, взагалі вже? Ну ти темп взяла.
(сміється)
Ні, я дивуюсь. Таке янголятко, а як пішла молотити. 

ГАЛЯ
Та ну, Зой.

ЗОЯ
Ну, добре. І що? Зачекай.

Зоя йде до дверей, заиняє їх. Галя посміхається.

ЗОЯ
Ну, рожай вже!


НАТ. МІСЬКИЙ ПАРК - ВЕЧІР

По замощеній площадці парку на гіроскутері, дещо незграбно, часто зупиняючись, їде Аллочка. Навколо неї на велосипеді кружляє Лєжик. 


ІНТ. КВАРТИРА ВІТІ - РАНОК

За відкритим вікном шумить місто.


ВІТЯ (З/К)
Галока, ти ковбасу будеш Лікарську чи копчену? В мен й та, й та є. 

Галя, прикриваючись простирадлом, встає з розкладеного дивану.

ГАЛЯ
Я не буду.

ВІТЯ (З/К)
Так, значить і той, і той.

ГАЛЯ
Я не буду! Ти собі роби, а я піду!
(щось шукає)
Ти не бачив мої?!.. А, ось.


Галя бере найдені речі, одягає їх під простирадлом. До кімнати входить Вітя. По його голому торсу видно, що ін відвідує тренажерний зал. Але його атлетичний вид псують дурнуваті шорти майже по щиколотку.

ВІТЯ
Зараз хлібчик пудсушиться. Що ти питала? Ти така гарна.

Вітя підходить до дивану, сідає біля Галі й цілує її в оголене плече. Галя відсторонюється.

ГАЛЯ
Я щось змерзла. Застібнеш?

ВІТЯ
Як тут?
(застібає бюстгальтер)
Ага, ось. Підемо туди чи я сюди принесу?

Галя не розуміючи дивиться на Вітю.

ВІТЯ
Сніданок. 

ГАЛЯ
Я не буду, Вітюш. 

Галя одягає кофту. Вітя встає, йде до виходу з кімнати.


ВІТЯ
Значить, сюди.

Галя одягає спідницю.

ВІТЯ (ППЗ)
В мене піднос такий є, закачаєшся – Жостово, дев’ятнадцяте сторіччя. 

Галя встаёт, дивиться в дзеркало, поправляє зачіску.

ГАЛЯ
Віть! Я піду – мені ж батьків ще зустрічати Добре?!

Вітя з’являється в дверях у вже одягненому на тіло фартуху. Галя встаёт, дивиться в дзеркало, поправляє зачіску.

ВІТЯ
То, може, пере...
 
ГАЛЯ
Піду, Віть. А ти їж.

ВИТЯ
Галочка, тобі рравда?... ну..ю Нормально ж все було?
(посміхається)

ГАЛЯ
Вітюш, все чудово. Правда.

ВИТЯ
А то я давно…

Галя проводить по бровам пальцями, ще раз дивиться в дзеркало.

ГАЛЯ
 Ну, як я?

ВИТЯ
Чарівно, Галочка.

Вітя розглядає Галю, захоплено киває головою. Потім різко підходить й обіймає її. Галя якусь мить стоїть в замішанні, але потім відповідає сухими обіймами.


НАТ. ВОКЗАЛ - ДЕНЬ

Галя сидить у парку перед вокзалом й розглядає людей – одиноких, пари, поспішаючих та неквапливо прогулюючихся. Біля неї на лавці лежить великий букет з білих троянд. Пара перехожих – старенькі – повільно йдуть доріжкою парку й про щось розмовляють. Галя дивиться на них. Від будівлі вокзалу  в сторону парку йде молода пара – військовий та його супутниця. Вони тримаються за руки. Військовий з рюкзаком. Пара йде парком. На військовому поблискують медалі. Його супутниця виглядає щасливою. Чоловік посміхається, але, все ж, вигляда стурбованим. Галя дивиться на молоду пару, посміхається. Військовий і його супутниця проходять поруч. Дівчина прижимається головою до плеча чоловіка. Галя дивиться їм услід, встає та йде. Букет троянд залишається на лавці. Через Мить Галя вертається, забирає букет і разом з ним, прискоривши шаг і, навіть, збиваючись на біг, наздоганяє молоду пару. Певно, Галя окликнула їх, тому що військовий з дівчиною здивовано оглядаються й повертаються до Галі. Галя підходить й протягує військовому букет троянд. Той приймає букет й вдячно киває. Галя, посміхаючись, йде назада, до вокзалу. Пара дивться їй вслід і, певно, щось кажуть їй. Галя повретається, махає їм рукою і йде далі. Військовий дає букет дівчині. Та нбхає квіти сама й дає відчути їх аромат військовому. Галя, прискоривши крок, підходить до будівлі вокзалу.

НАТ. ВОКЗАЛ - ДЕНЬ

Перрон залізничного вокзалу. На ньому жвавий рух – люди сідають та виходять з вагонів, йдуть, біжать, носії котять візки з чемоданами. У одного з вагонів, поряд з молоденькою провідницею, стоїть літня пара – коротко стрижена мініатюрна брюнетка та сивий кремезний чоловік. Це МАТИ (55) та БАТЬКО (60+) Галі та Зої. 

МАТИ
(провідниці)
І скільки ми знею виїздили в тую Москву. Ми з тим м’ясом, вона – з нами. А тепер, ти подумай. Так, йдуть, йдуть люди. Ох-хох-хох. І що поробиш.
(провідниці)
Ну де та Галька? Ти дзвониш їй?

Батько Галі не реагує на репліку дружини, дивиться в сторону і в якийсь момент посміхається, підіймає руку, бере сумки та йде.

 МАТИ
(провідниці)
Та й таке. А ось і дочечка моя. Ну, добре, дякую вам за все. Тримайтеся. 

Мати Галі йде за чоловіком, який вже обіймається за Галею.


ІНТ.ТАКСІ – ДЕНЬ

Мати Галі розмістилася на передньому сидінні, батькой  Галя – заду. Водій, чоловік з піжонською бородою, веде авто однією рукою, звісивши іншу у вікно.

МАТИ
От цікаво, а хоч завтра вона буде з нами чи теж самим все? Прямо така вже викладачка літом, що відпроситися не могла. Як наче мати-батько щодня приїщджають до неї. Ой, вихованнячко

БАТЬКО
Так сказано ж: конференція. В неї ж посада – проректор університету. Начальство. Відповідальність. Але ж тобі що шити, що полоти – однаково робота.

МАТИ
Ой, мовчи, вже. Знаю я її конференції проректора – хвостом крутити.

ГАЛЯ
Мама.

МАТИ
А що ти мамаєш мені? Чи ти, може, така сама вже?

БАТЬКО
Так, ні, ну ти правда – таке вже щось мелеш.
 
МАТИ
Мелеш? Що значить «мелеш»?
Я їй розлучатися сказала? Чи я навчила? Мама.
 (Галі)
Що ти мовчиш? Чи не так, може?

ГАЛЯ
Мам, я тебе прошу. Я ж сказала, що нічого немає. Просто так. Ну, посварилися.

МАТИ
Все у вас просто. Посварилися. Ну, посварилися. Води попили.

ОТЕЦ
А хто це розлучається? Зойка? Чи ти знову щось собі там, мать? Галченя,що, ти?

МАТИ
Так, ти ще тут. Я не придумала, мабуть. Який би він не був, а чоловік є чоловік. І без базару.

Водій дивиться на матір Галі. 

ГАЛЯ
(сміючись)
Мам, ти ж його терпіти не можеш. Він в тебе як не плюгавенький, то пустомеля.

Батько сміється, показує доньці великий палець.

МАТИ
Я, Пашу? Ти кажи, та зуби бережи. Плюгавенький. Ну сказала раз в серцях. А сама? Чоловік вірші пише, в історію, може попаде.
(чоловікові)
А ти чого щіришся?
 
ОТЕЦ
За звичкою. Ой, мать, тебе слухати не переслухати.

Водій бере електронний пристрій для куріння й починає курити, заповнюючи салон густим білим димом.

БАТЬКО
А-а, запашок.

МАТЬ
(водєвію)
А це ще що?
 
ВОДІЙ
Ви не проти? Я у вікно.

БАТЬКО
Та нехай смалить. Це ж електронна сигарета? Так же, хлопче?

Водій киває, ще раз затягується й димить. Мати Галі дивиться на водія з відвертою відразою.

МАТИ
Ще б ти що придумав – курити з пасажирами. Вийдемо, тоді кури, хоч обкурися,скільки влізе.

