Дочка атамана

Я єдина дочка кошового атамана!
Я вже не страждаю від цього - бо звикла.
Не журюся, хоч  ходжу вбранні
в одязі  джури-козачка.

Батько звичайно хотів сина!
Але ж і я невинна!
Тільки на одинці він міг  мене до себе притулить.
Бо я ж жінка.

.....


Військо стояло напоготові.
Знову  хлопці вчились в лаві  відбивати навалу кінноти!
Стояли вервечкою в лаві  - тримаючі списи на перевагу.
Вони світилися на сонці, як діаманти.
Які сильні кремезні в них руки!!!
... всі рівні в лаві... 

Вони девились на мене  з теплими  посмішками.
Мені  хотілося їм сказати.
 Кричати  їм!
" Що я краще пораюсь  зі зброею і кіньми.
Я краще за  їх синів!"

Вони девились на мене  з доброю зневагою.
Я була дівчинка  у кумедному хлопчиковому вбранні.

 І вони, тим  самим доводили мене  до сказу!
Я відчувала - як накаляюся.
Грому ще не було, але блискавок  з очей  було повно.

Хлопці стояли гарно,
 чуйно,
не тужно
впевнено.
Тільки дай!

Я відчувала їх всіх,
як одне  міцне тіло величезного змія!
Це криця!

.....


Аж тут!
Заспівали сурми!

-  Боже!
Батько їдуть!

Щось промайуло  в мене над головою
Лава зірвалась, плеснула

 - СЛАВА!
- - Слава!
Списи підняласи  до Неба!

"Слава!"
 Це небесний рівень
 як Правда, чи Закон

Я дивилась на Батька, як він не поспіхом  їде до війська
"Це мій тато!" шепотіла душа моя


А  тіло підійшло і встало само до строю,
Я злилася з хлопцями в лаві в одне честне  кремезне тіло.


Батько звичайно мене  добре бачив  -
 але я була зараз як і всі
його  дітьми , його  воїном.


Атаман  дивився ЗРАЗУ НА ВСІХ!
Мені  хотілося плакати від щастя!

Неймовірне почуття едності!
Родина!

Атаман підїхав  і підяв мене над головою
і якось зовсім неуявно  посадив на свого коня.

Я дивилась на  наше військо зовсім по іншому!
Я їх любила як мати!
Мої діти!
Я бачила які вони мужні, які вони красиві!
Мої діти.

Баский кінь крокуючі за батьком -
озирнувся на мене
І мені  здалося засміявся