Стишок 58

Талант ведь дан душе как награда
За предедущые хорошие дела
Які ехом скрежету шепчуть слова
Де було погубленно не одне життя
А руки обмиті кровю рідного немовля
Дальше стон і муки терзают нутро
А ворон кричить голосом минулих часів
Наводячи жах теперешніх днів....

Сидів я і з тоскою папіросний дим глотав кавою солодко цю мить запоминав
Страхом мили пороги відчайдушні дикі чужі мені вороги
Сміхом своїм давили мої стіни перебиваючої гордині
Косо мені в слід глядя мов я перебив усе їх життя
Но як із пепла я востав і видимо сам Бог вернув мені життя
Гордо плечі розпростер і взор свій людям в серце запускав
Видимо сила якась накотила і мене в холодну ніч ніжно приютила ніжністю і теплом мене накормила і з легкою улибкою із серця відпустила
голос древній вмені могучо кричить мов сам Отшельник мені передає цю нить
І з любов'ю взирає на проходящу в моєму життю тупікову мить.....