I ось, на найцiкавiшому мiсцi...

ЗАХОПИВШИСЬ ПРОЦЕСОМ…

Рослинний світ нашої планети різноманітний просто неймовірно.
А тваринний світ, так там аж паморочиться від різноманітності.
Вчені, щоправда, намагаються привести все якось до ладу, увібгати всю цю пістрявість у типи й класи, вишикувати їх за рядами та родинами, самі при цьому дивуючись з тієї неймовірної стокатості.
 
А от з людьми у нашої планети, з їхньою різноманітністю, якось воно не пішло. Усі ну просто як однієї мами діти.
Трохи, щоправда, забарвленням відрізняються, але з такими ресурсами “різноманітності” у змаганнях з видового багатства навіть на третє місце марно й рота роззявляти.
 
Тому у вчених з цією масою близнюків інша морока: виявити якомога більше відмінностей між ними.
І за формою черепа нас поділяють, і за розрізом очей, і довжина кінцівок у нас різна, і волосся, виявляється, різної кучерявості… Проте, скільки не копирсаються - все якась дрібнота, а не узагальнення.
 
Дивлячись на такі ото вчені мучення, вирішили ми, ті, кого вони вивчають, допомогти їм, тим, хто нас досліджує. І почали такі відмінності між собою утворювати, що скоро вже й тваринний світ переплюнемо.

Ну, перш за все, ми розселилися по всій кулі земній і почали кожний на свій смак у бубни бити і кожний на свій копил весілля справляти.
Потім поділилися на вільних і рабів.
Потім на бундючних і на вдячних, - за те, що хоч якось день до вечора доживотіли. Потім на грошові мішки і торби лиха. Потім…
Коротше кажучи, згодом все ж вдалося нам виправити недоліки, котрих припустилася природа, нас продукуючи.

Тож тут і почати б нам собі жити порізно та тішитися нашим розбратом. І тут раптом виявилось, що невеличка помилка промкнулася не знай звідки у наші розрахунки.
І ця маленька похибка перетворилася згодом, висловлюючись науково, на системний збій.
Виявилося, що ми так захопились процесом якісного ділення і поглиблення протиріч, що геть-чисто забули, що для природи, для нашої матінки-Землі, ми залишилися одним з її діточок у дружній сім‘ї “царств”, - неживого, рослинного, тваринного...

СХАМЕНУВШИСЬ - УЧЕПИЛИСЬ

А в дружній сім’ї, як у системі, як В організмі, - закон один: кожний орган має виконувати свої функції, - і точка.
І скільки в нього там всередині клітинок і судин, і яка в кожної з них там вдача, пиха Й посада, і які претензії, - це вже “орган” нехай сам з ними розбереться.
Коли треба, то загальна система, звісно, допоможе, підтримає, приділить від своєї сили та інформації.
Але страждати від зарозумілості й ворожнечі якихось там елементів у якійсь там зі своїх частин жодній статечній системі й на думку не спаде.

І ось ми, на найцікавішому місці, просто посеред захоплення суцільним загальним нашим мордобоем, раптом відчуваємо, що щось воно не те…
Що наша планета починає поводитись якось дивно. Завжди була такою надійною “хатою”, і раптом...
То морози посеред цвітіння, то спека посеред зими, то урагани з циклонами без запрошення у гості припхаються, то загальне потепління, то суцільне казна-що.

Звідки це на нас впало? Починає з’ясовуватися, що ми поки що не зовсім щільно пов’язуємо химерність поведінки нашої планети з нашим шалапутством і чварами.
Точніше кажучи, зовсім не бачимо зв’язку між ними.
І все ж, - принаймні, щоб виправдати етікетку “людина розумна”, котру на нас вчені наліпили, - доведеться нам, рано чи пізно, одне з другим зв’язати.
Як там не крути, а ми ж з планетою й з усім її живим і неживим майном, - єдина система. А де ви бачили, щоб увесь організм залишався байдужим до того, коли в якомусь з органів усі його клітини, - всі! - все сильніше й переконливіше доводять одна одній свою ненависть?

Так що на цій карикатурі зображено, у певному сенсі, не суворе теперішнє, а жахливе й у той же час, світне надією, майбутнє.
Щось на кшталт нашої судомної реакції відразу ж після того, як ми схаменемося.

І ще одна деталь нашого процесу пов’язана з цією карикатурою.
Намалював я її багато років тому, так багато, що з мене ще й кепкували, - чого це ти цих росіянина та українця намалював, як ворогів, котрі, схаменувшись, учепилися. Один за одного. Ну, єврея з арабом, то ще куди не йшло, там зрозуміло. А ці ж, братики…

Тож коли я цією карикатурою дещо й “накаркав”, то нехай ті, хто постраждали від мого каркання, вважають, що я про вчинене мною щиро шкодую.
На цьому дозвольте... і т.ін.