Величие и трагедия гетмана Ивана Мазепы

ДО 310-річчя ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ

Валентин В. БУГРИМ, академік, доктор філософії, історик і публіцист, генерал-хорунжий Українського козацтва

ВЕЛИЧ і ТРАГЕДІЯ ГЕТЬМАНА
ІВАНА МАЗЕПИ

Іван Степанович  МАЗЕПА-Колединський (1639-1709 рр.ж.)  – видатний український військовий, державний і політичний діяч, гетьман Війська Запорозького, очільник Козацької держави на Лівобережній (1687-1704) і усій Надніпрянській Україні (1704-1709), князь Священної Римської імперії (1707-1709). Яскравий представник шляхетного роду Мазеп-Колединських герба Курч із Київщини. Православний. Прагнучи до автономії України від Росії, під час Північної війни 1709 р.  він перейшов із частиною свойого війська від російського самодержця Петра І на бік шведського короля Карла ХІІ, а після поразки у Полтавській битві (1709 р.) змушений полишити Україну і поселився у Варниці Молдовського князівства Османської імперії, де й провів останні місяці свого життя. Гетьман Іван Мазепа є однією з найбільш величних, патріотичних, трагічних та суперечливих постатей в історії України. Впродовж свого життя він зазнав чимало запаморочливих злетів та карколомних падінь, постійно був у боротьбі. Його особа оповита багатьма творами видатних літераторів, кінематографістів, композиторів, а також легендами, плітками і чутками, а його життєпис вивчали не лише українські історики, а й закордонні вчені...

