Стишок 66

Іржою мою душу вкрило
Да так страшно сили ідуть в нікуда
І я розумію що сопротивлятися цьому натиску попросту зря
Невже мені прийшла пізда....
Яка так голосно зриває мої нервні корня....

Но жалом мене дівча поразило
Да так тонко жили свої в серце моє запустило,
Машить мені в снах зухвало своєю красотою,
Піснь судьби лунає в глухий стон
Ведь мене веде за руку отчаянний гном.
І я як овощ пяниці ростворяюсь в цій пустоті
Хоть розумію що серцеві ножі мої іграють зухвало і радістю ростворяються в цьому накипі зла
Яке так хоче вбити вмені усі почуття....

Страшний я похуїст землі
В депресії унічтожаю раз за разом сигаретні вогні
На гроші я наплював і їх всі в котловані я просрав
На роботу походу я насрав
І тут я поняв що в житті цьому я попросту пропав...

Любов я свою відпустив
І в проститутках похоть свою лишив
Ніжність в серці застигла до одної
Да так сильно серце моє цвіте
Що я молю Бога щоб він вимкнув моє розчарованне уставше життя....

Суїцидальна волна невідпускає
І так голосно кричить що мені піздєц
І я з печаллю приймаю отголосок розбитих сердець
Вот і да вголові цвітуть прощальні письма
А перед очима гаснуть влюбльонні серця
І тьма скорбить з любов'ю вдуваючи вмене непонятні мені отголоски життя....