Шторм чи штиль

 
   Чіпляючись сивими гребнями хвиль за скелястий берег, море кипіло і вирувало. Ще звечора бродяга-вітер несамовито завивав і присвистував,  здіймаючи  догори  солоні бризки,і  з силою кидав чергову хвилю на берег, яка з шумом поверталась у море, лишаючи на піщаному березі купи водоростей та молюсок. Штормило... Була вже восьма ранку, та від нависаючих сивих  хмар і дощу, небо було темно-свинцевим і тому здавалось, що тільки-но світає... Микита прокинувся від наростаючого шуму хвиль зі сторони моря  і швидко підвівся на ліжку. Він ще й досі відчував німу втому у всьому тілі, а душу сповнювало  неприємне гнітюче відчуття.
-Змилуйся, наді мною,  Господи! - тихо промовив і став поквапливо вдягатись, на ходу застібаючи ґудзики на безрукавці.
Микита любив море, любив гуркіт хвиль, терпкий солоний аромат  вологого повітря, любив навіть шторм, бо ж виріс біля моря. І скільки пам’ятає своє життя, - чомусь все завжди щільно було пов’язане з ним. І дитячі витівки з хлопчаками - однолітками  , і юначі пригоди - завжди закінчувались вечірніми прогулянками в човні тим же морем, коли тихим і лагідним, а іноді похмурим, грізним.
Море... Воно, як вередливий малюк, вміло змінювати свій настрій, за яким не просто простежити недосвідченим оком, не легко  було передбачити, чи зрозуміти його характер. Прозорі  світлі хвилі, котрі злегка пінились і переливались, віддзеркалюючи промені сонця, враз, під дією стихії  перетворювались на злі та почорнілі, і вже сердито ревіли, здіймаючи  вверх свої сиві чуприни, та недбало жбурляли  на   берег  солоні   бризки. І знову, так само, зненацька,  море зтишувалось, смирніло і затихало, виблискуючи на сонці, як велетенське дзеркало. Ця гра моря з стихією  настільки захоплювала та заворожувала, що море ніколи не набридало.
Сьогодні Микита мріяв про те, щоб  відпочити біля моря після важкої праці, де він допізна  трудився разом з товаришем над плетінням сіток для рибалки. Робота втомлювала, пальці пекли і не слухались , ставали якісь закорублі, а капронова мотузка натирала їх в кров.  Вже пізно ввечері, йшов додому втомлений і розбитий, хоча сьогодні вони добре попрацювали, тож і заробіток відповідний чекав. Зробити вдалось навіть більше, аніж запланували. Та чомусь при спогадах про робочий день, ставало жахливо  неприємно і важко на душі.І хоча  Микита любив  просто відпочивати  на березі моря,  спостерігаючи за польотом чайок і плескотом вередливих хвиль, - тепер море вабило  не відпочити , хотілось біля нього заспокоїтись , залишитись наодинці зі своїми переживаннями,  і зосередитись .... А можливо і вдасться все забути... Та шторм, який здійнявся  десь посеред ночі  аж ніяк  не сприяв  цьому. Море кипіло і вирувало, передаючи свій бурхливий стан в душу Микити. А ще цей сон... Зазвичай він ніколи не надавав значення снам, але не сьогодні... Бо те що наснилось дуже співпадало з реальністю, і тривожило душу. Тому вранці, коли відкрив очі, йому видалось, що вітер, котрий вив за вікном був продовженням жахливого сну, і він, якось незграбно,  спросоння знову замахав у повітрі  руками і остаточно прокинувся.
Швидко вдягнувшись, Микита вийшов на подвір’я і подивився в бік моря. Стихія не змовкала, Грізні хвилі високо здіймались над береговою лінією, показуючи свої колючі гребні, і з шумом падали додолу. Різкий вітер схопив Микитину чуприну і ніби дратуючи його, немилосердно кидав її з боку на бік. Він вкотре пригадав  сон і йому стало моторошно. Бачив знову себе з товаришем  у човні, і не міг зрозуміти, чому той  некерованим прямував у відкрите море. Байдужий, наче скляний погляд Семена  виказував,  ніби його зовсім не турбував той факт, що човном ніхто вже не керує, і чомусь від того ставало ще страшніше. Не встиг Микита зоглядітись , як важка чорна хвиля з гуркотом наблизилась до них і щосили вдарила в бік човна. Микита опинився за бортом і враз з головою занурився  в крижану воду. Коли випірнув - не побачив ні товариша ні човна, лише кругом вирувало сиве море. Тут піднялась  наступна хвиля, і накрила знову  його, цього разу ледве не  потопивши  бідолашного рибалку, та він вперто замахав руками й ногами, намагаючись виплисти на поверхню. Коли вдруге підніс голову над водою - побачив , що знаходиться далеко у відкритому морі, і зрозумів що шансів на спасіння майже нема. Він щосили борсався в крижаній воді, намагаючись пливти до берега, та чомусь лишався  на місці, а нова чорна хвиля знову наближалась до нього, погрожуючи затопити назавжди.
