Сексуальна освiта в Украiнi. Було б весело, якби н

Сексуальна освіта в Україні: було б весело, якби не так сумно…

Українська спільнота, як щось цілісне і органічне, вкотре постала перед низкою змістопокладаючих проблем. Залежно від того, яким чином ці проблеми будуть вирішуватися, домінуватиме відповідна атмосфера в суспільстві та ситуація в державі і навколо неї.

До таких проблем прийнято зараховувати серед інших корупцію, стосунки з сусідами, демографічну ситуацію тощо. Проте це очевидні проблеми поточного дня. Однак аж ніяк не наріжні, як те нав’язується широкому загалу. Цілком ймовірно, з певною метою, зміст якої можна звести до тяжіння управляти масами і ресурсами.

Навпаки, зосередження на критичних для існування спільноти і людини проблемах та пошук ефективного їх вирішення сприяє максимально можливому вивільненню члена спільноти з-під тиску системи. Відповідно створюються умови для самореалізації особистості, бо не індивід, особа і навіть індивідуальність, а саме особистість здатна самореалізуватися. Самореалізація ж є прямою підставою для переживання перманентного стану щастя.

Тому, варто братися за вирішення насамперед тих проблем, які роблять людину нещасною. А якщо бути точним, то змушують людину почуватися нещасною. А не за ті, які нібито є причиною її матеріально-фінансових, соціально-побутових, юридично-правових або інших негараздів. Звичайно, за умови, якщо ставка робиться на дійсно самодостатню всебічно розвинуту особистість, а не на соціального болванчика під личиною індивідуальності чи особистості.

Між тим, ні для кого не новина, що стан самопочування людини значною мірою зумовлюється сексуальною складовою її природи. Реалізована сексуальна сфера гарантує позитивний перманентний настрій. Пригнічена, навпаки, є джерелом внутрішньої напруги, яка завжди тяжітиме до розрядки, крайніми формами якої, очевидно, є агресія або депресія.

Беручи ж до уваги численні факти з життя української спільноти, з впевненістю можна стверджувати, що проблеми, пов’язані з сексуальною сферою, в Україні перебувають в стані глибокого запустіння. В принципі, як і по всьому світу, де дещо більше, де дещо менше. І, так звані, заможні країни тому не показник. Там живуть переважно такі ж, по-суті, нещасливі люди як і на решті території цивілізованого світу.

З іншого боку, демонстративна сексуальна розкутість Заходу, до безглуздя всюдипроникаюча толерантність, культивована в США та інших, та званих, демократіях, лише певним чином маскує загальний стан сексуальної нереалізованості переважної більшості членів спільноти, а отже й незрілості їх сексуальної культури.

Тому жодні паради, наради, публічні заходи, все те, що організоване за принципами шоу у відповідь на потребу мас у видовищах, жодним чином не розв’язує проблеми, пов’язані з сексуальною сферою як їх безпосереднім або опосередкованим джерелом.

Навпаки, такі заходи лише відволікають від конструктивного і дієвого пошуку способів ефективного вирішення основоположних проблем у житті людини, що дозволяло б почуватися їй щасливою. Разом з тим, покладаючись на критичне мислення, можна дійти висновку: те, що нібито мало б сприяти стабілізації людини і її розкріпаченню, навпаки пригнічує її.

Наразі йдеться про будь-які, а надто ідеологічні парадигми та нашарування, до яких окремим рядком належать релігійні контексти. Якщо бути уважним, то легко помітити, що будь-яка релігійна догматика, зокрема наразі поширена серед українців християнська, будь-яка ідеологія, хай-то буде комуністична, націонал-патріотична абощо, дуже чітко і методично регламентують норми і правила сексуального життя.

Тобто встановлюють межі самореалізації, наразі у сексуальній сфері, опираючись на сліпу віру в авторитетність тих чи інших постулатів, насправді невідомо звідки взятих. Інакше кажучи, релігія та церква як її інститут, ідеологія і держава як її інститут неодмінно беруть під контроль сексуальну сферу «вірян» та/або громадян. Навряд чи заради їх блага. Навпаки, нереалізована людина виявляється досить легко управибельною, оскільки є явно нестабільною і тенденційною, а надто – потребує ментора чи «пастора», себто пастуха.

Відтак, природне, а отже і адекватне виховання підростаючого покоління у відповідності до природи самої людини, підмінюється штучним вихованням у відповідності до певних системних уявлень про людину, покладених в основу тієї чи іншої догматики.

Простіше кажучи, підсаджені на певні ідеологічні основи (традиції і релігійні догмати) батьки, будучи самі не реалізованими, практично від самого народження автоматично створюють умови для пригнічення тяжіння дитини до самореалізації. Задля цього відбувається сліпе методичне насадження тих правил і норм дітям, які попередньо були насаджені батькам.