ВЕЛИЧ

І.С.Мазепа зробив великий внесок в економічний, соціально-політичний та культурний розвиток Лівобережжя. Він приділяв значну увагу розбудові політичного і соціального устрою української гетьманської держави у тісних рамках автономного існування Гетьманщини в складі Московського царства. Як зазначають дослідники: "Ідеалом суспільно-політичного устрою для Івана Мазепи, безперечно, була Річ Посполита. Там він виріс, здобув відповідне виховання, засвоїв звичаї польської аристократії. Не випадково гетьманський двір у Батурині дуже нагадував резиденцію польських королів. Було впроваджено відповідний ритуал, з’явилися молоді польські шляхтичі, яких називали "гетьманськими дворянами". У роки правління І. Мазепи утвердились і привілейовані групи з верхівки заможного козацтва, так звані "бунчукові товариші", "значкові товариші", "знатні товариші... У небуття йшли демократичні козацькі традиції виборності старшини всіх рангів і рівнів. По суті, на Україні зароджувалося дворянство – із спадковою владою, титулами, землями і залежними селянами." [В. А. Смолій].
Гетьман добре усвідомлював, що в країнах тогочасної монархічної Європи, де  панувала родова спадкова аристократія, демократична козацька республіка, із схильністю до анархії, не зможе проіснувати тривало. Тому він прагнув перетворити Гетьманщину на аристократичну республіку і свідомо йшов на формування з козацької старшини та її нащадків національної аристократії, політичної еліти, провідної верстви нації.
І.С.Мазепа був не лише визначним полководцем свого часу та умілим очільником козацької держави, тонким дипломатом, але й блискучим оратором і автором кількох поетичних творів, де проглядаються його політичні погляди. До них, без сумніву, можна віднести і його знамениту думу, що починається словами "Всі покою щиро прагнуть...", написану в період, коли він ще не був гетьманом.
В образній формі подано характеристику тогочасного стану українського суспільства і, ніби, скаржиться на «невзгоди»:
"Всі покою щиро прагнуть,
Але не в один гуж тягнуть:
Той направо, той наліво,
А все браття, тото диво.
Не маш любови, не маш згоди
От Жовтої взявши Води
Проз невзгоду всі пропали,
Самі себе звоювали".
Адже головною передумовою перемоги визволення з протекторату є  н а ц і о н а л ь н а є д н  і с ть! А відсутність національної згоди, завзята боротьба між різними амбітними старш`инами і отаманами за гетьманську булаву, спирання у внутрішній боротьбі за владу на закордонні осередки сприяння – все це на думку автора думи є основоположними того важкого стану, в якому опинилась Україна. Такий стан речей, вважає І. Мазепа, є неприродним:
"Гей, братища, пора знати,
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати
І річами керовати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо:
Один стерник сам керуєть,
Весь корабель управуєть;
Пчілка бідна матку маєть
І оноє послухаєть".
У відновленні природного стану речей, подоланні несконсолідованості українського козацтва І. Мазепа розраховує спертися на своє оточення, старшину:
"Я сам бідний не здолаю,
Хіба тільки заволаю:
"Ей, Панове Енерали
Чому ж єсте так оспалі,
І ви, Панство полковники,
Без жодної політики,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горькой муки
Матці своїй болш терпіти,
Нуте врагов, нуте бити.
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте!
Нехай вічна будеть слава,
Же през шаблі маєм права!"
За гетьмана добре розвиваються торгівельні відносини з Кримом і країнами Чорноморсько-Дунайського басейну. Відомо 14 Універсалів гетьмана  про виділення українській шляхті земель під устаткування рудень (металургійних підприємств), селітряних заводів, ковальських цехів.
