I знову про мурах...

І ЗНОВУ ПРО МУРАХ...
Мурахи - вічна літня проблема на кухні, особливо якщо це 0 поверх на віллі... Їх ніщо не виведе, від них неможливо позбавитися і треба якось співіснувати... Як правило, починаєш ховати все там, куди, на твою думку, їм не добратися...
Ха! - на ТВОЮ думку, бо мурахи вважають ділом честі добратися туди, куди нікому ще не вдавалося. Типу як ми, люди, освоюємо Південний полюс, Еверест чи Гімалаї. І навіть Космос!
Але, спочатку, при нашій людській самовпевненості що ми -царі природи, круто замішаній на зарозумілості від того, що ми - наймудріші, зацементованій наївністю, що це справді так, ми зґвалтовуючи нашу винахідливість, починаємо ліпити неймовірні конструкції з перешкод, які ніяким мурахам не здолати:
В широку тарілку з водою, кладем високу банку з водою ( ну а як інакше, мурахи кораблів не мають а плавати не вміють) , на цю банку кладем ширшу коробку і на ту коробку піднос з пляцком зі сливкового варення, попередньо замотаного в плівку і вставленого в целофановий кульок. Боячись дихнути, щоб конструкція не втратила рівновагу, милуюся роботою моїх рук, поєднаною з винахідливостю моїх звивин.
- УРРРААААА! Тепер клятим мурахоподібним завойовникам до пляцка не добратися! Зуб даю ! - як модно тепер викрикувати, коли ти на 1000+1% впевнений в чомусь.
Вдосталь нагордившись і намилувавшись спокійно йду спати...
І коли, вранці, заваривши кавусі беру піднос, виношу його на двір і ставлю на стіл під розлогим горіхом, щоб насолодитися сніданком, відкриваю пакет, розмотую плівку, на мене враз підіймає голови 1000 +1 мураха, невдоволена тим, що я перервала їхній банкет....
І тут мене перемикає... Добродушна, напівзаспана Богиня кудись зникає і на її місці з'являється розлючена мстива Стихія, яка Ножем і Салфеткою починає чинити природні катаклізми. Мурахи не здаються і чіпляються до сливкового варення, як потопаючий до соломинки. Напевне, зі слів виживших, колись вони знімуть фільм про цю трагедію: " Сливковий Титанік".... 
 Біжу в кухню, беру мокру шматку і починаю ганяти їх по столі, по тому самому, на якому поїла муху пивом... Розігнавши і поскидавши всіх і все, Стихія стихає і мирним кроком чалапає до кухні по кавоварку.
  Кава вийшла, опускаю кришку і тут, раптом, помічаю одиноку мурашку, що в паніці бігає по отій кришці ... Зіскочити не може, бо вогонь же... І от, раптово,  звідкись вилазить Богиня Добріточка, обережно бере мурашку двома пальчиками, щоб не роздушити бідаку, і переносить її на славнозвісний Мурашиний шлях, яким вони крокують один за одним в пошуках "де б знайти запаси"...
  Мурашка від несподіванки завмирає... Потім починає рухати антенками, потім лапками, і зрозумівши, що ціла, починає чимчикувати. На її шляху трапляється гаряча ложка... Підіймаю ложку, забравши її як останню перешкоду і вона вливається в потік... Навколо неї збираються мурахи... Рухають антенками... І я вже чую, як вона починає :
- Слухай, мурашиний народе! Сьогодні мені було знамення! Вищі сили сотворили чудо! Вищі сили помилували мене, коли смерть здавалася неминучою! Отже я - обраниця вищих сил, мурашина Мойсейка, і буду вести вас Новою дорогою.... Хто йде до мене в учні, щоб написати Велику книгу послань і скласти Нову карту кухонних доріг....
На цьому, я їх залишаю і йду снідати, поки Богиня Добріточка знову не перетворилася на Страшну Стихію Мокрої Митки, щоб не змити в умивальних всю оту Велику Мурашину Дорогу....