Рушить стіни біль єдуча яка
Мрію топить неминуче і регочить як дитя,
Провозгласаючи в голосі містичні провода,
Заряжаючи в них могучі полюса
І час пливе тугою накриваючи її невиносимою тоскою,
Перебивають ритм однако і біжить душа
З страхом в темні края де гордо росправила свої крила могуча гора обжимаючи з любов'ю своє заблудше дитя,
Вивержаючий вулкан гірко тягне стони плачу,
І криком своїм гласить що проклятий відчув цю тонку мить і в радості роскинув золоту нить...
Шепотом льється дарованне життя
І Херувим ніжно возрождає темні серця
Тихо співом тягне небесна орда
Благословляючи Творця що уміло посіяв дари і протягнув свої доволі продуманні судьбою ходи які ведуть дорогою у щасливий кінець перероджуючи новий вінець ...
Стишок 51
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219060900048
Свидетельство о публикации №219060900048
Рецензии