Один із послідовних дослідників мазепинської доби І. Борщак, у написаній разом із французьким вченим Р. Мартелем праці, високо оцінює цей поетичний твір гетьмана і зазначає: "Ця "дума" містить у собі всю програму внутрішньої та закордонної політики: вона осуджує три чужинні орієнтації – на Росію, Туреччину та Польщу, що панували серед тодішніх українських провідників, і протиставляє їм ідеал з’єднаної, сильної самостійної України, якій у глибині душі Мазепа залишався вірним усе життя. Кидаючи поклик своїм землякам, щоби згуртувались в одну державу, майбутній гетьман накликував одночасно до дисципліни, яку добровільно повинні би всі прийняти. Поза дипломатом і патріотом, що домагається сильної центральної влади, бачимо ще й аристократа, що хоче твердої ієрархії, щоби державний корабель міг виплисти на повне море, керманича, який знає, що не всі можуть і мають наказувати".
Саме тому, як зазначає історик Д. Дорошенко "Мазепа щедро роздавав землі козацькій старшині і явно старався обернути її в сильну і заможну землевласницьку верству, економічно незалежну, а через те і політично впливову. Підготовляючи перетворення козацької старшини у шляхетство” на польський кшталт (хоча даний процес відбувся сам по собі), гетьман прагнув, щоб вони були освіченими й окультуреними. З цією метою він протегує посилання дітей старш;ини за кордон для науки, а в себе вдома опікується Київо-Могилянською Академією (тоді стала називатися Могилянсько-Мазепинська), підіймає її до статусу університету,  Чернігівську колегію перетворює на вищу школу типу ліцею.
Ставши гетьманом України І. Мазепа, вихований на "Князі" італійця Н. Макіавелі, прагнув усіма доступними йому засобами реалізувати намічену програму. Він твердою рукою наводив порядок у гетьманській державі, опікуючись перетворенням старшини в шляхетський стан, не забував про необхідність збереження соціального миру, намагаючись захистити рядових козаків, міщан та селян від утисків вищих свавільників. Розуміючи важливість формування чіткої структури організації владної відповідальності, гетьман намагався навести порядок у користуванні так званими "ранговими землями", які надавались старшині на час виконання нею певних державних обов’язків.
Виявляючи зовнішню лояльність до Петра І, Іван Мазепа прагнув використати війну, що спалахнула між московським царством та Швецією для того, щоб об’єднати всі українські землі під своєю владою в єдиній гетьманській державі. Під час воєнної кампанії йому вдається поставити під контроль своєї армії території Правобережжя та Волині. І лише настійливі вимоги Петра І, що виконував союзницькі зобов’язання перед польським королем і саксонським курфюрстом Августом II Сильним, змусили гетьмана вивести війська з визволених українських земель.
Втрата контролю за Правобережжям і Волинню прикро вразили І. Мазепу. Вони, разом з усе настійливішими спробами Петра І та його сподвижників обмежити права гетьманської держави, змусили гетьмана шукати нового союзника. І його погляди звернуті в Європу. Ним став удачливий у військових справах, молодий і амбітний король Швеції Карл XII.
Виступивши в російсько-шведській війні на боці Карла XII, Іван Мазепа звернувся до козаків із знаменитою промовою "Ми стоїмо тепер братіє між двома проваллями...", в якій зробив спробу пояснити мотиви свого вчинку та мету і завдання України в цій війні.
Пояснюючи ситуацію, що склалась навколо України гетьман зазначає: "Ми стоїмо тепер братії між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх оминути. Воюючі між собою монархи, що зблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні ним народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірного, а ми між ними є точка, або ціль всього нещастя".
Полтавська битва 7 липня 1709 р. закінчилася поразкою шведсько-козацьких військ. Карл ХІІ не дослухався поради гетьмана Мазепи нанести превентивний удар. Окрім того, король поставив керувати боєм свойого, як потім виявилося, бездарного генерала. Плюс велика чисельна перевага російської армії...