Водій з незадоволеним виглядом відставляє прилад на торпедо.

МАТИ
А що ж ти дітей не взяла? Сигарета електронна. Вже навидумували. Галь?

БАТЬКО
Мать, та не гунди ти.
(водієві)
От так, хлопче, з жінками.

Водій не реагує.

МАТИ
Ой, поумнічай, поумнічай. Рак легень тут заробити на пустому місці, то поумнічаєш тоді. Галя?!

ГАЛЯ
Що?

МАТИ
Дітей, питаю, чому не взяла? Чи, бачу, нікому немає діла до нас.

ГАЛЯ
Вони в кіно пішли. Нехай відпочивають, канікули.

МАТИ
У тієї конференція, у цих – канікули. Хороша сім’я, нічого не скажеш.

БАТЬКО
Що ти всіх?..

МАТИ
А ти мовчи. Що тобі все одно, я це вже давно знаю.

Авто зупиняється на світлофорі.

ГАЛЯ
(водієві)
Можна, я зараз вийду? А ви десь тут припаркуйтеся?

Водій киває.

МАТИ
Що вже сталося?

ГАЛЯ
Нічого. Подарунок треба.

Галя виходить з авта.

НАТ. ВУЛИЦЯ МІСТА – ДЕНЬ

Галя виходить з авта й йде, оглядаючись на авто, що припаркувалося тут же поряд, до ювелірної крамниці.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ДЕНЬ

Батьки Галі на кухні – мати ріже помідори на салат, батько, сидячи на барному стільці, п'є пиво і розглядає етикетку на пляшці. Входить Галя. Мати йде до холодильника.

МАТИ
Так а що ж твій-то не приїхав?

Батько відкриває другу пляшку пива.

ГАЛЯ
На роботі, не відпустили його.

МАТИ
Це там, де віршики, чи..?

ГАЛЯ
Мам, я ж сказала: на роботі.

МАТИ
Ой, робітничок. Казала я тобі, дочка, не слухала мене. Он, Зойка – як сир в шоколаді.

Галя йде до холодильника, дістає пляшку молока. 

БАТЬКО
Сир в маслі, то сало в шоколаді.

Галя наливає молоко в склянку. Мати товче картоплю в кастрюлі.

МАТИ
Гуморист прямо, Зеленецький.

ГАЛЯ
(п'є молоко)
Зеленський. Мам, він наш президент.

МАТИ
Зеленський, Зеленецький. Саме й воно, що ваш. Що ти п'єш те магазинне на пустий шлунок? Зараз їсти будемо. А це ж ти її підначив – «серце слухай», «за культурного». А як же, культурний. Он аж пре, який культурний – у родички свято, а воно не приїхало навіть. Вище він цього, ага. Культурний, а як же.

БАТЬКО
Чого підначив? І правильно зробив. Поети – люди відповідальні. В них все чітко, а не шаляй-валяй. І в нас же, наче, не Схід – щоб ти її за коси під вінець вела. 

МАТИ
От і шкода, що не Схід. Он, гола тепер з серцем своїм. Потрібен він тобі був цей Паша, як місток вздовж річки.

ГАЛЯ
Мама, в тебе одне і те ж. Я це вже чула тисячу разів.

МАТИ
Чула. Чула, та недочула. А тепер он дитині сопель ще підтирати, мале, а вона в розведенки мітить.
(чоловікові)
Навчив? Оце й приймеш на руки мати-одиначку.

БАТЬКО
Послухати тебе, то страшно стає. Шаблею тебе, Галченя, потрібно було сікти, то тоді б ти маму слухала і святою б була зараз.

Галя сміється. Мати закочує очі. Вона в цей час накриває на стіл.

ГАЛЯ
Мам, я ще нічого не удумала. В нас все нормально.

МАТИ
Я й бачу. Совісті на вас немає.

БАТЬКО
У вас.

Батько відставляє пусту пляшку від пива. Він вже дещо захмілів.

МАТИ
Що?

БАТЬКО
То. Совісті у вас немає, а не на вас.

ГАЛЯ
Па, перестань.

Звучить дверний дзвінок. Галя йде до виходу з кухні.

ГАЛЯ
Діти, мабуть.

БАТЬКО
Введіть.

МАТИ
Назюзявся вже.

Чоловік підходить до дружини, обіймає її за плече.

БАТЬКО
Я по наївності. Ну що, стара, пішли онуків дивитися.

МАТИ
Молоду собі знайди, соколику. Іди, я зараз.

БАТЬКО
А що, не знайду, думаєш?

Батько йде з кухні. З коридору доносяться сміх і розмови. Мати витирає руки рущником, задумливо дивиться на стіл, зітхає.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ДЕНЬ

Галя та її батько сидять поряд на дивані кабінету. Зоя и её отец сидят рядом на диване кабинета.

ОТЕЦ
Галченя, ти ж в мене бойова. Ну? Хвіст трубою, нерви в зв’язку і вперед – жувать ковбаску.

"Жувать ковбаску" Галя промовляє разом з батьком. 

ГАЛЯ
Па, я Паші… Зрадила йому.

Веселий до того батько серйознішаї, опускає очі. Обнімає доньку, цілує в волосся.

БАТЬКО
Ми коли з мамою вашою зустрічалися – довго вже, роки два, більше – вона тоді продавчинею в сільпо працювала. Літом справа була. Почав в магазин навідуватися до них... до неї один. Ну, там. Будзагін в нас там працював. Студент. Таке. Шаромиги ми їх називали. Ну, вона, зрозуміло, перед містянином не встояла. 

ГАЛЯ
Ой, па.

БАТЬКО
Ну, так і що ж. Я, значить, ревнивий, взагалі. Ну, та шо поробиш, природа. А тоді так мене це роздирало все – кохав її, дуже вже кохав. Так от. Ну, зрозуміло, будівництво вони, ці шаромиги, закінчили, пришлий цей поїхав і мать, паскуда така, за ним потягнулася. Поїхала з ним. Такі от були справи.

ГАЛЯ
Па. Намучився.

 Галя гладить батька по плечу.

БАТЬКО
Ну, та й але ж: в той же день вона й повернулася.Я, навіть, й настраждатися повною мірою, як слід, не встиг.
(сміється)
Не розмовляли, звичайно, ще довго. Ну, потім те-се, зійшлися якось знову. Вона все там одіцянки, розкаялася, само собою. Якось так псотупово все. Потім завагітніла, весілля…

ГАЛЯ
(шоковано)
Зачекай, завагітніла. Так це що, Зойка - не твоя?

ОТЕЦ
(шоковано)
Як це? А-а!
(посміхається)
Та ні, наша вона, моя – мати ще перед цим була вже нею тойво. Це я так, пожартував трохи. Зараз, доречі, подумав, що студент може й прогнав її, що вона в положенні була.

Батько задумався. Галя дивиться на нього з усмішкою.

ГАЛЯ
Ну ви, па, даєте.

БАТЬКО
Так до чого я веду. Життя воно життя і є, доча, - як воно буде, так і буде. А ти Паші не кажи. Він хороший, як там не є. Не кажи. Як би не було – разом-не разом, розділитеся, чи далі купкою, а тримай це присобі. Себе одну цим мучай. Твоя ноша. До нас-то коли вже виберетеся? 

ГАЛЯ
Коли. Приїдемо. В мене ще відпустка є. Побачимо. Па, а, думаєш, я вірно тоді зробила, що звідси поїхала?

ОТЕЦ
Галченя, жалкувати завжди можна, якщо вільний час на це є. Чи ти думаєш, я віддав би тебе Павлушці, якщо б не бачив, що він тебе любить?
(посміхається)
Мати ось, і Зойка вся в неї, весь час спішать кудись, все встигнути, мішура ось ця, давай-давай. Але ж ти в мене не така. А помилки… Ну, їх всі роблять. Головне ж – хто ти і з ким ти, а не де. 
(сміючись)
Я тут тобі лопочу, повчаю. А я ж, поки мати з міським вертіла, теж часу не страчав.

ГАЛЯ
(весело)
Ну це, па, мається на увазі. Я тут і не сумнівалася.


Батько й донька сміються. Відчиняються двері і в кімнату входить Зоя.

ЗОЯ
А ви шепчетесь, як завжди. Галка, поїхали красу наведемо.


ІНТ. АВТО ЗОЇ – ДЕНЬ

За вікном авта жвава вулиця міста.

ЗОЯ
Що, як там в тебе з Віктором твоїм?

ГАЛЯ
З Вітьою? Ніяк. А як? Ніяк. А втебе як – готова до завтрашнього?