-Змилуйся, наді мною Господи! - закричав Микита, підняв очі догори, , та побачив над собою  замість синього неба сердиту хвилю  і від страху пробудився.
Стихія, котра вирувала на вулиці, повністю відповідала його сну і стану  душі. Думки повернули Микиту до вчорашнього дня. Згадав, як прийшов до майстерні, де його радісно, або скоріше весело зустрів Семен. Той вже був напідпитку з самого ранку, бо сьогодні  святкував свій день народження. Було видно, що Семен має намір якось відмітити цю подію, бо на невеличкому столику в напівтемному кутку майстерні виднілася  зеленувато-сіра пляшка  з оковитою, яка впіймавши промінь ранкового сонця, крізь відчинені двері, кидала на стелю майстерні сонячні зайчики.
-Ну що, відмітимо днюху, га? Ще й для тебе приховав , бачиш? -  плутаючись язиком промовив напарник і тикнув закорублим пальцем в напівтемний куток майстерні.
-Що ти! Семене! - ти ж знаєш що я того, зав’язав з цим...
-Що? Яке? Коли зав’язав? Що ти ото мелеш? Який рибалка дозволить собі зав’язати з таким...
Микита,   вкотре подумки,  став картати себе, що так і не розповів напарнику про свої відвідини зібрання віруючих. Бож після того вони вже не раз виходили  у море рибалити, а йому так і не вистачило сміливості засвідчити Семену про свої нові захоплення і переконання. А минулої неділі,  Микита вкінці зібрання  вийшов наперед і помолився, обіцяючи служити  Господу. В той час він був впевнений , що все тепер в його житті буде по-іншому. Він вже бачив себе порядним господарем, тверезим товаришем, що до цього бувало  рідко, і про себе радісно подумав:
-От, хай подивляться тепер  інші , як Бог змінює  гріховну натуру і можливо захочуть теж жити так. Нехай беруть з мене приклад.
Спокуси  не забарились прийти  вже з понеділка, коли дружина намагалась вивести його з рівноваги,чіпляючись за різні дрібниці по господарству. Не хотіла вона, щоб Микита ходив в зібрання , тому прагнула  йому довести, що не для нього грішного такі сектантські  «збіговиська», і нема що йому там робити. Перший день випробувань Микита здолав переможно, тому самовпевнено вирішив, що не так воно й важко боротись зі спокусами,  і перестав пильнувати посягання ворога на його душу. 
І ось тепер, стоячи посеред майстерні він дивувався, як спритно лукавий приготував чергову спокусу, до якої він не був готовий. В минулому,  він  був першим товаришем по чарці для Семена, і ніколи не відмовлявся від такого частування. А тепер, якось приречено розводив руками, ніби намагаючись відігнати бажання випити і разом з тим відчував своє безсилля проти натиску друга.   
-Чого ти? Тож не будемо пиячити тут. Все-таки на робочому місці.  Думаєш, я вже зовсім не тямлю, що роблю? Але ж чарку, за моє здоров`я мусиш випити...
Микита відчував, як всередині його йшла неабияка боротьба двох протилежних  сил. Один голос звертався до нього тихо і ніжно :
-Згадай, який ти був щасливий, коли забажав звільнитись  від пут гріха. Не ставай  на хибний шлях, котрий веде до загибелі. Пильнуй, щоб тобі не впасти... А інший голос, лукаво нашіптував у самісіньке вухо, гасячи в серці  всі добрі думки і наміри:
-Чи ти справді рахуєш себе віруючим? Коли так, то чому до цього часу не розказав Семену нічого  про Бога, про своє нове життя? Не видавай з себе того, ким ти не є насправді ! Залишайся самим собою,  в тебе всеодно ніколи не буде потрібної сили протистояти гріху. Віра в Бога - це не для тебе.
