Исскуство жить

МИСТЕЦТВО ЖИТТЯ: ВІД ВНУТРІШНЬОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ ДО КОНЦЕНТРАЦІЇ НА ВЛАСНІЙ ЦІЛІСНОСТІ

Поняття «мистецтво жити» досить часто вживане, особливо в художній літературі, а також в намаганнях передати суть тих чи інших світоглядно-езотеричних шкіл та напрямів.
В якому б контексті вживалося б це поняття, воно завжди явно чи приховано передбачає протиставлення повсякденному існуванню.
Таким чином, людина схильна в тій чи іншій мірі розрізняти два помітно відмінних між собою стани її буття: повноцінне життя та животіння (виживання, існування, волочіння власної долі).
Щоправда, таке розрізнення з огляду на буденне існування опосередкованої істоти носить здебільшого поверхневий або суто теоретичний характер, оскільки, очевидно, переважній більшості представників виду Homo Sapiens (саме виду, а не, як прийнято красиво говорити, роду людського) притаманне животіння, тоді як повноцінне життя – лише предмет мрій та й то далеко не всіх. Бо мріяти про повноцінне життя принципово можуть тільки ті, хто вже якимось, як правило, неусвідомленим чином має про нього досвід. Решта схильна задовольнятися своєрідним враженням чи образом повноцінного життя як ідеалу власного «щастя». І на більше жодним чином не претендує.
При цьому стійкий образ повноцінного життя людина переважно набуває внаслідок знайомства з творами художньої літератури чи завдяки перегляду фільмів і телепередач. Значно рідше, читаючи літературу, спрямовану на висвітлення езотеричного досвіду, ще рідше – будучи безпосереднім свідком подібного феномену або ж покладаючись на власні спонтанні переживання.
Відтак, левовій частці людства, скільки воно себе знає в історичній ретроспективі, не притаманно жити повноцінним життя.
Тобто, будучи певним чином поінформованими, чим може бути повноцінне життя, або маючи про нього певне враження, переважна більшість людей так і не мають безпосереднього досвідного знання повноцінного життя.
Їхня доля – животіти.
Саме по собі поняття животіння вказує водночас і на неповноцінність буття людини, і на певну деформацію (ушкодженість) її природи.
Згадана деформація природи людини може бути представлена як внутрішня дезінтеграція, що є вторинною до внутрішньої розщепленості або похідною від неї.
Про розщепленість людського єства також багато говориться і не тільки говориться, а й пропонуються конкретні шляхи (технології або практики) його подолання в контексті різних культур, шкіл і традицій. Щоправда, для переважної більшості людей вони (шляхи вдосконалення) виявляються нездоланними і по тій причині неприйнятними, або ідентифікуються як абсурдні.
Останнє, окрім іншого означає, що ситуація сучасної людини досить скрутна з позиції людяності. Тобто сучасник з якихось невідомих йому причин віддає перевагу поверхневому перед змістовним. Концентрується на проявах, нехтуючи суттю, іноді, навіть, демонстративно.
Як наслідок, приймає животіння як повноцінне життя. Разом з тим, стан обмеженого прояву своєї природи, котрий можна позначити як стан біоробота, приймає як належне.
Інакше кажучи, віднаходячи або схоплюючи себе і інших в стані обмеженого прояву власної природи або біоробота, переважна більшість людей, а отже і людство в цілому (на рівні громадської думки) вважає, що це і є природній спосіб існування людини.
Фактично – єдино можливий.
Водночас – повноцінне життя – це лише продукт чиїхось вигадок або результат містифікації поточного існування. Ще простіше – красива картинка, покликанням якої є відволікання уваги заклопотаної істоти від потреб (злигоднів) сьогодення.
Така картинка, звичайно, в бутті опосередкованої і, як правило, водночас посередньої істоти виконує, насамперед, компенсаторну функцію – дає поштовх для короткочасних переживань затишку, а отже і зняття надмірної внутрішньої напруги, викликаною інтуїтивним схопленням беззмістовності власного існування, та тимчасового подолання апатії до життя.
Відтак, повноцінне життя виявляється набутком надто обмеженої групи людей. При цьому, в очах мас ті, хто здатні жити повноцінним життям, виглядають своєрідними «відщепенцями» і «змовниками», а їх природне тяжіння до взаємодії і поширення власного світогляду як, щонайменше, зазіхання на святая-світих: традиції, звичний стиль животіння, а також на громадський уклад та спокій.