ЗОЯ
А що мені готуватися? Гроші заплатила – нехай шуршать. Бери, доречі, завтра його з собою.

ГАЛЯ
Вітю?

ЗОЯ
Ну, а що? Твого немає, а нудьгувати мені там одинокою дівою не потрібно. 

ГАЛЯ
Я-то протии, але ж відмовляти ювілярам, я так розумію, не можна.

ЗОЯ
Ти мені ще раз нагадай про ювіляршу, то я тобі… А відмовляти не можеш як вагітній.

ГАЛЯ
Секундочку.

ЗОЯ
М-г. Я вагітна.

ГАЛЯ
Ти? А-а! Зойка, вітаю. І хто?
 
ЗОЯ
Дякую.

ГАЛЯ
І як ти? Так рада за тебе. І вже знаєш, хто юуде?

ЗОЯ
Ні, ще рано.

ГАЛЯ
А Юра як?

ЗОЯ
Юра, Юра... Юра дізнається в останню чергу. Я ось не знаю, чи казати татові.

ГАЛЯ
Нашому?

ЗОЯ
Ну якому нашому, Галь? Ти чого? Батькові дитини.

Галя розгублено дивться на сетру, яка виглядаю впевненою.

ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ (ППЗ)
А тут твій Юрочка виходить з парадного з такою дівчиною ефектною…


ІНТ. САЛОН КРАСИ – ДЕНЬ

У великому залі з дзеркалами Галя й Зоя мовчки напівлежать в кріслах. На їх лиця нанесена якась сіра речовина.

ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ (ППЗ)
… блондинка така, метр вісімдесят десь.

Біля кожної з сестер займаються їх нігтями манікюрші. Поряд в гостьовому кріслі сидить фарбована блондинка з маленькою собачкою на руках, ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ (35). Зоя лінивим поглядом дивиться через дзеркало на білявку. Галя спостерігає за жінкою з собакою широко відкритими очима. Білявка весь час посміхається й заглядає на Зою. 

ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ
Я Аліку кажу: «Які у Зоїньки родички гарні». В тебе ж ювілей, сорок років, ти казала, сестра приїде. Я й подумала – сестра. А Юрочка її раз, і поцілував. А я Аліку кажу: «Це не родичка. Хто ж так родичок цілує? Зоїнька розлучилася, мабуть, а я і не знаю, така подруга». Так шкода зразу стало. Аліку маленькому теж шкода стало. Так, Алік?
(цілує собаку)
У них - це я Аліку кажу – з Юрочкою така пара чудова.  Ой, Зоїнька, я така рада, що помилилася, і ви з Юрочкою разом.

Приятелька Зої встає з крісла, поправляє одяг.

ПРИЯТЕЛЬКА ЗОЇ
Ну, все, дорогенька, я побігла. Привезу тобі  з Мюнхена щось гарненьке. Цьом. До.

ЗОЯ
До, Вікуся. Цьом. Пока.

ГАЛЯ
До побачення. 

Білявка мілкою частою ходою залишає зал. Галя дивиться на сестру, що спокійно лежить в кріслі, потім – на манікюрш, одна з яких явно зтримує сміх.

ГАЛЯ
Зой.

ЗОЯ
Що?
(манікюрші, спокійно)
Обережно. Пкалічити мене вирішила, корова?

МАНІКЮРША ЗОЇ
(злякано)
Вибачте.

Галя відкидаються в кріслі й дивиться на стелю. Потім повретає голову в сторону сестри, що так само безтурботно лежить у кріслі.


ІНТ. АВТО ЗОЇ – ДЕНЬ

Галя й Зоя сідають в авто. Зоя нервово кусає нижнюю губу..

ГАЛЯ
Зой, вона жу дурепа якась. Що її слухати?

ЗОЯ
Все.

ГАЛЯ
Зой.

ЗОЯ
Все нормально, я сказала!

ГАЛЯ
Вибач.

ЗОЯ
Ти вибач. Дурепа… Доцент ця дурепа. Розважається вона так. І все правда, якщо сказала. Ну, гадьонищ… Не можу. Пішли, вип'ємо щось.

Зоя, а за нею й Галя, виходять з авта.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВЕЧІР
 У вітальеі на диванах розмістилося все сімейство – сестри, їх батьки, діти. Батько Галі грає з дітьми в карти, емоційно, як й Аллочка, реагуючи на кожний хід . Галя, Зоя й мати склали окремий кружок.

ГАЛЯ
Ні, я про білність інше чула: це – коли ниткою від чайного пакетика зашивати діряві шкарпетки.

Всі старші члени сім'ї сміються.
 
 ГАЛЯ
В Інтернеті прочитала.

МАТЬ
(Галі)
Так, ти не відволікай нас.
(Зої)
А ти слухай давай мене. Тут двох бути не повинно: або робиш, - зрозуміла? – або нічого про завтра й думати. Де я булла? Взагалі тобі заборонила б празникувати. Не святкують таке. Це ж не жарти.

ЗОЯ
Ма, та всі святкують і ніяких проблем.

МАТЬ
А, прямо, вони тобі розкажуть про свої проблеми.

БАТЬКО
Зойка, мати наша – Людина розумна. Здавай, Алка.

Аллочка тасує колоду карт.

МАТЬ
(оловікові)
Не мели там.
(оловікові)
Ти дивишся?

Аллочка тасує колоду карт. Мати сестер встає з дивану, поинає робити обертальні рухи плечами. Батько посміхається, дивлячись на дружину. 

ЛЄЖИК
(читає з планшету)
Не відмічається багатолюдно: чоловіки – сорокаріччя, для жінок – п’ятдесят три роки, для дитини – тринадцять років. А мені тринадцять святкували.

БАТЬКО
Напилися тоді.

Дідусь і онуки сміються. Всі дивляться на Лєжика. Лєжик дивться на Зою, яка розводить руками.

ГАЛЯ
Олежка, чепуха це все.

АЛЛОЧКА
Ходіть. Дідусь, бий.

БАТЬКО
Так-с, кавалерія.

Мати продовжує розминатись – піднімає коліна, повртаються з руками на боках.

МАТИ
(Зої)
Про синє я тобі сказала…

БАТЬКО
(співає)
Червоне – то любов, а синє...

ЛЄЖИК
То - ганьба.

БАТЬКО
(сміється)
Точнісінько.

МАТИ
От розумники.
(Зої)
Ага, я ще тобі… назад…

Мати продовжує розминатись – піднімає коліна, повртаються з руками на боках.

БАТЬКО
Алка, з козирів.

АЛЛОЧКА
(ховає карти)
Дідусю!

МАТИ
Ні, вперед… Потім нагадаєш, щоб сказала, що взавтра зраня треба там… вперед… Молитву там одну… Прочитати. Нагадаєш.
(відходить)
Дивишся?

Зоя киває. Мати, вийшовши на вільний простір, стає, спершись на ліктях, на четвереньки й починає робити достатньо відверті рухи. кивает, мать, выйдя на свободное пространство, становится, опершись на локтях, на четвереньки и начинает достаточно откровенные движения славянского танца.

МАТИ
Це слов'янський, ще той-той-той.

ГАЛЯ
(стидливо посміхаючись)
Алла, не дивися! Мам, ну навіщо ці дурниці?
(Зої)
І ти будеш це робити?

ЗОЯ
А що, прикольно.

МАТЬ
(піднімаючи ногу)
Це ж, як гімнастика.
(Зої)
Дивись, дивись. Кому я показую?

Мати робить відверті рухи тазом.

ГАЛЯ
Мамо! Па, скажи! Діти ж дивляться.

ОТЕЦ
Мать, ну ти точно. Не на базарі ж в себе.

 ГАЛЯ
Алла, я що сказала не дивитися.

Аллочка з розкритим ротом дивиться на бабусю.

АЛЛОЧКА
Мам, що, мам?

Зоя заливисто сміється. Мати не звертає уваги на претензії дочки та чоловіка й продовжує танок.

МАТЬ
Не подобається – відверніться.

ГАЛЯ
Алла, грай в карти. Мам, а що це в тебе на спині?

ОТЕЦ
Тату, що ж ще. Зовсім на старість...

ЗОЯ
Ма, ти, все-таки, це зробила?!

Тепер заливисто сміється Галя, вказуючи пальцем на спину матері. Зоя шльопає сестру по руці та підходить до матері. Та встає, припідіймає футболку, показуючи широкий візерунок тату на поясниці. Аллочка підбігає до жінок. Лєжик теж підходить. Батько всміхається, хитаючи головою.

АЛЛОЧКА
Як круто! Мам, я теж хочу таку.