Як наслідок, сексуального виховання, насправді, насамперед потребують сучасні дорослі, а аж ніяк не діти. Особливо ті дорослі, які шукають способів самореалізації у владній сфері, оскільки тяга до влади тісно пов’язана з сексуальною невдоволеністю. Причина ж такої невдоволеності коріниться, як правило, в дитинстві кожної конкретної особи.

Тому, очевидно, абсолютно того не усвідомлюючи, нереалізовані сексуально лідери громадської думки, будь-то політики, священники, часто люди мистецтва, роблять усе можливе, аби не допустити сексуальної самореалізації інших, особливо, це стосується підростаючого покоління. Бо пережити нещастя іншого або й допомогти його подолати значно простіше, аніж пережити щастя іншого, тим більше прийняти щастя іншого як своє власне.

Показовим у цьому випадку є виступ з трибуни Верховної Ради народного депутата Олега Мусія і публічний скандал навколо виходу на теренах України перекладної книги «Відверта розмова про це», розрахованої для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Олег Степанович говорить розумні речі і в його тексті нібито звучить піклування про моральне обличчя підростаючого українця. Проте, насправді, у виступі домінують оціночні судження, оперті на внутрішні враження і переконання, нав’язані середовищем в ході виховання.

Але чи спитав себе Олег Степанович і в його ситуації практично кожен з нас, дорослих членів спільноти, про те, чи можлива сексуальна реалізації дитини без того, аби вона отримала хоч якість зразки сексуальної поведінки внаслідок наслідування?

Тобто, якби, умовно кажучи, певна кількість дітей, що отримали первинну соціалізацію, себто у віці 2-3 роки, опинилася на безлюдному острові з умовами, сприятливими для їх виживання, то як би вони реалізували свій потяг?

Відповідь проста. Вони б діяли так, як відчували б. А не так, як розуміли б, як треба діяти або яких дій від них очікує спільнота чи оточуюче середовище. Їхня сексуальна поведінка була б довільною і відповідала б строго внутрішньому балансу, чомусь такому, що можна було б назвати сексуальним смаком. А не тому, що можна назвати штучним сексуальним вихованням аж до примусу.

Відтак, висновок досить простий і плачевний. Цивілізована людина, хто більше, хто менше, завжди, так би мовити, сексуально перелякана: вона діє, так я звикла діяти, а не спонтанно. Вона скута сексуально. І ця скутість неспростовна до тих пір, поки будь-яка активність сексуального характеру супроводжуватиметься оціночними судженнями – прицінюваннями, коментарями, виправданнями тощо.

Найпоказовішим зразком прицінювання є масово поширений варіант соціально-сексуальної колізії або принцип сексуальної невдоволеності: ми хочемо тих, хто нас не хоче (вважай, кого ми не гідні); і глухі до тих, хто нас хоче (хто, нас не гідний). Тому мусимо обходитися доступним. Звідси і проституція – не можеш привабити природним чином – купи; і сексуальні, умовно кажучи, патології – не цікавий – примусь, вчини насилля над смаками (копрофагія і т.д.), тілом (ґвалтування, садомозахізм) або й цілком людиною (педофілія, нікроманія і т.д.), очевидно, сюди ж слід зарахувати і зоофілію.

Отже, прицінюватися вимушені ті, хто певним чином і водночас певною мірою усвідомлюють свою неповноцінність.

Усвідомлення неповноцінності формується з дитинства. Так поставлене виховання цивілізованої істоти. І найвразливішим для людини є усвідомлення саме її сексуальної неповноцінності – непривабливості для самодостатнього сексуального партнера. Насамперед непривабливості у, так званому, фізичному плані: зовнішній вигляд, недорозвинені або слабо сформовані статеві органи (для чоловіків розмір члена тощо), фізичні вади.

Сексуально неповноцінні особи, яких переважна більшість у цивілізованій спільноті, завжди потребують умов і обставин, які б, якщо й не гарантували їм, то максимально сприяли б хоч якійсь сексуальній самореалізації.

Звідси численні секти, де пастор «розпоряджається» кому, коли, з ким і як, звісно, по волі божій. Раніше – примусові шлюби на розсуд батьків, панів абощо. Зрештою, громадська думка – це найстрашніший бич в житті людини.

Саме з громадською думкою і треба працювати, аби закласти підмурки щасливої спільноти. У тому числі і щодо проблеми сексуальності. Громадську ж думку перебирають на себе і її підтримують насамперед дорослі члени громади.

Тому сучасна українська громада, аби претендувати на затишне існування кожного свого члена, мусить почати з серйозної сексуальної просвіти.