Між тим, причина в надмалій кількості тих, хто живе повноцінним життям полягає не у цілеспрямованій змові останніх та їх небажанні «видавати» свої таємниці, а якраз в суттєвій обмеженості посередньої людини, яку, тобто власну обмеженість, вона не спроможна ані самостійно, ані, навіть, за сторонньої допомоги виявити, знову ж таки, виходячи з факту власної обмеженості. А, отже, і визнати та прийняти власну обмеженість, аби мати можливість вдатися до дієвих засобів її подолання.
Таким чином, ключовою характеристикою сучасної людини є її обмеженість, тоді як, факт зумовленості посувається на другий план, адже братися за подолання зумовленості, будучи обмеженим, щонайменше абсурдно, а, швидше за все, ще й, умовно кажучи, смертельно небезпечно для самої людини, бо в такому випадку вона ризикує вщент зруйнувати власну сутність.
Тож суть «фокуса», внаслідок якого відбувається підміна повноцінного життя животінням, а цілісної людини біороботом, очевидно, криється в феноменові обмеженості – тому, що встановлює межу, відділяє щось від чогось, відсікає доступ абощо. Або, навпаки, визначає рівень доступу до «програмування», а на рівні живого – до «інфікування».
З позицій живого організму таким бар’єром або фільтром, який захищає по мірі можливого складний живий організм від інфікування, звичайно, є імунітет. До речі, саме імунітет виказує унікальність конкретного організму, а не його конституція, анатомія чи фізіологія. Це означає, що на рівні біологічної складової людини імунітет є таким собі своєрідним «фільтром», котрий визначає стан фізичного здоров’я.
Мислячи по аналогії, можна дійти висновку, що такі «фільтри» притаманні людині і на решті рівнів її прояву: ментальному, емоційному абощо. По факту, це є естетичний смак, моральність абощо.
Відповідно, кожен з цих фільтрів визначає стан «емоційного», «ментального», «психічного» абощо здоров’я. А в своїй сукупності фільтри, точніше їх якість і ступінь узгодженості взаємодії визначають ситуацію людини: або вона перебуває в стані біоробота, або в стані цілісності.
В контексті сказаного, біоробот – істота, яка піддається фізичному, фізіологічному, емоційному, ідейному та іншим видам «програмування», внаслідок «підсідання» («підсаджування») індивіда на певних збудників хвороби (ліки), емоційні переживання (релаксині техніки, які, наприклад, борються з надмірною збудливістю чи депресією, або хімічні речовини), інформаційно-ідейні потоки (техніки розширення меж свідомості або просто зустрічного інформування) тощо. При цьому контроль над станом «фільтрів», тобто, його пропускними властивостями, здійснюється ззовні стосовно біоробота, що і є ключовою підставою для перетворення людини на біоробота. Таким чином, біоробот позбавлений будь-якої спонтанності.
Навпаки, цілісна людина тому і цілісна, що вона свідома не лише власних станів фізичного, психічного, емоційного, духовного абощо здоров’я, а головне – станів власних «фільтрів», контролюючи їх, тобто їх пропускні властивості. Таким чином цілісна людина виявляється, щонайменше, важко досяжною або й недосяжною для (стороннього) маніпулювання, хоча останнє зовсім не означає, що вона перестає бути зумовленою істотою.
Очевидно, зумовленості людина позбавляється разом з тим, як остаточно прибирає всі наявні фільтри внаслідок втрати в них будь-якої потреби, бо вона стає недосяжною для будь-якої, чи-то фізичної, емоційної або ж ментальної, інфекції. Практично, вона прозора для будь-якої інфекції, а отже і недосяжна для неї. Це абсолютно самотня і самодостатня істота.
Цілісна ж людина лише спонтанна внаслідок набуття нею стану розширеної свідомості або самоусвідомлення. Вона сама обирає кожного разу стиль і спосіб активності та взаємодії, не зациклюючись на їх змістові і значимості. Вона діє, бо діє, бо така її природа. Тобто цілісна людина відновлює сповна свою природу, позбуваючись всього привнесеного в неї як надлишкового.
Відтак, щоб стати цілісним, потрібно позбутися, а не набути.

Список використаних джерел:
1. Калуга В.Ф. Ідентичність та самоідентичність в соціальному бутті людини: від конфлікту до єднання : [монографія] / В.Ф. Калуга. – Ніжин : Видавець ПП Лисенко М.М., 2014. – 412 с.