ГАЛЯ
(Аллочке)
Ще не вистачало. Навіть не думай.

ЗОЯ
(Галі)
Ви з батьою такі ханжі, аж тошно.

МАТИ
Так, все, конкурс краси закінчили. Зоя, дивись. Сядьте вже!

Сестри і діти повертаються на свої місця.


ЗОЯ
Ма, а яка музика до цього?

Мати продовжує танок. Зоя спостерігає за цим.

МАТИ
Яка? Слов’янська. В Інтренеті що, немає? Ставай давай вже поряд. Пробуй за мною.

Зоя стає поряд з матір’ю, повторює її рухи.

АЛЛОЧКА
Тьотя Зоя, а хто такі ханжі?

ЗОЯ
(Аллочці)
Тошнотіки, як твоя мама й дід.

Аллочка сміється, показує матері й дідусеві язика.Аллочка смеётся, показывает Гале и дедушке язык.

АЛЛОЧКА
Мама й дідусик тошнотики.

Мати ще раз показує Зої початкові, відверті рухи танка. Галя сміється. Лєжик дивиться без емоцій, знімаючи те, що відбувається, на планшет. Аллочка знову дивиться на танок відкритим ротом. Мати й Зоя разом, вже майже синхронно продовжують танок.  Звучать двері, шо зачинилися.

ЮРА (ППЗ)
Є хто живий?

Зоя й мати завмирають на четвереньках, дивлячись в сторону дверей.

МАТИ
Різні є! Заходь, зятьок!

Мати встає. Зоя сідає на коліна, всміхається. Батькор встає, тре праву руку об штанину. В кімнату заходить веселий, на вигляд ситий й випивший Юра.

ЮРА
Всім привіт, кого не бачив.

ОТЕЦ
Здоров, здоров.

Юра тисне руку тестю, цілує тещу. Та розглядає його.

ЮРА
Що, як добралися?

БАТЬКО
Нормально. А ти, Юрка, першостатейно виглядаєш – поправився. Молодець.

МАТИ
Ой, солідний, солідниий. Завидний мужчина. Бережи чоловіка, Зойка. Он він в тебе який.

Галя дивиться то на Юру, то на спокійну Зою. Хоя встає, підходить до чоловіка.

ЗОЯ
Вляв? 

ЮРА
Трохи.

БАТЬКО
Багато їздиш, Юрка?

ЮРА
Хватає. Така робота.

ЗОЯ
Їсти будеш чи в поїзді поїв?
 
МАТИ
Буде, звичайно. Зараз всі сядемо.

Юра не встигає відповісти, як отримує від Зої добрячого ляпаса.

МАТИ
Зоя!

Зоя ще декіляка разів б'є спантеличеного чоловіка по лиці. Приголомшені батьки дивляться на цю неочікувану картину розкривши роти. Галя сідає на диван. Аллочка встає, продовжуючи тасувати колоду карт. Лєжик дивиться на все байдужо, продовжуючи знімати на планшет. Юра но ворушиться.   
ЮРА
Я не зрозумів.

Зоя дає Юрі ляпаса ще раз. Мати тримає дочку за руку.

ЗОЯ
Ні?

МАТИ
Дочка, припини! Галя, скажи їй щось!

Юра посміхається.

АЛЛОЧКА
Бабусю, це за те, що дядя Юра з чужою тьотею цілувався ев вокзалі. Так, тьотя Зоя? Ми самі бачили. Мам, скажи.

ГАЛЯ
(не піднімаючи голови)
Алла, замовчи!

Зоя дивиться на сестру. Мати відпускає руки Зої, повертається до зятя. Галя підіймає голову, намагається витримати погля сестри, але опускає очі. 

МАТИ
То це ти так.

Юра посміхається, йде з кімнати.

БАТЬКО
Оце справи.

МАТЬ
І все, що ти можеш сказати? Кровиночку ображають, а воно.

Мати йде в сторону дверей.

 БАТЬКО
Ану, не лізь!

МАТИ
Зараз обірву цій кобеліні його поганого хвоста.

Чоловік затримує дружину.

ЗОЯ
Я сама, мама!

Зоя залишає кімнату.

БАТЬКО
Не лізь, сказали! Ще тебе там не було!

ГАЛЯ
Алла, я ж тебе просила. Мам, сядь, будь ласка. Нехай там самі розбираються.

З дальної частини квартири звучить шум суперечки. Потім олосно грюкають двері. Хмикнувши встає й виходить з кімнати Лєжик. Всі проводжають його поглядом. Аллочка нарешті відставляє карти. Батько Галі бере онуку на руки. Галя виходить на балкон. Розгублена мати сідає надиван.

МАТИ
От же ж паскуда. Серце розболілося.
(чоловікові)
Принеси таблетки. Що ти стоїш? 

Батько не реагує. В двері дзвонять.

ЛЄЖИК (ППЗ)
Ні, тут такий не живе… Не знаю.


ІНТ. КВАРТИРА ЗОЇ – ВЕЧІР

Галя й Зоя сидять за пустим столом кухні. Заплакана Зоя курить, збиваючи попіл в повну недопалків пепільничку, яку вона тримає в руці. Вона періодично шморгає носом. Галя дивиться у відчинене нічне вікно.

ЗОЯ
Знаєш, як я вхляла з цією роботою?
(шморгає)
А тут ще воно, скотина така. От що йому не вистачало?
 
Галя дивиться на сестру, гладить її по плечі.

ЗОЯ
(щморгає)
Тепла хочеться, манної каші. Простої манної каші перед сном, і щоб ніхто не смикав. Щоб самій не смикатися. 

Дзвонить телефон. Зоя встає, тушить сигарету й, відставивши пільничку, бере трубку, що лежить на тумбі.

ЗОЯ
(в трубку)
Слухаю...
(хмикає)
Зрозуміло… Не розрахував трохи, бидляк… Нехай звільняє… Дякую, подруго. З мене причитається… Добре, дякую. Пока.


Зоя кладе трубку, відчиняє шкафчик, дістає пляшку алкоголю, наливає собі в стакан, надпиває..

ЗОЯ
В три рази більше отримував. Ось тобі і квартира. От, сволота. Ну що, досить соплів, спати.

Галя встає, задвигає стільці. Зоя підходить до сетри, обіймає її.

ЗОЯ
Дякую, що не від тебе про це дізналася.

ГАЛЯ
Ну, а як, Зой? Я б не змогла. Ти сестра. Хоча й вредна.

Сестри посміхаються, обіймаються міцніше.

ЗОЯ
Все, пішли. А то завтра стільки всього цього. Ех, поїхати б десь.

ГАЛЯ
До батьків, наприклад?

ЗОЯ

Та ти чого? Ні, ні, ні. От тепер ще присниться те село.
(позіхає)
Пішли спати.

Зоя виходить. Галя оглядає кухню, вимикає світло. За вікном місяць і його сіре світло тепер лежить на підвіконні й підлозі, розсікаючись навпіл тінню віконної рами.


НАТ. ПАРКОВКА РЕСТОРАНУ - ВЕЧІР

На парковці стоїть декілька десятків щально припаркованих дорогих авто. Одну з автівок, позашляховик, навіть примудрилися припаркувати передніми колесами на доглянуту клумбу.


ІНТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

В просторому, яскраво освітленому заліза великими круглими столами сидять гості – чоловіки, жінки, діти. Більшість жінок з одноманітними пишними зачісками. З динаміків сцени, перед якою виступає іллюзіоніст, звучить популярна музика. 

Галя сидить за столом поряд з Зоєю. Між сестрами розмістився Вітя, який захоплено спостерігає за виступов артиста. Вітя в тому ж одязі, в якому приходив на квартиру Зої, але з'явилася старомодна широка краватка, якої він весь час торкається. Інші гості, що сидять за цим столом, теж дивляться на виступ. Галя схилилася головою до сестри.

ЗОЯ
Ти ж бачила її. І чим вона краза – що молодша? Так він же ж їй не тільки квартиру, їздила ж х ним скрізь в усі ці його тупі відрядження. Жили повними грудьми, мразота. А я, виходить, дурепа. Випити треба.

ГАЛЯ
Зой, знову? Тобі ж не можна.

Зоя відмахується від репліки сестри, а потім кудись в сторону сцени показує щось знаками.

ВЕДУЧИй (З/К)
Давайте подякуємо нашому чудовому виконавцю, нашому суперовому фокуснику.

Зал аплодує. 
ВЕДУЧИй (З/К)
І поаплодуємо собі – ви самі найкращі гості!

