Все це відомо було раніше,
Та завжди боялась чужого болю.
А тепер намагаюсь скоріше
У мандрівку по нескінченному полю.
Нема ні думок, ніяких бажань,
Нагадування лиш у поточному часі.
З переліку тих постійних мовчань
Назавжди залИшилась у першому класі.
Це все відбулося дуже давно.
Ніби назавжди застиглий подив.
Ніколи не відчувалося дно,
Але дуже мало повітря на подих.
Здається собі, що ти жива,
Музику чуєш, вдивляєшся в зорі.
Під ліхтарем зеленіє трава,
І листя нічне виглядає прозорим.
Квітне ранок своєю бадьорістю,
Мовчки вкладає на йогівський кИлим.
День починається новою повістю.
Не бути заручником чужого стриму.
Все вiдомо
© Copyright: Нелли-Киев, 2019
Свидетельство о публикации №219080400611
Свидетельство о публикации №219080400611
Рецензии