ПОРТ

3. ПОРТ
 ......   Порт здавався величезним вічноголодним пуголовком з роззявленим ротом,  що в своїй ненажерливості заковтував  величезні, завантажені всякою всячиною трансокеанічні транспортні судна, спорожнював їх від тисяч  контейнерів і потім випльовував, наче горіхові шкарлупки.

 Дон Пепе сидів на широчезній терасі свого будинку і зосереджено спостерігав за цим дійством.

 Порт, як і смерть батька, був відкритою, болючою раною, що все ще кровила, але, останнім часом, після того як він остаточно опинився в його сфері впливу, так , що жодне судно не зайшло в порт i жоден контейнер не торкнув землі без його відома, і ця рана поволі почала затягуватися. З кожного контейнера йому перепадало 2 € чистими, а помноживши на кількість контейнерів, єврики потоком текли до його кишені. Та це було лише частиною з доходів...

 Він розвернувся і заїхав до кімнати, де на застеленому білосніжною скатертиною столі на нього вже чекали графин з водою,  дві карафки: з вином та свіжовичавленим лимонним соком і відерце з льодом. Під'їхавши до столу він простягнув руку до шклянки. Скрипнули двері і до кімнати зайшов невисокий, міцноскроєний, квадратний, наче вирубаний сокирою чолов'яга з трохи простакуватим виразом обличчя. Зустрівши на вулиці його з легкістю можна було б прийняти за вівчара, що недавно спустився з гір зі своєю отарою,  поки не перехрещувався з поглядом його невеликих, гострих, проникливих, мов лазерний промінь, чорних очей. Ці очі з легкістю всверлювалися в саму глибінь мозку співрозмовника в намаганні вишукати там всі потаємні думки, навіть ті, що приховані за найдальшою звивиною, чи, навіть, тіні  думок....

- Вино?
- Лимон.

 З несподіваною швидкістю він спритно налив в шклянку на 1/3 лимонного соку, кинув жменю льоду, долив водою і підсунув до господаря.

-  Ну?... Як там з товаром?... Приїхав?...

- Так. Стоїть на рейді. Завтра будуть розвантажувати.

- Кістку кинув?

- Кинув. Не просто кістку. З м'ясом. Так як ви казали. Поки будуть глодати і святкувати, ми будемо вже далеко.
 
- Гаразд.

 Гість вийшов. Дон Пепе помалу, смакуючи, як і все, що він робив в житті, випив  освіжаючий напій і знову виїхав на терасу, продовжуючи спостерігати за велетенським ненажерливим пуголовком...
Раптово тиша розбилася вдрузки від рвучко, з грюкотом відчинених дверей і дзвінкого оклику:

-Вуєчку ! Мій найулюбленіший вуєчку! Як же я за тобою заскучила!
На цей голос зазвичай холодні і без почуттів очі потепліли, в кутиках промайнула легка посмішка і крем'яні риси зм'якли і зніжніли.

- Вуєчку! Дай же я тебе розцілую!
 З цими словами молода жінка кинулася йому на шию, обійняла і голосно, по-дитячому чмокнула в обидві щоки.

- Буде, буде, красуне! Дай же мені тебе роздивитися! Давненько ж ти не заглядала до свого вуєчка... В тебе все гаразд? Чоловік? Діти? - і він відсторонився від подальших проявів ніжності і швидким поглядом окинув зграбну жіночу постать.

Розарія, а саме так звали молоду жінку, на мить застигла нерухомо, даючи змогу добре себе роздивитися. Це була доволі ще струнка чорнявка з довгим хвилястим, кольору воронового крила волоссям, великими чорними, наче вуглики, в яких постійно жеврів вогонь, очима, з чорними, вигнутими веселкою бровами, прямим аристократичним носом і яскравочервоними губами. Вбрана за традицією у все чорне, вона здавалася вищою і стрункішою на своїх височенних підборах.

- Мати... Ти зовсім як твоя мати, здаєшся її портретом в молодості, - розчулено промовив дон Пепе, крадькома змахуючи зрадливу сльозу з кутика правого ока...

 Кармела була його старшою сестрою, його улюбленою сестрою. Неперевершена господиня, якими за звичай були всі жінки їхнього роду, вона була ніжною і поступливою, але в той же час твердою, мов камінь в своїх рішеннях.  Їй не бракувало мужності протистояти (о Боги! невже таке було можливим !) залізній волі їхнього батька, а таких можна було перерахувати на пальцях рук, залишившись при цьому без пальців... Їй вдалось не лише відмовитися від шлюбу, скомбінованого батьком, із сином голови сусіднього клану, як запорука вічного кровного звязку і співпраці, а ще й вирвати обіцянку, що ні можливий майбутній чоловік, ні майбутні діти ніхто і ніколи не використовуватиме в справах клану.

  Так, Кармела була справжньою дочкою свого батька і своєю твердістю викликала неабияке захоплення і повагу всіх оточуючих...

- Вуєчко.... я до тебе у справі....- тихим, але твердим голосом почала Розарія, - Я хочу позичити твого "фачендьєре" , як завуальовано називали сімейного "кіллера"....