На авнсцену виходить чоловік в смокінгу й з мікрофоном – ВЕДУЧИЙ. Вітя повертається до жінок. 

ВІТЯ
Таке свято! Зоя, дякую Вам за запршення! Такий ювілей!

ВЕДУЧИй (З/К)
Ну, щой ж – час наповнити келихи і випити во славу новонародженої.

З ріних боків залу звучать оклики «Тост!». Зоя щось шепче Галі й підіймає бокал .

ВЕДУЧИй
Так, в нас є тост. Підходжу, підходжу.

Ведучий підходить до одного з чоловіків, що підняв руку з місця. Той встає.

ВЕДУЧИй
Так, будь ласка. Скажіть щось чудирнацьке.


Чоловік щось відповідає. Ведучий дає йому другий мікрофон.

ВЕДУЧИй
Я мав на увазі чудове. Так, будь ласка, щось чудове для чарівної Зої Петрівни. Секундочку, не починайте.


 В цей час на сцені з'являються декілька музикантів.

ВЕДУЧИй
Наш урочистий святковий вечір, не побоюсь цього слова, продовжується. Вже готуються музиканти.
(чоловікові з мікрофоном)
Секундочку. Там кнопочку... На мікрофоні кнопочку. Здвинути. Отже, зараз буде тост, а поки я хочу нагадати, що це свято цілком…   

ЧОЛОВІК З МІКРОФОНОМ
Можна я вже скажу? Дякую. 

Хтось з чоловіків забирає у ведучого мікрофон. Той дивться навкруги, розводить руками, потім протягує їх за мікрофоном. 

ЗОЯ
Кажіть вже, Сергій Миколайович!

ЧОЛОВІК З МІКРОФОНОМ
То ж не дають, Зоєчка Петрівна. Зоя, дорога. Що хочеться сказати. Ну, якщо коротко…

ЗОЯ
Ой, ну це надовго. Вітя, не підлиєте нам?
(в зал)
Сергій Миколайович! Тільки постарайся покоротше, не на лекції!

Зал сміється! 

ВІТЯ (З/К)
Дами.

Усміхнений Вітя встає з пляшкою вина й підливає в бокали Зої.

ЧОЛОВІК З МІКРОФОНОМ
Зоя Петровна, покоротше – протии моєї природи.

Зоя й зал знову сміються.

ВІТЯ
Галочка?

Галя кивает. Вітя наливає Галі. Зоя дивиться на нього, нахиляється до сестри, щось каже їй. Галя поводить головою, дивиться на Вітю, киває.

ЧОЛОВІК З МІКРОФОНОМ
Добре, Зоя, якщо серйозно, хочеться нагадати, що я був перший, хто зустрів тебе на нашій кафедрі, коли ти такою, будемо чесними, апетитною дівчиною, прийшла до нас на кафедру. І посмішка. Ця твоя неймовірна посмішка.

ЗОЯ
Сергій Миколайович, не треба мене зваблювати!

Зал сміється.

ЧОЛОВІК З МІКРОФОНОМ
Ну, надію-то я не полишаю, Зоїнька. Хоча, звичайно, без шансів. Так ось, з того моменту пройшло два роки і ось ти тепер не просто аспірантка і молодший педсклад, а цілий проректор. І в зв'язку з цим хочу тобі побажати залишатися такою ж пробивною і дійти, нарешті туди, куди з нашого закладу, за його довгу історію ще ніхто не добирався. І послужити нашій багастраждальній освіті з наукою щей  на тій терені. З Днем народження, дорогенька, і многая літа.

  Чоловік з мікрофоном починає поставленим голосом співати «Многая літа». Зал приєднується. Чоловіки встають. Зоя теж встає з бокалом у руці. Потім йде в зал, до чоловіка з мікрофоном. Всі чокаються, пьють. Зі сцени лунає музика. Зоя щось говорить чоловіку з мікрофоном. Б залі знову з'являється ведучий, знову з мікрофоном.

ВЕДУЧИЙ
Ось зараз ось до сліз було. Чудовий тост! Аплодисменти. Всі підтримали таку душевнее поздоровлення і, надіюсь, випили. Ну, що ж, а зараз…! Так! Той самий момент дружки й поваги! Стільки позитиву за вечір я ще не бачив,


Зоя й чоловік, що говорив тос пьють на брудершафт. Чоловік знову бере мікрофон. 

ЧОЛОВІК З МІКРОФОНОМ
Збулась мрія ідіота – поцілувала!

Зал сміється. 


ВЕДУЧИЙ
Чудово. Аплодисменти нашій особливій, надзвичайній, не побось цього слова, ювілярші. Шик! Просто блискуче! 

Музиканти починають грати заводну композицію, музика стає гучнішою.

ВІТЯ (З/К)
Галочка, ты танцюєш?

Галя відпиває вино, ставить бокал і негативно киває. Вітя сідає поряд з нею, щось їй говорить. На них з-за сусіднього столу, за яким сидять Лєжик, дідусь з бабусею і ще декілька літніх людей, дивиться Аллочка. Дівчинка зжимає кулачки.


НАТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

Стіл, за яким сидить Аллочка і батьки сестер. Дідусь їсть, підливає собі в чарку горілку, дивться на дружину, що розмовляє з сусідкою по столу, швидко випиває. Аллочка сердито дивиться в сторону столу, за яким сидить Галя. Там Галя встає у відповідь на протягнуту руку Віті ей де з ним туди, де вже танцюють пари. Вони танцюють. Аллочка схрещує руки на грудях, так же сердито відвертається. Лєжик напівлежить на стільці поряд за Аллочкою  й повільно п'є щось газоване зі склянки. Він дивиться на Аллочку, нахиляється до неї.

ЛЄЖИК
Скучно.

АЛЛОЧКА
Так. Дідусю, пішли танцювати!

Аллочка диться на діда.

АЛЛОЧКА
Дідусю, пішли танцювати!

Дідусь витирає губи й театрльно подає Аллочці руку. Та сміється. Дідусь нахиляється до Лєжика й щось говорить йому, той пудводить брови, гримасничає, та згодом киває. Батько Галі вед онуку танцювати, а Лєжик, залпом допивши вміст склянки, морщиться й запрошує на танок бабусю. Та не одразу – ще трохи розмовляє з сусідкою - але приймає запрошення й вони залишають стіл. На столі світиться й вібрує телефон Аллочки. Дзвоніть її батько.


НАТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

Зоя сідає за свій стіл, дивиться на вібруючий телефон, посміхається й відповідає на виклик.

ЗОЯ
(в телефон)
А я вже думала… Ну, привіт…

Вітя підводить до столика Галю, цілує їй руку й підставляє за нею стільця, допомагаючи сісти. Зоя дивиться на це залицяння посміхаючись.

ЗОЯ
(в телефон)
Зачекай, я відійду, а то тут (пауза) шумно…

Зоя відходить від столу, йде до виходу з зали. Вітя бере в руку пляшку вина.

ВІТЯ
Галочка, вип'єш ще що небудь? Налити тобі?

ГАЛЯ
Ні, мені досить. Сядь, будь ласка.

Вітя слухняно сідає.


НАТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

Зоя повільно йде через холл ресторану, розмовляючи по телефону.

ЗОЯ
(в телефон)
Дякую Та вже пробачила, пробачила… Тебе? Що за розмови? Звичайно… Що, правда? Оце молодець!.. Що? Ну, що я тобі скажу- пробуй. Ви ж ячейка, як ні як. Пробуй… Давай, давай, чекаю.

Зоя проходить холл, біля дверей прислоняється до стіни, прикладає руку до очей, шмигає носом. Потім виходить на вулицю.


НАТ. ВУЛИЦЯ – ВЕЧІР

Нас свілофорі,  навпроти ресторану, де проходить ювілей Зої, озираючись по сторонам, одиноко стохть Паша з букетом троянд. Одягнений він цілком буденно і з тим же, що був у нього на вокзалі, рюкзаком за спиною. 

Зелений. Паша швикдо, майже біжучи, переходить дорогу. Але на іншій стороні, певно погано орієнтуючись, знову дивиться по сторонам. По тротуару їде чоловік на старому велосипеді. Паша щось говорить до нього й той, зупинившись, щось пояснює, показуючи в сторону, протилежну від ресторану. Паша киває й збирається йти, але чоловік щосб говорить, після чого Паша достає щосб з кишені, дивиться на це й протягує чоловікові на велосипеді. Чоловік на велосипеді їде далі. На якусь Мить озирається по сторонам і вказує рукою на ресторан. Потім він двивится в сторону чоловіка, який вже чомусь лежить під велосипедом на асфальті тротуару. Паша підбігає до чоловіка, відкаладає, но одразу знайшовши для них місце, квіти й допомагає чоловікові ввивільнитися від велосипеда й піднятися. Чоловік, певно, п'яний. Він опирається на велосипед і однією рукою махає Паші, щоб той йшов. Що Паша  робить, по дороз поправляючи прим'ятий букет. 

