Моiпараболи...

***
І ось, життя зробило коло...
Та не замкнулось,
Лиш в пружині часу
Підскочило на щабель вище...
І понеслося, мов шалене, знову,
Повз тисячі минулих dеjа vu...

***
А я стою й вдивляюсь в далину
Тим поглядом,
що в ньому все переплелося
І радість зустрічі,
І щастя.. й сум...
І жаль за втраченим ...
В душі мелодія із срібних струн,
Що заколисує сліпу надію...
Нехай це просто мій самообман
Мої фантазії, казкові мрії....
Стискають горло звязані у вузол почуття...
Рвуть душу на шматки змарновані надії....
Німію, ціпенію... і розгублюю слова...
Й торнадо з них формує фрази зимні...
Обірвані незрозумілі й дивні
Й невиплакані сльози
Стікають водоспадом до самого дна
І заливають жар у серці...
І я втопилась вже в тому озерці....

***
І знов сиджу перед каміном
Загорнута в м'який тепленький плед,
Зі шклянкою духмяного глінтвейну,
Потріскує вогонь легенько...
І тихо навіва мені
Рожеві ностальгічні мрії
Казкові сни...
Від них так солодко душі,
Від них щемить....
І серце тьохкає і мліє,
І будить сховану надію
Десь там глибоко,
В кутику, на дні....
І зігріває ....
І тане лід....


***
Буває, мрії вдрузки розбиваються
На 100 мільйонів кольорових скалок.
Дощем прощальним веселковим попереливаються,
Розсіються туманом,
Розчиняться й пропАдуть...
І їх вже не збереш, докупки не посклеюєш,
Й душі частинка з ними пропаде.
Лиш спогад стисне серце обручем
Й розпеченою голкою штрикнЕ...

***
Хапаюся за кожну мить,
За кожен промінь, що в шпарИну
між хмар втікає,
Як хапаються за соломину
Коли потопають...
Крізь пошматовані хмари
Сонце багряно сідає:
Воно змучилось з ними боротися
І тепер знеможене, відпочиває...
Крізь хащі і я прориваюсь до світла
І надія підштовхує в плечі,
З вершини вдивляюся за горизонт...
Розв;днілось небо... море...
І в душу впливає вечір....


***

ПОглядами зачепились
І раптово усе завмерло.
Єдиними в світі лишились,
Як в Едемі Адам і Ева...
В очах, як в морях, топились,
Серця' в унісон звучали,
І пальці переплітались,
І душі... в одну сплавлялись....
Обійми гарячі і спраглі,
І пекельний вогонь тіла...
- Я без тебе не можу жити...
Губи її шепотіли ...
І сплітались, єднались, зливались,
І разом до Раю злітали...
- Тепер не шкода і вмерти..
Вуста його промовляли...

***
Я знову дряпаюсь стежиною життя,
Забуто все намріяне,
Та треба щось робити...
Зціпивши зуби прориваюся вперед.
А як інакше?
Треба пережити...
Все, що наміряла нам доля,
Повну шклянку,
Нікому, окрім нас, не випити...