Біля хати велетенські осокори,
Їх колись ми посадили навесні,
Осокори білолисті, білокорі,
Як ознаку світлой долі для сім’ї.
Посадили той же рік, коли побрались.
Було тепло. Цвіли терен і верба.
Цвіли й ми, бо ми кохались і сміялись,
І не знали, що на світі є журба.
Роки сплинули так швидко й непомітно,
Хоч в цій течиї й багато що було.
Ось і терен, і верба вже знову квітнуть,
А життя вже наше одцвіло.
Діти підросли і розлетілись.
Хто куди! У них свої світи.
Ми ж із осокорами лишились.
В хаті кішка, та ще я і ти.
Дуже тяжко нам буває взимку.
Темна ніч на душу наляга,
Вітер стука, снігом б’є у шибку,
І в димар по-вовчи завива.
Осокори
© Copyright: Иван Алтынник, 2019
Свидетельство о публикации №219071400786
Свидетельство о публикации №219071400786
Рецензии
Очень трогает это грустное стихотворение.
Светлана Зайцева-Глибицкая 14.10.2020 16:42 • Заявить о нарушении
Светлана Зайцева-Глибицкая 14.10.2020 16:42 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.