 
ІНТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

На сцені, під запальну музику, разом з ведучим танцюють Зоя й мати. Зал аплодує. Музика закінчується. Мати й донька, обнявшись й поклонившись, йдуть до столу, де видять батьки сестер. 

ВЕДУЧИЙ
Почнемо розвінчувати стереотипии про жінок: жінки старіють. Ніколи Я вам скажу ніколи жінки не старіють! Ви бачили цей драйв? А скільки пристрасті! Аплодисменти!

Зал аплодує.. 

ВЕДУЧИЙ
Дякую, дякую дорогі гості. Мабуть я не пмилюся, якщо скажу, що… Так, вибачте, але в нас, задється, новий гість.

Ведучий йде до стола Зої, біля якого вже стоїть Паша з букетом троянд й все тим же рюкзаком за плечима. Аллочка вже тут й обіймає тата за пояс. Галі за столом немаєю Протее там є радісний Вітя, який, схоже, не розуміє, що відбувається.

ВЕДУЧИЙ
Ну, що ж... Схоже, роблять мою роботу.

Паша одночасно цілує доньку й протягує букет Зої. Зоя встає, вони цілують одне одного в щоки. Аллочке бере тата за руку. 

ВЕДУЧИЙ
Добрий день. Я бачу запізнілих гостей. Ви, може..?

Ведучий намагається якось впливати на процес, але Паша вже щось говорить Зої, не звертаючи увагу на ведучого. 

ВЕДУЧИЙ
Так, я, все ж, спробую нагадати, хто тут… У нас є гість, будь ласка, якому, по чудовій традиції, слід якось… як це сказати? – залатити за запізнення.

ЗОЯ
Вірші нехай читає!

Зоя показує жестом, щоб ведучий дав їй мікрофон. Той виконує прохання.

ЗОЯ
(в мікрофон)
Нехай читає вірші. Власного виробництва!

Ведучий приймає в Зої мікрофон. Музиканти починають грати ліричну мелодію.

ВЕДУЧИЙ
(в мікрофон)
У нас у гостях поет! Це ж треба, дорогі Панове! Ага. Поетом можеш ти не бути, а якщо скажуть – зобов'язаний. Чудова по своїй відчайдушності вимога хащяйки вечора – читати вірші. Ітак, пан поет, що ви можете сказати у своє виправдання? Ви готові, що називається, спокутувати вину римами?

Паша дивиться на ведучого, на Зою, потім Галю, що як раз підійшла до столу, та на Вітю, який встав, щоб допомогти Галі сісти.Галя дивиться на чоловіка, торкається рукою носа.

ПАША
Готовий, повністю.

ВЕДУЧИЙ
(в мікрофон)
Він готовий. Поет готовий. Всі готові?
(Паші, в мікрофон)
Може, хочете для сміливості випити чи з'їсти що-небудь? Останнє слово – закон.

Паша дивиться як в цей час Вітя сідає біля Галі й кладе свою руку а її. Галя забирає рку в сторону. Ведучий протягує до Паші руку з мікрофоном, лаючи можливість щось сказати. Але Паша реагує на це нервово, намааючись вирвати мікрофон. Та ведучий спритно вивертається.

ВЕДУЧИЙ
(в мікрофон)
Яуий натиск!

Паша знову намагається взяти мікрофон, але й в цей раз марно. З залу чути смішки.

ЗОЯ
Дай мікрофон!

Ведучий слухняно протягує мікрофон Зої,але та вказує на Пашу. 

ВЕДУЧИЙ
(в мікрофон)
Ну що ж, давайте підбадьоримо аплодисментами виступ нашого поета!

В залі аплодують.

ВЕДУЧИЙ
(Паші)
Шановний поет, вам слово. Ви готові? Будь ласка. Тільки спокійно.

Ведучий дає Паші мікрофон.

ПАША
(в мікрофон)
Зоя, не буду витрачати твій і гостей час. Ну, одразу, спершу, вибач, що так… невасно приїхав. 

ЗОЯ
Вибачення прийняті!

ЧОЛОВІК З ЗАЛУ (З/К)
Давай, бадьоріше!

Зоя посміхається, показує в зал кулак.

ПАША
(в мікрофон)
Ну і, власне… З останнього.


Зоя киває.

ПАША
(в мікрофон)
Ще така ремарка, Зоєчка. Перечитував… переитую класиків. І там одна стрічка, може пам'ятаєш, - «Незважаючи на безкінечний простір». Така сила поезії в ній. Така сила. Силища. І коли розумієш все це… Та й життя, взагалі, усвідомлюється вже по-іншому. Ну, значить… Тобі присв'ячується, твоїй секретній даті.

Звучить фальшивий фортеп'янний аккорд, як наче хтось ліктем нажав на клавіші. Звучать аплодисменти. Зоя посміхається. Галя сумно дивиться на чоловіка. Паша бере стілець, опирається об його спинку.

ПАША
(в мікрофон)
Незважаючи на безкінечний простір,
Ми шукали омути й мілини.
Та за роком рік до них дістатись ми ніяк, наївні, не зуміли.

ПЕРША ЖІНКА (З/К)
По-моєму, це щось з Шуфутинського.

ЧОЛОВІК ЗА СТОЛОМ (З/К)
(сміючись)
Він співав. А так це -  Розенбаум. Лівий берег Дону.


ПАША
(в мікрофон)
Світ палав – світанки та смеркання. Станеш ти під них збентежена й червона.Я знайшов твоїх очей відкритість. Світлом в них надія  непритомна.


ІНТ. РЕСТОРАН - ВЕЧІР

За одним зі столів сидять чотири жінки й один чоловік. Всі приблизно одного віку з Зоєю. Вони, як і всі присутні, дивляться на декламуючого Пашу і сміються. Гості за сусідніми столами оглядаються на веселу групку.

ДРУГА ЖІНКА
(сміючись)
Хороший поет. Він рюкзака  не зніме?

ПЕРША ЖІНКА
Талант.

ТРЕТЯ ЖІНКА
Я дивлюся, наша Зоя Петрівна себе як слід оточила. Он той, другий з нею поряд, в срібній сорочці з дідусевою краваткою – просто щось. Такий красень.

ПЕРША ЖІНКА
А щось чоловіка її не видно.

ТРЕТЯ ЖІНКА
Вона його вигнала вчора. Мені Віка розказала. Зі студенткою кувиркався. 

ДРУГА ЖІНКА
Віка й сама з ним кувиркалася.

ТРЕТЯ ЖІНКА
Що, правда? 

ДРУГА ЖІНКА
Я їх ще давно бачила разом. Відморозилися такі.

ПЕРША ЖІНКА
Яка це Віка?

ЧОЛОВІК ЗА СТОЛОМ
Це та блонда, що з крисою на руках весь час?

ТРЕТЯ ЖІНКА
Крисою. То собака. Так, вона.

ЧОЛОВІК ЗА СТОЛОМ
Не собака, а щось таке. Я б гидував.

ПЕРША ЖІНКА
Яка це? Я не зрозуміла.

ТРЕТЯ ЖІНКА
На шейпінг ходить. Не пам'ятаєш? На «Порше».

ПЕРША ЖІНКА
А, ця. Зрозуміла. Але Зоя, бачу, особливо не журиться.

ЧОЛОВІК ЗА СТОЛОМ
Знову Розенбаум.

Всі, хто сидить за цим столом, озираються на Пашу, сміються.


ІНТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

Паша все ще стоїть впівоберта до Зої й зали й з закритими очами читає вірші в мікрофон, який він прижав до живота. Зоя посміхається. Галя серйозно дивиться на чоловіка. Вітя, сидячи боком на стільці, уважно на Галю, періодично озираючись на Пашу.

ПАША
(в мікрофон)
Й немовлята зачинаються по-новій,
І звучать такі сумні куплети,
Ненавмисно щей  гуде ріка.
 
Я стою між стихлою луною,
І народ стоїть блакитноокий.
- Ювілей у неї! - закричить, як струмом смикне.
Я змиряюсь і беру квиток.