Микита аж здригнувся від таких думок і на серці стало якось неприємно, а згодом і порожньо. Він згадав, що сьогодні поспішаючи на роботу, навіть не помолився і  приречено подумав, що мабуть тому не стає сили перемагати.. Не зогледівся, коли Семен підніс до нього зеленувато-сіру  пляшку, клацнув своєю  чаркою в ту що тримав в руках  Микита,  і враз гірка рідина обпекла йому  спочатку ротову порожнину а потім їдко торкнулась душі, забруднюючи її. Видалось, що на серце опустився важкий камінь і потягнув його десь донизу у прірву, але потім гнітючі думки розвіялись і на зміну їх прийшла якась байдужа веселість. В такому настрої і працювали з напарником цілий день. Разом жартували. Микита сміявся, у відповідь на непристойні вигадки співрозмовника. І лише пізно ввечері, відчув неприємну втому і нудоту. Від запаморочення боліла голова і хотілось спати. Та від того що наснилось вночі, відпочити так і не вдалось...
А тепер він стояв на ґанку і вдивляючись в бік моря на стихію, що там вирувала, те ж саме відчував у своїй душі. Микита розумів, що побачене уві сні,  повністю відповідало його духовному стану і ... заплакав. Його сльози змішувались з краплинами дощу,  і повільно стікали неголеним обличчям...
Пів дня Микита ходив сам не свій. Десь повз вуха пролітали зауваження дружини, щодо неякісно виконаної роботи. А по обіді він знову  з власного подвір’я довго спостерігав за вируючим видовищем. Вагаючись, несмліло ступив з ґанку і  попрямував у бік моря. Микита був впевнений, що тепер там немає жодної душі. Зараз йому хотілось усамітнення.  Йти до берега було хвилин десять, та цей шлях видався Микиті вічністю. Він підійшов до улюбленого каменя,  присів на його вологий край і спрямував погляд в бурхливу морську далечінь. Потім повільно і невимушено звів очі до неба і помітив, що хмари злегка розбігаються, під дією вітру і де-не-де проглядає синє небо. Небо, яке він так хотів побачити уві сні. Микита впав навколішки і з його вуст полилась щира молитва покаяння:
-Прости мене, люблячий Боже! Змилуйся над нещасним грішником! Я був зухвалим і самовпевненим і не зміг встояти в спокусі! Згрішив я, Господи, і тим самим зневажив Тебе! В смиренні приходжу  Всевишній до Тебе, і знаю, що тільки в Тобі прощення  моїй грішній душі! Дай мені радість спасіння і допоможи свідчити про дивні діла Твої  словом і  добрими справами.  Хочу,  щоб в мені бачили Твій Образ  і прославляли Тебе! Щоб моє «я» могло вмерти раз в назавжди. Микита не пам’ятав, скільки часу він провів у молитві  там, на березі моря, але тепер він відчував серцем , що підвівся з колін новою людиною. Невідома донині радість і тихий спокій заполонили все його єство . Микиті хотілось співати і плакати одночасно. Співати - тому що відчував себе спасенним, дитям Божим. А плакати - що мало не втратив такого дорогоцінного дару - спасіння! Він ще раз глянув на море, яке потроху  стишувалось і вже не виглядало таким сердитим та темним. Стихія відступала. Микита твердим кроком попрямував додому, та на власне здивування стикнувся з Семеном, котрий в безсиллі  бродив берегом моря. Погляд його сірих очей виказував безнадію і сум. Микита стурбовано запитав:
-Що ти робиш тут, Семене,  в таку негоду?
-Життя немиле, розумієш, Микито! Ніщо не приносить радості, Ніщо! Не хочу більше жити , нема змісту... - якось  приречено вимовив Семен. Перед Микитою ніби намалювався уривок сну, коли Семен зник під чорною масою  води, і йому стало страшно: невже друг повинен загинути, так і не знайшовши вихід з цього гріховного круговороту . Ні, мовчати  не можна. Не можна щоб страшні гріховні  хвилі накрили його назавжди, без надії на спасіння. Він мусить розказати Семену, що є Той, Хто звільняє від пут гріха. І чому він не зробив цього раніше?
-Мабуть тому, що й сам був тоді ще далеко від справжнього спасіння, далеко від Бога. - з сумом подумав Микита.
Семен стояв , наче чекаючи порятунку. Очі його були повні суму і безнадійності. Було видно, що його душу щось  гнітить.
«Він повинен знати про Христа», - вирішив  Микита і простягнув товаришу руку,  тихо сказав:
-Семене! Я маю що тобі сказати! Це дуже важливо!
Разом вони попрямували до улюбленого каменя...
Вже вечоріло, коли Микита з Семеном поверталися додому. Їх  обличчя сяяли миром і радістю. Семен відкрив своє серце для слухання Божого Слова, і Микита вірив, що він також  віддасть своє життя Господу. Микита буде молитись за товариша. 
А в цей час, зі сторони моря лунав веселий  крик чайок та тихий плескіт легких, втомлених від стихії хвиль. Вечірнє сонце на горизонті  злегка тулилось до  водяної гладі . На морі запанував штиль. ..
~ДЛВ~