Серпнева Бувальщина

|||
У кожної дитини в дитинстві трапляється травматичний досвід, з тих які не завжди сасотужки можна ради дати. У когось того травматдосвіду ціла купа, у когось кіт наплакав. Я в своєму щасливому дитинстві мав лише один такий трафунок. І він пов'язаний з вашим оцим празником. Правда він случився не 14 серпня, а 19-го. Не на Маковія. а на Яблучний Спас. Моя бабуся, вічна її пам'ять, Ганна любила мене брати на всякі оказії, де були присутні попи: на похорони, поминки чи церковні свята.

Так, як в нашому селі церкву хрущовці закрили, то мусили їздити на відправи та всякі там сячення до найближчого містечка. Так я потрапив вперше і востаннє на грандіозну виставку людського марновірства. Церква та хоча і була пафосна та велика, але вмістити всіх охочиш посятити яблука та груші не могла. Все те церковне дворище було заюрмлене жінками всіх вікових категорій та їх дітьми з онуками. Веремія була ще та.

Баба Ганна на ту пору ще жінка доволі молода та енергійна, віком не більше, ніж 47 років, вирішила пробитися в церкву і свого таки досягла. Але в тисняві тій несусвітній я від неї відбився і мусив вибиратис звідтіля самотужки. Отож, вийшовши на дворище, де було людей не менше, але стояли вони не так щільно. вирішив я дожидатися бабу Ганну. Якийсь час я почекав, а потім став панікувати, бо дитиною я був далеко не інтровертною і це людське шумовиння справляло на мене далеко не позитивний вплив.

Що діти роблять, коли на них навалюється страх? Звісна річ починають плакати. Не то, що б я плакав голосно, але тітонтьки мою біду помітили і стали якось мене розраджувати. Але чогось моя паніка від того лише посилювалася. Але баби Ганни все не було і не було.

Хай його шляк трафить бути загубленим серед натовпу релігійної публіки. Вийшов на двір піп, почав бризкати своїм віником. Юрба екзальтованих жінок кинулася зі своїми корзинками та кошиками до нього навперейми, мало мене не затисли. Я безнадії і сподівання плакав.

Врешті баба Ганна мене надибала і заспокоїла. Ми повернулися додому, але осад лишився.
|||