Паша ще якийсь час стоїть з заплющеними очима, не ворушиться. Зал негусто аплодує. Люди в залі посміхаються, пермовляються між собою. Деякі відверто сміються, при цьому аплодуючи.  Галя дивиться на людей в залі, червоніє. Паша опускає мікрофон, розплющує очі. До Паші підходить ведучий і спритно забирає у нього мікровфон.

ВЕДУЧИЙ
Ну що, мистецтво вічне, дорогі друзі, хто б що не казав. Давайте подякуємо нашому… виконавцю за ці чудові рядки.

З залу звучать аплодисменти. Паша низько кланяється, потім вказує руками на Зою, що піднялася. Підходить до неї.

ВЕДУЧИЙ
«Закричить, як струмом смикне». Потрібно запам'ятати. Стільки сили в кожному слові. Я як дипломований філолог можу це з впевненістю стверджувати. Мистецтво вічне, дорогі друзі, хто б що не казав. І в цьому ми тільки що ще раз переокналися. Мистецтво вічне. Ну, а тепер, від високого повренемося до прекрасного – самий час музиці і танцям! Привітаємо наших музикантів! І поїхали!

В залі починає лунати гучна запальна музика. Гості виходять з-за столів та йдуть танцювати. Один за одним підходять два чоловіки й запрошують на танок Зою та Галю. Жінки йдуть танцювати.

Аллочка тягне Пашу за рюкзак. 

АЛЛОЧКА
Пап, пішли до нас.


ІНТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

Паша й Аллочка підходять до столу за яким сидять лише батько Галі й інший літній чоловік. Вони їдять, певно, закусюючи. Тесть стає, обіймає Пашу.

БАТЬКО
Радий, радий, дорогенький. Ну, сідай. Зніми вже цього ранця. Вип'єш?

Паша знімає рюкзак, сідає. Аллочка сідає біля нього. Паша гладить доньку по голові, цілує.

ПАША
Та я… Я ж не збирався, хлопці їхали з гаража, так вже… підкинули по дорозі.

БАТЬКО
Всё правильно, Паш. Молодець. Бери, накладай собі, що бачиш. А я поки тобі щось…

Батько сідає. Штовхає чоловіка, що сидить поряд. Той вже був закуняв, але тут отямився.

БАТЬКО
(чоловікові)
Мішаня, придумай нам. Паш, це – Мішаня, братєльнік мій. Пам'ятаєш його?

ПАША
Так, добрий день. 

Паша тисне протягнуту рук достатньо п'яного родича тестя.

БАТЬКО
Алка, а де бабуся?

АЛЛОЧКА
(оглядається)
А, он вона – з тіткою якоюсь говорить.
БАТЬКО
(Аллочці)
То піди, взнай, як вона там. Піди, піди.

Брат Мішаня розливає по чаркам горілку.

АЛЛОЧКА
А ви тут горілку питии будете? Ну, добре.
(Паші, пошепки)
Пап, тільки ти не кажи мамі, що це я тебе сюди позвала. Дадушки? Дай п'ять.

Злегка розгублений Паша підставляє долоню під руку доньки. Аллочка йде від столу. Паша дивиться в сторону столу, де сидить Галя.

ОТЕЦ
Мішаня, так що, ти налив чи як? Вип'ємо? Отак, Пашка. Ну...

Тесть встає, кладе на плече Паші руку.

ОТЕЦ
Посиди ще, Пашка, рано. Підождь ще. Всякому місцю свій нрав і права. Пий. 

Паша обхвачує голову руками. Тесть випиває, нюхає голову брата Мішані. Потім нахиляється до Пагі й шепче йому щось на вухо.


ІНТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

Гості великим колом і взявшись за руки весело танцюють під єврейську народну мелодію. В хороводі є й Галя з Вітьою. Вітя дивиться на Галю, але вона не звертає на нього уваги.


ІНТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

До столу, де сидять Паша, тесть та знову спить його брат підходять Зоя, її мати й ще одна літня жінка – ТІТКА, дружина брата Мішані. Вже трохи п'яний Паша встає, киває й йде від столу.

ЗОЯ
Паш, ти ж повертайся. Ну, що ви тут?

БАТЬКО
Чаклуємо помаленьку.



ЗОЯ
Дядь Міша, бачу, трохи вхляв?

ТІТКА
Відпочиває – замучився, передовик.

БАТЬКО
Нічого, йому можна. Пашка он, молодець такий.
(Зої)
А ти? Давай, вип'ємо, дочка. Ювілей же ж раз у рік лише.

МАТИ
Петя, тобі вже досить.
(Зої)
Дай підітру, бо…

Зоя не встигає щось відповісти, як мати швидко бере серветку, слюнявить її й стирає в доньки зі щоки слід від губної помади.

ЗОЯ
Ма, ну що ти робиш?

Батько тримає пляшку й видивляється на столі чарку. Тітка сідає.

ТІТКА
Ноги аж гудуть. Хороше свято, Зойка. Молодець.

ЗОЯ
Дякую, тьоть Ніна. А де Лєжик подівся?

ТІТКА
З дівчинкою десь тут був. Гарна дівчинка.

Батько протягує Зої чарку, та вона відсторонює його руку. 

ЗОЯ
Па, не хочу. З якою ще дівчинкою? Добре, потім з ним розберуся.

МАТИ
А Галя чого там сидить?


ЗОЯ
Ма, не лізь туди. 

Зоя відсоває стільця, сідає.

МАТЬ
Ой, чудите. Зойка, а я співати-то буду? 

ЗОЯ
Ма, хочеш, іди – співай. Мікрофон хай дадуть тобі. Виходь он, співай.


До столу повретається Паша.


ЗОЯ
Паш, ти чого туди до нас не підходиш?

ПАША
А навіщо – бійку влаштувати? Навіщо, скажи?

ЗОЯ
Паш, ну чого ти? Просто підійди, порозмовляй з нею.

Паша сідає за стіл, бере рукою з тарілки шматок шинки, їсть.
ПАША
Про… Про що? Я й так все бачу, без розмов. Про цього, може, в костюмчику?

ЗОЯ
Та якого «цього», Паш? Це мій гість, я його запросила. Паш, дурня не валяй,. Це просто мій гість. Он їх скільки, подивися.

МАТИ
Паш, а й правда, помиріться. Ну чого ти?

Паша встає, бере з руки тестя чарку, випиває залпом.

ПАША
Піду. Як ви так хочете.

Паша йде від столу. Родичі дивляться на нього. Але той, замісь підійти до Галі, йде до виходу.

ТІТКА
Пішов, чи що?

МАТИ
От що за людина?

Зоя дивиться на сестру. В цей час від танцюючих гостей відділяється Аллочка й підбігає до Галі. Вона бере матір за руку й тягне в сторону дверей, куди пішов Паша. Галя щось говорить доньці і забирає від неї руку. Аллочка дивиться на Галю, розвертається й вдаряє по плечу Вітю, що розглядає щось в телефоні.

МАТЬ
Ти бач, що Алка робить.

Вітя злякано відхитується. Аллочка біжить в ті ж двері, куди пішов її батько.

ТІТКА
Дитя страждає. Ой-йой-йой.   

ЗОЯ
Розберуться.

БАТЬКО
Нічого, вона боєць. Зойка, а що то правда за мужик? 

 МАТИ
Воно тобі треба?

ЗОЯ
Па, я ж сказала: мій гість.

БАТЬКО
Хоч дитина щось розуміє. Налити, Зойка?

МАТИ
Та відстань-ти зі своїм…

Нарешті Галя встає й йде до дверей. Вітя встає, сідає, знову встає, дивться по сторонам. В це й ж самий час до залу повертається Аллочка й, зустрівши матір, бере її за руку. Вони разом виходять з зали. 

ЗОЯ
Ну, от.

Зоя встає й швидко, але впевнено йде до свого столу, де Вітя вже знімає зі спинки стільця свій піджак. Батько й  жінки дивляться на Зою.

ОТЕЦ
Що це вона, як вжаляна?

Вітя йде до виходу й Зоя слідує за ним.

МАТЬ
А ти не бачиш? Ще не вистигло, а вона вже приміряє. В кого вони такі вдалися?

ОТЕЦ
Ну, точно не в мене.

Тітка посміхається.

МАТЬ
А в кого?

Від грудей піднімає голову й дивиться навкруги прим'ятий неприродніми умовами сну брат батька Мішаня.

ТІТКА
Міш, ти як тільки народився – свіженький такий.

Жінки сміються. Батько Галі тут же встає й бере в руку пляшку. Та його брат негативно мотає головою й протягує вперед руку, як на антиалкогольному плакаті. Й тут же знову опускає голову на груди. Батька Галі дивиться на брата, чмокає губами.