ТРАГЕДІЯ

Безперечно, головною трагедією І.С. МАЗЕПИ є поразка в Полтавській битві. Адже він сподівався на перемогу задля створення  автономної від Московії Гетьманської держави. Фактично, все набуте було втрачено:
• Зі створенням Малоросійської колегії у 1722 р. фактично покладено край державно-козацькій системі управління в Україні.
• Лівобережна Україна (Гетьманщина) у результаті Полтавської битви зазнала відчутного удару по своєму самоврядному статусу, а 1764 р. остаточно скасовано гетьманський уряд – гетьманська держава припинила своє існування.
• У червні 1775 р., за вказівкою Катерини ІІ, яка, за словами Тараса Шевченка, доконала Україну, "вдову-сиротину", було знищено "християнську козацьку республіку" (цитоване і приписуване К. Марксом визначення Запорозької Січі насправді належить М.Костомарову).
• Зі знищенням Запорозької Січі стало можливим закріпачення українського народу, що, по суті, було узаконеним рабством.
• Останнього кошового отамана ЗС П.І.Калнишевського за вірну службу царату ув‘язнено довічно на Соловках, де він і помер у 112-у віці.
• Було заборонено друкування книг українською мовою та її використання у діловодстві.
• Майже поспіль грамотний народ,  підтверджують свідчення ще середини ХVІІ сторіччя неупереджених іноземців, зокрема освіченого француза Гі де Боплана та сірійця Павла Алепського, був позбавлений права на рідну мову та перетворений на майже неграмотну масу (80% неграмотних у 1917 р.).
• Викладання у Києво-Могилянській Академії переведено на російську мову.
• Молоді обдаровані українці, які зробили б розвиток і славу культурі найрозвиненішого європейського народу, змушені були накладати на себе руки. Так зробив видатний Березовський, який в один рік з Моцартом закінчив Музичну Академію у Болоньї, став її академіком, полонив своєю музикою Європу, а повернувшись додому, був підданий обструкції за намагання створити на Батьківщині консерваторію. Або ж закінчували життя у "богоугодних завєдєніях", як це сталося з композитором, виконавцем і диригентом Веделем, який критично висловлювався на адресу царського уряду.
Фатальність гетьмана Івана Мазепи водночас обернулася трагедією всього українського народу. Ось лише деякі віхи цієї трагедії, що чекала на українців уже у ХVІІІ сторіччі:
• Після переходу гетьмана Івана Мазепи на бік шведів, усе населення гетьманської столиці Батурина, включно з жінками та немовлятами, стариками було вщент вирізане московськими військами під орудою царського посіпаки князя О.Меншикова.
• Розправа тривала в козацьких містах і містечках, які пітримувалаи гетьмана. У Ромні, як писав Великий Кобзар», «Сулу загатили козацькими старшинами».
• 104 версти Ладозького каналу були густо встелені трупами кільканадцяти тисяч українських козаків.
• Так зване "Вікно" в Європу – місто Санкт-Петербург – зводилося за примхою самодержця на кістках багатьох тисяч українців.
У Полтавській битві зазнали поразки не лише Швеція та Україна, а й уся Європа, в якій було зламано усталений упродовж тривалого часу баланс влади – могутність перейшла від вишуканої Швеції до вайлуватої авторитарної та агресивної Росії, яка перемогою шведів значно переважаючими силами у Полтавській битві фактично "прорубала" собі вікно в Європу, не будучи, по суті, європейською країною ані за менталітетом, ані за свом укладом...
ОЦІНКА і ШАНА
2 жовтня (за старим стилем) 1709 р. о десятій вечора в Бендерах помер гетьман Іван Степанович Мазепа. У своїй книзі "Гетьманич Орлик" письменник Іван Корсак так описує похорон Мазепи:
"Такої похоронної процесії тутешня земля не знала ні до, ні після. Попереду їхав Карл Великий зі своїм генералітетом, за ним – уповноважені посли друж¬ніх держав, представництво турецького султана, молдавські й волоські зверхники. Шестеро коней везли домовину, прибрану оксамитом та золотом оправле¬ну, навпереміж тужливі мелодії грали шведські фанфари і козацькі сурми. Старшини несли гетьманську булаву, що виблискувала самоцвітами, гетьманський прапор і бунчук. У почесному караулі обіруч домовини їхали козаки з оголеними шаблями. На чолі української делегації – Пилип Орлик та Андрій Войнаровський, з похиленими прапорами йшли шведські королівські драбанти, яничари всі у білому, завершували процесію українські жінки, що голосили за прадавнім звичаєм. А ще в сумній колоні було багато вірмен, татар, поляків, які віддавали шану пам'яті гетьманові.
Оскільки люд на похоронній процесії представляв багацько народів, Пилип Орлик прощальну надгробну промову виголосив латиною:
- Великий і славний муж, що залишився у сиві літа без нащадків і з величезним майном, він пожертвував усім, щоб вибороти волю своїй Вітчизні. Іван Мазепа бачив для свого народу єдиний шлях – шлях свобідного розвою. Ані військо, ані людність не мають згубити на це надії. Справедливим є наше діло, а тому купно дбаймо, аби справедливість побілила! Купно спрямуймо козацькі кораблі до свободи!
Скромна, навіть бідненька церква ще не бачила, щоб до її стін одночасно підійшли православні, католики, протестанти, мусульмани, люди інших конфесій, аби вклонитися грізному гетьману. Він воював проти турків і татар, німців і росіян, поляків і шведів, але вони всі прийшли на пошанування пам'яті – у знак поваги до мужньої, благородної і мудрої  людини". (Курсив.-В.Б.).
Гідне поцінування дістав гетьман Іван Мазепа від поважних західноєвропейських сучасників, зокрема шведських, англійських, французьких, шотландських, австрійських.
Звісно, що цар Петро І не міг простити «зраду» гетьмана. Мазепу, всупереч усім православним канонам, було піддано анафемі (відлученню від церкви). Саме з цього часу в Україні, яка фактично була промосковською, рішуче порвала з національними традиціями, перетворившись на могутнє знаряддя духовного поневолення та русифікації українського народу, яким вона лишалася тривалий період.
Та настали нові часи. У новій Україні гетьманові Іванові Мазепі прийшли визнання і шана! Нині – він національний герой, визнаний великий державник і патріот України. Йому споруджено вже пам’ятники у Полтаві і Чернігові. Його  ім’ям названо вулиці у Києві і Ромнах. Відроджується Батуринська  резиденція гетьмана. Українці відкривають для себе справжнього Івана Мазепу, його подвиг, а не зраду, великий внесок у розвиток державності, духовності і культури України. Як влучно та історично-змістовно написив наш класик Степан Руданський у “Співах. Мазепа, гетьман український”:

«І ти, брате український. Та ж ти кинув все для волі,
Гетьмане Іване! Все для України,
Та нехай же й твоя слава Та нехай же й твоя слава
По вік не зав’яне; По вік не загине!»

05 липня 2019 р. м.Київ