Однажды осенью он снова обьявится мне UA version

  Осіннє небо затягнулось густими, важкими та похмурими хмарами. Ще трохи, і почне моросити прохолодний жовтневий дощик. Перехожі та молоді мами з дітьми почали метушитись, збиратись додому, на вулиці ставало пусто і якось навіть трохи таємниче. І лише юна симпатична дівчина задумливо сиділа на лавочці в одному з Київських двориків і неспішно допивала свій зелений чай з ароматом м*яти. Вона була геть занурена у якісь свої потаємні думки. Про що ж вона думала? Чи може просто сумувала, не звертаючи увагу на зіпсовану погоду.Хоча, по правді кажучи, вона любила не лише теплі сонячні деньки, але й такі меланхолічні задумливі та прохолодні моменти матінки- природи і однієї з її доньок-осені. В такі моменти дівчина була спокійна і задумлива як ніколи, ну і де правди діти, таки трохи сумна…але разом з тим і незвично романтична. Ось таке цікаве поєднання почуттів кружляло, ніби жовті листочки по вітру, в її душі. Юна красуня перевела свій погляд із ворона, що ходив по землі недалеко від неї, на стежку, яка пролягала неподалік її лавочки.На мить їй здалось, що вона побачила вдалині знайомий силует. Серце забилось частіше…прийшло якесь хвилювання і той солодкий тихий біль вкупі з адреналіновою радістю, який виникає при тому милому і водночас пристрасному почутті, яке люди звуть коханням."Невже це він? Я не бачила його трохи більше тижня…І знову весь цей час мріяла і хвилювалась..сумувала і чекала змоги знову його побачити"-подумала дівчина.Тим часом, загадковий хлопець підійшов ближче…настільки, що стало зрозуміло, що це не її коханий."От вже ж мрійлива дурепа! Зовсім вже дах їде. Мерещиться той красень мені усюди. Що ж він зробив з моїм розумом, моєю волею, і ,врешті решт, з моїм серцем? Чому заполонив усі мої думки? Я не хочу. Не хочу знову закохуватись і наступати на ці граблі невзаємності, мене ж життя навчило попередні два рази, що це все марно…і моє кохання нікому не потрібне, я лише марно згораю. Але ж він такий милий і ніби добрий хлопець, такий чарівний. В ньому є щось особливе.Я знаю це, я бачу це у його очах, його теплому і лагідному погляді. Та чи судилось йому відчувати до мене те, що відчуваю я до нього? Чи зможемо ми колись бути разом? Фуух, все...досить..треба заспокоїтись та відволіктись. Врешті решт у мене ще купа справ,потрібно збиратись додому. А по дорозі послухаю музику в навушниках. Тільки щось не дуже сумне,а нейтральне, проте емоційне і гарне. Мабуть, сьогодні це буде Depeche Mode" - подумала мила красуня і злегка, ледве помітно і трохи дивно посміхнулась.
  Якби ж вона знала як сильно захопить її душу це нове почуття, скільки їй ще доведеться так мріяти, посміхатись, сміятись, переживати, хвилюватись, радіти, сумувати, плакати, ридати, ображатись, ревнувати, відчувати шалене серцебиття та запаморочення в її світлій голові, неймовірні сплески ейфорії та хвилини всеохоплюючого замилування, літати у своїх думках, не помічаючи всього навкруги, і, не зважаючи ні на що, відчувати якусь частину щастя…настільки - наскільки вона це може собі дозволити в тих обставинах, в яких вона опинилась у той відрізок свого ще досить довгого та надзвичайно бентежного життя.
 
Олена Левченко (31.08.2019)