А ти біжиш і полум'ям гориш
Печалі топиш мої які шиплять як зміючі піщані піски затягующого в нікуда....
А ти стоїш і в очах блаженною іскрою гориш
Де сум і тоска застигли вмені Як дикі люті холода....
А ти сидиш і вінець щастям обростає вмить
Переплітаючи вних вязко чорноту мою яка мене потопила во льду....
А ти спиш і зорі тобі сяють сміхом вночі
Но мої зорі як голодні звірі трубанять мертвим звоном нагнітающої ночі....
Твоє серце співає і теплом надію обігріває
Зато моє серце живе хоть його і обдуває ілюзіями обриченого дня....
Стишок 42
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219052200079
Свидетельство о публикации №219052200079
Рецензии