Ми про долю б свою жалкували у затишку келій,
якщо Бог нам не дав би свободу - віршилища спів.
Ми ідемо в нікуди - безвісних країн менестрелі
і свій шлях відзначаємо клекотом-зарубком слів.
Ми ідемо в нікуди - лиш Богу, напевно, відомий
початковий маршрут, що призначений саме для нас.
Не сприймають, буває, пісень наших тужних судоми,
не спішать по слідам і не чують вірші - Божий глас.
Вимирає, на жаль, наше плем'я артистів бродячих,
час байдужий, облудні слова у ціні... Інший дзвін!
Але, поки в дорозі, співаєм своє. Ми не знаємо краще,
пам'ять маємо в серці свою - менестрелі безвісних країн.
Менестрелi
© Copyright: Петр Скорук, 2019
Свидетельство о публикации №219090400755
Свидетельство о публикации №219090400755
Рецензии