Жаль как даль бере изранену печаль
И ростворяе в ній свою мглу загублений скрипаль....
Взору моєму скверному впало страшне клеймо
Ведь поету приписанно незвичайне кіно...
Біль і смуток в строчки лити як гірьке вино
Опьянениям цим душу лікувати либо яму свою глибше рити це кому і як дано....
А Ведь мечтал спортсменном бути видимо в етой жизни не дано
Ростворять иглу собитий видимо ето мое кредо...
Як б сумно незвучало це ізрублене крило
Я Єсенина и Жана Амері відчуваю як пробите в морі парусне гніздо....
Ведь всі ми люди хто ступив у кригу письменни
Залишаємося під риском утопаємой мечти
Храни Нас Боже милою рукой
Ведь ми так близькі щоб пізнати убитий покой....
Стишок 60
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219071900144
Свидетельство о публикации №219071900144
Рецензии