Рушить стіни біль єдуча яка
Мрію топить неминуче і регочить як дитя
Провозгласаючи в голосі містичні провода
Заряжаючи в них могучі полюса
І час пливе тугою накриваючи її невиносимою тоскою
Перебивають ритм однако і біжить душа
З страхом в темні края де гордо росправила свої крила могуча гора обжимаючи з любов'ю своє заблудше дитя
Вивержаючий вулкан гірко тягне стони плачу
І криком своїм гласить що проклятий відчув цю тонку мить і в радості роскинув золоту нить...
Шепотом льється дарованне життя
І Херувим ніжно возрождає темні серця
Тихо співом тягне небесна орда
Благословляючи Творця
Що уміло посіяв дари і протягнув свої доволі продуманні судьбою ходи які ведуть дорогою у щасливий кінець перероджуючи новий вінець ...
Стишок 51
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219060900050
Свидетельство о публикации №219060900050
Рецензии