Ностальгiя

 Ностальгію зову я – «хвороба»,
інтернет не поможе, на жаль,
і тепер стали іншими ми, без скорботи
розумієм, - немає минулого. Тільки фінал.

Що нам треба: по суті лиш трохи, -
доторкнутись до теплої хати устам. 
Ми з тобою, збираючись в нашу дорогу,
вже дитинство залишили там.

За морями далеко-далеко, за снами,
за горами-очима, не видко було,
світ великий, що втрачений нами, -
на останній Землі-половині житло.

Будуть снитись знайомі обличчя,
проступаючи завтра з вчорашньої тьми.
Не зумівши відвезти за межі заріччя,
нашу юність залишили ми.

Добре нам, - хоч би раз повернутись,
щоб з'явитись на білому, звично, коні!
Так хтось мріє, мабуть, кожен смутно,
бо це все лиш здається і вам і мені.

Як зібрати оті уцілілі частини?
Як забрати з собою їх звідти тепер?
І я згадую часто невпинно-дитинно,
щоб не було зі мною химер...

Ми живемо усі, зовсім інші, мов тіні,
вже на іншій уже половині Землі...
Цю хворобу я зву «ностальгією» звично.
Ліки ще не знайшли і не я і не ми...





















coverсія