БАТЬКО
Ясно. Це булла перевірка ревіолюційної пильності.

 
НАТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

Темнота ночі ще не набігла на місто, але повітря стало густішим, важчим, фарби потіскніли й набралися тіней. Паша присів на гранітний трохи подалі від входу до ресторану й, знявши битинок, витряхує його, дивиться всередину, знову витряхує. З ресторану на Мить вибігає Аллочка й повертається назад до приміщення. Аллочка знову з'являєть, але вже за руку з Галею. Аллочка озирається.  потім вказує матері на батька.

АЛЛОЧКА
Тато!!!

Паша повретає голову в сторону доньки та дружини, дивиться серйозно. Галя зупиняється. Аллочка тягне її за руку в сторону батька, але та не рухається, витягуючи свою руку з доччиної. Аллочка біжить до батька, спотикається, падає. Галя й Паша одночасно біжать до доньки. Аллочка не ворушиться. Злякані батьки, повертають доньку до себе лицем. Аллочка вдає, що втратила свідоміст, але тут же відкриває очі й посміхається. 

ГАЛЯ
Алла! Так не можна!

ПАША
Ну, хитрюля.

Аллочка обхоплює батьків за шиї.

АЛЛОЧКА
Несіть мене.

Галя й Паша на якийсь момент завмирають, дивлячись одне на одного. Галя посміхається першою, посмішкою відповідає й Паша. Вони збираються поцілуватися.

АЛЛОЧКА
Ну що, пап, переміг свого Сахно?

Батьки посміхаються репліці доньки, але, все ж швидко цілуються. 

АЛЛОЧКА
Ей! Перміг, пап?

ПАША
Переміг. Він сказав, що більше не приїде.

АЛЛОЧКА
Па, ти найкращий. Пишаюся тобою.

Паша й Галя встають. Паша бере на руки Аллочку. Паша целует Аллочку. Галя бере чоловіка під лікоть.

ГАЛЯ
Погуляемо?

Сім'я неспішно йде тротуаром. Паша переседжує Аллочку собі на шию. Аллочка розмахує руками, щось показуючи. Галя притуляється головою до плеча чоловіка. Семья Балаг неспешно идёт тротуаром. Аллочка размахивает руками, что-то рассказывая и показывая. Галя прислоняется головой к плечу мужа. Паша обіймає її за талію.


ІНТ. РЕСТОРАН – ВЕЧІР

Галя, Аллочка й Паша входять до шумної зали та йдуть до столу, де сидять батьки та родичі Галі. До них від танцбвальної площадки підходить Зоя.

ЗОЯ
Де ви бродите? Зараз вже торт буде.

ПАША
Дихали свіжим повітрям трохи.

АЛЛОЧКА
Торт! Ура, торт! А де торт, тьотя Зоя?

ГАЛЯ
Алла, не так голосно.

ЗОЯ
Зараз торт привезуть. Пішли туди.

ПАША
Рюкзака поставлю.

Паша йде до столу батьків.

ЗОЯ
 (Галі)
Ну, що?

Галя посміхається, знизує плечима. Зоя дивиться на стіл, де все ще сидять батьки.

ЗОЯ
Мам, пішли!

Зоя махає батькам, щоб йшли. Паша про щось розмовляє з тещею.  Жінки й Аллочка йдуть до інших гостей.

АЛЛОЧКА
Тьоть Зоя, а папа на своєму фестивалі переміг. Він Сахно розмазав, що той сказав, що більше не приде. Да, мам?

ГАЛЯ
(посміхаючись)
Алла.

Галя, Зоя й Аллочка стають біля решти гостей. Всі посміхаються й кивають Зої.   

ЗОЯ
А в мене тамаду побили.

Галя й Зоя сміються. 

АЛЛОЧКА
Кого побили? Тьоть Зоя, кого?

Зое шепче щось на вухо сестрі.

АЛЛОЧКА
Мам, кого побили?

Галя здивовано дивиться й, посміхаючись, качає головою. До них підходить Паша. В залі припиняється музика. Несподівано гасне світло, повна темрява. Під обережні звуки музики зал поступово наповнюється легким мерегкотливим світлом, що йде з дальної частини зали. Це офіціант котить до центри зали столик з великим білосніжним тортом. Звучать голоси й аплодисменти. Аллочка плигає від задоволення. Зоя бере племінницю за руку й йде з нею до торту. Поряд з Зоєю з'являється радісний Вітя, який протягує Зої мікрофон. Він захоплено дивиться на ювіляршу. Зоя бере мікрофон.

ЗОЯ
(Віті, посміхаючись)
Допоможеш потім торт порізати.

Вітя стоїть, як зачарований і тільки посміхається.

ЗОЯ
 (в мікрофон)
Ну, от. Дякую вам всім, що ви сьогодні зі мною.

ЧОЛОВІК
Зоя Петрівна, ти супер!

ЗОЯ
(в мікрофон)
Дякую Цю дату зазвичай не прийнято святкувати. Але ми з моєю мамо, - дякую, мамусю. Де ти? – ми з нею добре підготувалися, пройшлися по всім забобонам і все тепер знаємо. Я люблю тебе, ма.
(пускає сльозу)
То ж, якщо комусь потрібно провести  захист від дурного ока чи ще від якихось сучасних страхіть, то ми з мамою приймаємо вечорами п'ятниці. Приходьте, розкажемо.

Зал сміється, аплодує. Ближче до матері від гостей видвигається Оежик. Поряд з ним стоіїть симпатична дівчина, явно на декілька років старша за нього. Вони тримаються за руки. Зоя дивиться на них, посміхається, підходить до сина. Лєжик відпускає руку дівчини, але потім знову береться за неї. Дівчина дивитьься на хлопця, криво усміхається. 

ЗОЯ
Синочкові моєму подяка. Дякую, малюк, що терпиш мамашку свою. Сыночке моему спасибо. Спасибо, малыш, что терпишь мамашку свою.

Гості аплодують.

ЗОЯ
(Лєжику)
Але ще поговоримо про сьогодніше. Не думай особливо, що вже все можна.

Гості дивляться на хлопця, сміються, аплодують. Лєжик розгублено посміхається, дивиться на діловиту дівчину, якій, судячи з її вигляду, такі ситуації не в новинку. 

ЗОЯ
Велика дякую моєму татові. Па, я люблю тебе. Дякую за твої завжди вчасніі  підбадьорюючі слова і за підтримку.

Звучать аплодисменты. Батько виходить до Зої, обіймає й цілує доньку.

ЗОЯ
Дякую моїй сестричці Галі. Люблю тебе, молодша. Дякую, що бережеш мене. Люблю тебе.

Аплодисменти.

ЗОЯ
Дякую за вірші. Паша, це тобі. За робочу атмосферу. Коллеги, но пасаран. Дякую за дружбу. Дівчатка, люблю вас.

Жінки, що за окремим столиком сміялися над віршами Паші, голосно і радісно реагують на згадування про них.

ЗОЯ
Дякую вам всім, що ви є й допомагаєте радіти й жити. Я люлю вас усіх.

ГОЛОСИ З ЗАЛИ (З/К)
Мы тебе теж любимо!
Зоя!
Ты найкраща!
З Днем народження!

Звучать аплодисменты.

ЗОЯ
Доречі, адже День народження. Так, загадаю.

Зоя щось шепче на вухо Аллочці, та киває. Зоя что-то шепчет на ухо Аллочке, та кивает. Зоя й Аллочка підходять до торту. Під оклики, свист й аплодисменти тітка й племінниця задувають свічки. В залі вмикають світло. Офіціант підкотює стлик з тарілками. Зоя і Аллочка разом відрізають перший шматок торту. Який на тарілці Зоя віддає племінниці. Зоя віддає лопатку віті, а сама бере тарілку. Аллочка зі шматком підходить до батьків, ща тримаються за руки. Вітя відрізає шматок і кладе на тарілку, що підставляє Зоя.
Раптом акапельно починає звучати душевна народна пісня. Перед гостями виходить мати Галі й Зої й без мікрофону, сильним поставленим голосом, співає. Звучать окремі оплески. До сольного співу жінки приєднується чоловічий голос – такий же истий та сильний. Це співає чоловік, що казав в честь Зої тост. Мати підзиває його до себе і вже они разом беруть гостей за душу. Гості, хто з сумом, хто з м'якими посмішками, дивляться на виступаючих. Вітя продовжує різвти торт та накладати шматки на тарілки, що підставляє Зоя. Аллочка передає тарілки з тортом гостям.


Рецензии