- Ні, - різко відрізав дон Пепе, і тінь пробігла в його очах і загубилася десь там на самому дні. Обличчя знову перетворилося на безвиразну кам'яну маску. 

- Як тобі відомо, договір з твоєю матір'ю був таким, що жоден з її нащадків не буде замішаним  в справи сім'ї.

- Це був договір з матір'ю, а її вже десять років, як немає... І тут не іде мова про справи сім'ї, а про мої справи, - тихо, але рішуче, карбуючи кожне слово, відповіла Розарія, - тому, перш ніж звернутися до інших і натрапити на Бог зна кого, я прийшла до тебе... Не допоможеш - піду шукати деінде.

 В очах жінки зблиснув холодний вогонь, а її губи стиснулися в тонку кривавочервону риску. Риси обличчя загострилися і вона здалася років на 10 старшою.

 Кілька хвилин дон Пепе дивився на неї отим своїм порожнім беземоційним поглядом... Потім перевів очі на порт, який саме жадібно заковтував чергове судно і, прикривши очі, сухо кинув:

- Завтра. Після сніданку.
 Те, що не запросив її на сніданок означало одне: зустріч буде суто діловою, без родинних ніжностей і поблажок.

 На прощання вона хотіла знову чмокнути його в щоку, та він різко ухилився і відсторонив її рукою. День збляк і втратив свою незайману свіжість.

Двері знову рипнули... Все той же квадратний чоловік безшумною тінню матеріалізувався перед доном Пепе.

- Чув?
- Чув. Анджело завтра буде.

.....Світанок золотаворожевими променями ніжно пройшовся по терасі і заглянув у вікно....  За вікном знову почувся  сигнал чергового буксира з рейдовою баржею, що низьким гудком попереджав про свій прихід...
Невеличкий вітрильник необережно занадто наблизився до буксира з баржею і від раптового невмілого маневру різко нахилився, торкнувшись вітрилами морської гладі та зачерпнувши води... Один із екіпажу вітрильника не втримався і впав у воду. На буксирі застережливо закричали, зупинили мотори кинули якір і з готовністю кинулися на допомогу, кидаючи рятівні кола...
Екіпаж буксиру працював вміло і швидко і десь за пів години вітрильник знову в повному складі зміг продовжити свій шлях... Другий член екіпажу вдячно розмахував прапорцем...

 Буксир у відповідь знову загудів і продовжив свій захід у порт...

  ...Велетенський пуголовок з роззявленою пащекою вже чекав на них.  Люди мурахами метушилися на березі, величезні багатотонні  вантажопідіймачі повільно сходилися до  місця причалу, немов доісторичні  диплодоки до годівниці...Все це дійство гіпнотизувало і заворожувало, підпорядковувало своїм чарам і своєму ритму довколишнє життя.

І знову скрип дверей розвіяв чари дійства.

 Вище середнього зросту, худорлявий але добре тренований мужчина, з темним, з легкою сивиною волоссям і великими, кольору світлого чаю теплими очима за скельцями елегантних окулярів в тонкій титановій оправі без запрошення сів в крісло перед доном Пепе і закинув ногу на ногу. Від усієї постаті віяло невимушеністю інтелігентністю і  хорошим вихованням. Усміхнувшись замість привітання він з терпеливим очікуванням глянув в очі дона.

- В моєї племінниці до тебе справа. Але для тебе вона - звичайний клієнт, як інші, - і виїхав на терасу.

Безшумно з тіні вийшов квадратний чоловік і причинив за ним двері.

 Почувся енергійний стукіт і відразу за ним двері розчинилися і в своїй звичній рвучкій манері зайшла Розарія. Квадратний чоловік вказав їй на друге крісло біля каміну і вийшов. Розарія, або Роза, як всі її зазвичай називали, енергійно підійшла і сіла, і з неприхованою, демонстративною цікавістю почала розглядати мужчину навпроти себе... не знайшовши нічого особливого в ньому вона розчаровано ворухнула кутиками кривавочервоних губ і кинула:

- Можу говорити?

  Мужчина, що весь цей час не зводив з неї свого уважного і м'якого погляду, посміхнувся і в знак згоди лише кивнув головою.

 Із своєї сумочки Роза витягнула фото і передала йому.

- Коли ти його знайдеш, я хочу бути присутня. Особисто. Глянути йому в очі і випалити їх цигаркою. Тут все, що про нього відомо. Ціна мене не цікавить. Скільки скажеш, стільки й буде.

 Так само рвучко піднялася і вийшла, не прощаючись

 Квадратний мужчина знову матеріалізувався, випустив Анджело і відкрив двері  на терасу.

... На далекому причалі якраз закінчили розвантажувати неповоротку рейдерну баржу... Раптово по тілу гігантського пуголовка пройшли судоми у вигляді безлічі автівок з мигалками. Людські мурахи заметушилися, обступили кілька контейнерів і почали їх відкривати. Собаки загавкали, заскавчали і сіли перед величезною брилою бразильського граніту...

 ...Поки вечірні новини на всіх каналах розривалися про вдало проведену операцію правоохоронних органів, дон Пепе  поволі смакував свій улюблений " Vecchio Amaro del Capo" і споглядав на горизонт, де в золотих променях зникало одиноке вітрило...