Дощ за вікном і якось не до сну...То вже четверта ночі,чи то ранку. Ні,не до сну і ось чому...
Цей дощ писати надихає,ніби сама душа з ним розмовляє... Так хочеться про все йому розповісти... А він шепоче краплями своїми по підвіконні,наче небо через нього свої сльози проливає. Шепоче про дороги та домівки,і про дерева та кущі барвисті, які тепер вже мокрі та понурі... Чомусь так повелось,що дощ - то неодмінно сум... Хоча в природі і дощу є радісніше місце. Дощ - то відрада, коли спека дуже,коли рослини потребують вже попить...А ще,він вміє заховати людські сльози,адже вони такі ж,як і той дощ - вода...
Йшов дощ і ми з ним нині розмовляли... І кожен про своє,та було добре...
Дощ
© Copyright: Негреба Виктория, 2019
Свидетельство о публикации №219080700129
Свидетельство о публикации №219080700129
Рецензии