Довершено - Мiсто Камjяне

                «Це холод великий, що ледь відображений
                У срібному мареві мертвих озер…»
                (Еміль Верхарн)

Діти кам’яного міста
Шукають поглядом Сонце:
А воно ховається за черепицями
Черепа потворних споруд-черепах,
Будинків-химер, домів-потвор.

Діти кам’яного міста
Вдягають чорний одяг забутих слів,
Які холодні, як риби
Чорного лісового озера
Над яким щоранку
Падає осінній дощ.

Діти кам’яного міста
Замість годинників на руках
Носять гумові компаси,
Що показують замість півночі Схід:
Отой, що поблизу Нагасакі –
Порту камзольних голландців.

Діти кам’яного міста
Споглядають картини Ієроніма Босха
І думають, що вони жаби
Асфальтного озера літа,
Коли така спека,
Що навіть термометри і метротерми
Дихають антифризом,
А хвору Істину
Відвозить в лікарню-вмиральню
Біла машина китайської порцеляни.

Нудні монахи
Гадають, що з каменю –
Оцього сірого каменю буднів
Збудовані тільки їхні кляштори.
А ми –
Всі міщани оцього полісу –
Полісу дивака Платона
(Не ідеального, але все таки)
Живемо у своїх снах,
Що так нагадують печери Скитії,
У чужих подарованих снах,
Де все м’яко і листяно
Як у норвезькому липні.

(Примітка: ілюстрація – частина картини Ієроніма Босха.)
(Іще примітка: про історію створення цього вірша не напишу – не хочу.)


Рецензии
Добрый день, Шон. Я попыталась перевести, однако не все слова нашла для перевода. Подскажите, если что не так.

Завершено – Каменный город

«Это – холод великий, едва отраженный
В серебряном мареве мертвых озер…»
(Эмиль Верхарн)

Дети каменного города
Ищут взглядом Солнце:
А оно прячется за черепицами
Черепов уродливых нагромождений-черепах,
Домиков-химер, домов-уродцев.

Дети каменного города
Надевают чёрную одежду забытых слов,
Холодных, как рыбы
Чёрного лесного озера,
Над которым по утрам
Струится осенний дождь.

Дети каменного города
Вместо часов на руках
Носят резиновые компасы,
Которые показывают вместо севера Восток:
Тот, что вблизи Нагасаки –
Порта камзольных голландцев.

Дети каменного города
Разглядывают картины Иеронима Босха
И думают, что они жабы
Асфальтового озера лета,
Когда стоит такая жара,
Что даже термометры и метробани
Дышат антифризом,
А больную Истину
Отвозит в больницу-умиральню
Белая машина китайского фарфора.

Унылые монахи
Полагают, что из камня –
Этого серого камня будней –
Построены лишь их монастыри.
А мы –
Все мещане этого полиса –
Полиса чудака Платона
(Не идеального, однако все-таки)
Живем в своих снах,
Что так напоминают печеры Скитии,
В чужих подаренных снах,
Где все мягко и лиственно,
Как в норвежском июле.

(Примечание: иллюстрация – фрагмент картины Иеронима Босха.)
(Ещё примечание: об истории создания этого стихотворения не напишу – не хочу.)

Анна Дудка   28.05.2019 08:56     Заявить о нарушении
Спасибо за интересный перевод!

Шон Маклех   20.06.2019 11:30   Заявить о нарушении