Мiсце та функцiональне навантаження сексуальностi

МІСЦЕ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНЕ НАВАНТАЖЕННЯ СЕКСУАЛЬНОСТІ В ІСНУВАННІ ЛЮДИНИ

Осмислюючи суть сексуальності, дослідники, насправді, мають справу лише з її проявами. Сам же предмет дослідження «втікає» від пізнання, гублячись поміж словами та міркуваннями. Як наслідок, змістовне наповнення поняття «сексуальність» як і інших, пов’язаних з ним, понять чи термінів збивають людину з пантелику. Таким чином, не усвідомлюючи того, людина відволікається від безпосереднього сприйняття суті явища або ж дійсності в цілому. Натомість неусвідомлено, але по-суті добровільно віддає перевагу оманливому сприйняттю дійсності, покладаючись на інтерпретацію її проявів.
Тож всяке раціональне, себто наукове чи побутове осмислення явища сексуальності як і будь-яких інших явищ не лише приховує їх суть, але й є підставою для маніпулювання суб’єктом пізнання, його світоглядом та громадською думкою в цілому. А разом з тим (раціональне) пізнання блокує спроможність людини безпосередньо сприймати суть явища. Як наслідок, здатність споглядати для буденної людини виявляється таким собі рудиментом.
Більше того, сучасна людина розучилася довільно фіксувати свою увагу на відчуттях, концентруючись в кращому випадку на переживаннях, але здебільшого на постійних внутрішніх коментарях щодо сприйнятого, відчутого або ж пережитого. Останнє є підставою для висновку про те, що людина не стільки живе повноцінним життям (діями, вчинками, відчуттями), стільки спостерігає за своїм існуванням як за існуванням героя повісті. І з того черпає переважно емоції: шкодує за собою, любить себе, співчуває собі тощо. А головне – постійно коментує і сумнівається чи доцільно (правильно) вона вчинила (вчиняє або ж вчинятиме).
Останнє, окрім іншого, означає, що сексуальне життя цивілізованої людини переважно є неповноцінним або й спотвореним з огляду як на ситуацію людини, так і на саму природу сексу. А отже завжди є джерелом тривоги, хвилювань та негативних переживань. І це в кращому випадку, бо це ще й привід для соціальної дезорієнтації, а також збоїв у фізичному та психічному здоров’ї тощо аж до божевілля чи руйнування самоідентичності.
З іншого боку, сексуальна сфера перебуває в ситуації жорсткого контролю та цензури. Зокрема, сексуальну сферу неодмінно береться контролювати будь-яка ідеологія чи світоглядна парадигма, зокрема релігійного характеру, комуністична, фашистська абощо. При цьому ситуативне ослаблення дескриптивного контролю сексуальної сфери як і людського буття та активності за посередництва догм автоматично компенсується посиленням «в’їдливого» контролю, тобто примхами моди за посередництва фіктивних цінностей і стандартів.
Зарадити щойно згаданому прикрому факту засобами сучасних медицини, психології чи психіатрії, а також різноманітних загальноприйнятих соціальних практик терапевтичного чи реабілітаційного характеру принципово неможливо. Окрім іншого на заваді тому постає той факт, що людський конгломерат сучасності вперто тримається низки досить стійких переконань, покладених в основу світогляду, а отже світосприйняття та світоставлення цивілізованої істоти. До подібних переконань серед інших належать такі:
; людина обов’язково мусить страждати, оскільки неможливо розпізнати і оцінити добро, не маючи справу з проявами зла;
; людина – біосоціальна істота, в основі активності якої лежать потреби, зокрема, так звані, первинні;
; людина – раціональна істота, здатна усвідомлювати мотиви своєї активності та свідомо контролювати свою поведінку і, як наслідок, визначати зміст свого існування;
; людина – соціальний атом, автономний щодо людської спільноти та виду живого, ідентифікованого як Homo Sapiens Sapiens.
Очевидно, помітних зрушень в якості сексуального життя і разом з тим існування в цілому можливо досягти не зусиллями спільноти, а винятково індивідуально, неодмінно покладаючись на досвід практиків, найчастіше опосередкований текстом, а з певного моменту становлення – за сприяння і супроводу практиків. Тобто тих, хто зумів розвинути в собі певні якості, в оптимальному варіанті – здатність довільно припиняти і відновлювати внутрішній діалог.
Щодо першої частини щойно згаданої умови поліпшення якості існування та/або зростання конкретної людини, то йдеться насамперед про розширення кругозору і розвиток критичного мислення. Останні можливі внаслідок роботи з потоками інформації, оскільки «лише одна практика не покращує людство. Людина потребує контакту з істиною, насамперед в тій формі, котра допоможе їй» (Назір ель Казвіні, «Розрізнені нотатки»).
Інакше кажучи, суттєвий крок в напрямку свого розвитку і поліпшення самопочування можливий завдяки відмові від догматів та стійких переконань, що обтяжують людину, позбавляючи її природної гнучкості і оперативності. І разом з тим поступового перегляду звичного змістовного наповнення понять, що репрезентують у свідомості ту чи іншу сферу існування людини або ж область її активності. На разі йдеться по суттєве змістовне переосмислення всього, що стосується сексуальної сфери та дотичне до неї.
Останнє можливе завдяки зверненню до глибинного знання, закарбованого у міфах та легендах, котрі линуть з тисячоліть, а також до езотеричного досвіду як потужних практиків, так і неодмінно до власного.
Саме міфи та легенди є основою всякого світогляду без винятку. Але тут вкрай важливо розрізняти саму природу міфів. Наукові і побутові міфи (аксіоми, теореми, припущення) апелюють до раціонального мислення або нібито самоочевидності та здорового глузду (sensus communis) і «дешифруються» за допомогою другої сигнальної системи за Павловим. При цьому розум як інструмент пізнання по суті своїй є своєрідною «собакою на сіні»: неспроможний проникнути в дійсність сам, водночас блокує інші можливості схоплення дійсності. Своєю чергою сакральні міфи або дійсні міфи апелюють до глибинного знання самої людини, стимулюючи його до «пробудження». Тут важливе образне мислення або й споглядання.
Загалом, апелюючи до наявної низки різноманітних підходів до трактування суті сексуальності, можна дійти висновку про те, що остання водночас є і наріжним каменем, і каменем спотикання, і сізіфовим каменем у існуванні людини. Інакше кажучи, буденна людина, якою кожен з нас відкриває себе або іншого для самого себе у поточному існуванні, є неспростовно сексуальною істотою. І з цим фактом вона завжди має рахуватися, аби не втрачати шанс зробити своє існування якомога затишнішим.