Як казав дядько Ейнштейн...

МИ ВІРИМО В ПУЛЬТ!

З вами ніколи не траплялося таке, коли ваша дитина, отримавши живу істоту, - кошеня, наприклад, або черепашеня, запитало б вас: “А де пульт?”
Не було? Ну нічого, ще не вечір…
Трапиться таке, - якщо й не у вас, то у ваших дітей, коли в них будуть підростати їхні діти та онуки.

Щодня на Землі зникають більш ніж 70 видів тварин і 50 тисяч гектарів лісу.
20 тисяч гектарів сільгоспугідь щодня перетворюються на пустелю внаслідок ерозії ґрунту.
Затоплюється, сохне та зникає… Ну просто речитатив з дешевої трагедії, слово честі.

Вільям, де ти? З’явися!
Що там тобі до тих отеллів, гамлетів та лірів? У нас тут, повір, матеріал набагато дебеліший.
Просто скласти з нього такі твори, щоби сцена ООН здригнулася і нафтовий магнат сльозу пустив би - вже немає кому. А ти зміг би…
Мовчить Вільям.
Чує, мабуть, що немає йому задля кого й перо в руки брати.
 
То що ж нам робити? Чи може бити тривогу?
Не треба її бити. Вона зазнає биття вже десятки років з боку солідних міжнародних установ з величезними бюджетами, а також з боку багатьох серйозних і поважних людей. Проте, мовчить як партизан.
Нам жити й досі не тривожно на землі, яка зникає.
 
Сказати чому? Та ні, дарма, ви не повірите…
Сказати? - ну ладно.
Ми, немов та дитина, яка описана на початку цієї оповіді, віримо в Пульт.
У те, що все на світі, усе в нашому житті можна вилічити, вирахувати алгоритм його дії, а отже, - виготовити пульт і посібник для управління ним.
Розробити методику вирішення будь-якої проблеми, скласти гарний дохідливий курс, долучити до нього професійно зроблену покрокову інструкцію в медіаформаті.
Для всього, буквально для всього.

ТУНЕЛЬНЕ МИСЛЕННЯ

І ви думаєте, що наше дитяче, міфологічне сприйняття дійсності цим і обмежується? Еге…
У міфах, та навіть у казках, немає ж просто річки або просто вітру. У казках все персоніфіковано, або ж, принаймні, керується якимись персонами.
Котрих треба розшукати і з ними по-свійському розібратися.
А що це означає? А це означає, що пульт вже існує. До кожної з проблем. Але він - у злих руках.

І для нас, розумненьких діточок, зовсім не важко вирахувати, чиї це руки. Ми ж отримали від наших вчителів універсальний ключ до серця будь-якої проблеми.
А зветься він “дивись, кому вигідно”.
Просто чарівний ключик! - адже чого бажає розумненька дитинка? Відчувати себе розумненькою, якомога частіше дістаючи тому підтвердження. Як цукерку.

І от, щоразу, сидячи перед телевізором, або й у колі знайомих, з виглядом чи то нудьги чи то обурення, - маску можна підібрати, - ми переліковуємо винуватців усіх світових проблем.
У тому числі і проблем планети Земля.
І кожна фраза - як цукерка. Ключик же золотий!
Нічого навіть не варто доводити та пояснювати. Треба просто натякнути, чим саме вигідно тим чи іншим “персонам” те чи інше нещастя.
 
І все. Тема вичерпана, проблема розв’язана.
Можна пити пиво, злегка зітхаючи про те, що якби навіть не ті “персони”, все одно проблеми б існували, бо просто немає кому ними зайнятися. Немає кому найняти справжніх профі для їх розв’язання.
А от вони вже виготовили б пульт і для управління Сахарою, щоб не бешкетувала, і аби вгамувати танення льодовиків, і земну вісь підрихтували б, а то подейкують, що вона, нібито, не туди кудись хилиться.

Винуватці  - пульт, пульт - винуватці…
Тунельне мислення. Нам затишно в ньому!
Настільки нам у ньому спокійно, що навіть цей малюнок у стилі демотиватора, котрий намагається донести до нашої свідомості карикатурність світу майбутнього, - не претендує на зміну позиції глядача.

НІХТО Й НЕ ПЕРЕХОДИТЬ НА ОСОБИСТОСТІ…

А чому ж не претендує?
А згідно з відомим принципом, сформульованим одним дядьком на ймення Альберт Ейнштейн.
Принцип цей стверджує, що проблему неможливо розв’язати на тому рівні, на котрому вона утворилася.

Означає це, що і наше знущання над природним середовищем, у котрому живемо і котрим користуємося, і наслідки такого ставлення до нього не можна скасувати ані биттям тривоги, ані інтелектуальними потугами у пошуку винуватців та у створенні “пультів”.
Хоч криком кричи, хоч підписуй резолюції, а хоч і увагу громадськості привертай.
Нічого, крім галасу, з цього не буде, як у Жванецького: “А що це там за шум, галас і несамовиті зойки? А там саме привертають увагу громадськості”.

То як же ці проблеми знайдуть своє вирішення?
Як це “як”? Так, як і має бути, - підйомом на рівень вище.
А хто і що у нас там, на “рівень вище”?
А там у нас - ми. Точніше, стосунки між нами, людьми.

Що ви хочете цим сказати, авторе?
Автор бажає цим сказати, що саме звірячі та егоїстичні стосунки між людьми призводять до смерті природи. Вона та її проблеми є нижчим рівнем, і тому залежить від розв’язання проблем на рівні вищому, - у нас з вами.
Тобто, повторимося: не егоїстичне ставлення до природи, а егоїстичні основи міжлюдських стосунків.

Хто хоче, хай називає це пошкодженням ноосфери, котра зв’язана з усіма іншими планетарними сферами, хто хоче – якось інакше.
Але коли ми почнемо вибудовувати наші стосунки, принаймні, на основах “не роби іншому того, що ненависно тобі” (“полюби ближнього” варто поки що й не зачіпати), - природа почне відрождуватися.
Сахара разом з Гольфстрімом і з льодовиками самі між собою домовляться і самі все налагодять.
Без наших з вами пультів і без мільярдних інвестицій у ніщо. Пробачте, - “в екологію”.

Зачекайте, - має право запитати читач, - то це виходить, що я і є тією самою “персоною”, яка злісно тисне на пульт керування кліматом?
Ні, ну навіщо так… Ніхто й не переходить на особистості.
Не “я” і не “ми”, а “стосунки між нами”.
То є така цікава субстанція, котру начебто ми самі й формуємо, але вона ж, при цьому, формує нас.
А коли доведе нас до ладу, спуститься на поверх нижче і почне займатися природою.