Передноворична пригода!..

                ПЕРЕДНОВОРІЧНА  ПРИГОДА…

     Ну, от чим може зайнятися на пенсії колишній пілот Аерофлоту? Та чим завгодно, особливо, коли пішов на заслужений відпочинок в повному розквіті життєвих сил (ясна річ, вже не молодий парубок, але повен енергії, загалом ще о-го-го)!.. Спостерігаючи за пенсійним життям своїх колег-льотчиків, можу запевнити, що більшість з них змогли зайняти достойне місце в житті нашого суспільства!.. Їх досвід та знання знаходять потрібне місце в нашому сьогоденні! Тож згадується крилата фраза, яка часто лунала в курсантські роки: “Наполегливо вчись курсанте – в училищі тебе навчать всьому!..”

     Дійсно, вже остаточно приземлившись, довгий час не можеш вирішити – куди прикласти свій досвід, своє вміння та свої сили… Попервах у снах постійно сняться аеродроми, польоти та поступово все в твоєму житті установлюється, вибираєш якусь нову професію, захоплюєшся (якщо чесно виконувати довірене тобі діло, проявляти до нього інтерес та фантазію – можна досягти дуже значних результатів). От тільки біда в тому, що ти не в змозі вичистити свій мозок, свою пам'ять. Вона постійно тероризує тебе, підсовує якісь спогади з минулого льотного життя, особливо при зустрічах з друзями-однокласниками, колегами-пілотами. Іноді виринають такі випадки, що сталися з тобою в минулому, яким дивуєшся сам!..

     І тож чудово, виходить не дурно прожив своє бурхливе, неспокійне життя. Я від душі завжди жалів свого сусіда в нашому під’їзді – він тридцять років пропахав на одному заводі, класний спеціаліст, а при дружніх розмовах він не міг похвалитися чимсь неординарним, окрім риболовлі: “А що розповідати – вранці на роботу, ввечері додому ” – і це десятки років. От тільки біда з безсонням – причепляться якісь давні, екстремальні спогади, аналізуєш, проживаєш заново ту пригоду, шукаєш де зробив помилку… Довго шукаєш вихід з неприємної ситуації, а потім раптом розумієш – в історії не може бути умовного способу і ти вже не зміниш того, що трапилося в минулому! Та сон вже пропав, як колись сказала Ріна Зельона в одному з старих фільмів: “Хочеш заснути – рахуй до трьох, або хоч до пів четвертої”!.. Такі арифметичні вправи майже не допомагають, а вранці – невиспаний та поганий настрій. Та допомогли друзі з порадою: “Мучить безсоння – сідай та пиши спогади, викладай на папір все, що заважає спати, і нам буде цікаво почитати, і мізки свої заспокоїш”!.. Мудра порада – скористався нею, зараз пишу спогади і сон налагодився і друзі вдоволені!

     Зараз аналізую минуле наше льотне життя, яке закінчилося для мене в кінці 1989-го року, до розвалу СРСР і при цьому виникають суперечливі почуття – з одного боку неприйняття розумом і душею тієї гнилої комуністичної ідеології, а з іншого боку – чітко встановлений в Аерофлоті порядок та фінансова стабільність регламентована документами, які створювалися багатьма десятками років!.. А ще – необхідність і справедливість цих льотних законів часто підтверджувалася, нажаль, трагічними смертями льотного складу, після яких і з’являлися ті правила і закони, по яким жив Аерофлот!

     Згадую, з яким острахом та напругою ми очікували, в кінці року, щорічну медичну комісію, на якій медики могли виявити раптом якусь несправність твого любого організму, що потягне за собою, в кращому випадку, направлення для лікування в медичний стаціонар, а в гіршому – списання з льотної праці… І тільки зараз став розуміти, що цей безкоштовний, по справжньому якісний контроль та лікування наших тіл і душ часто рятували та подовжували наше життя!.. Але тоді це сприймалося зовсім по-іншому, ми сприймали це, як набридливе, тяжке зобов’язання (головне – підманути пильність лікарів). А скільки критики та недовіри було виказане льотним складом наказу, розробленого психіатрами (а може астрологами та екстрасенсами) про несприятливі для пілотів днях.

     Цей наказ був прийнятий для контролю професійно-психологічної придатності льотчика до польотів і ці графіки з прізвищами пілотів вивішувалися на дошках оголошень на початку наступного місяця. А командування намагалося у ці несприятливі дні (перед днем народження, перед черговою відпусткою) не ставити пілота в наряд. Я, як і всі інші, в душі не довіряв цим, розрахованим ким-то, алгоритмам мого психологічного стану, але доля одного разу дуже відчутно дала зрозуміти, що потрібно вміти приймати поради та мудрі підказки спеціалістів інших галузей науки.

     Назавтра 31-е грудня 1976-го, я оформлюю польотну документацію після виконання двох пасажирських рейсів. На душі святково – назавтра вихідний, святкуємо Новий рік і нарешті їдемо у відпустку (на цілий місяць у Полтаву)!.. Та, раптом, до мене підходить черговий командир з проханням: “Юра, надійшла несподівана заявка від меліораторів – завтра необхідно вивезти бригаду, яка розчищає старе русло Жана-Дар'ї для відводу води, яка використовується для поливу рису. Я знаю, в тебе завтра несприятливий для польотів день, але в мене нема ні одного вільного екіпажу, а робочі повинні таки зустріти Новий рік вдома”. Ясна річ, я не міг відмовити командиру, от тільки при цьому подумав, що потрібно бути дуже уважним у польоті.

     Тож вранці, з передсвятковим настроєм – все ж ввечері зустріч Нового року і запрошені друзі до святкового столу, підготували літак (і чомусь, інстинктивно, дозаправив літак до максимуму), пройшли лікарський контроль – без зауважень. Тільки на консультації дівчинка-синоптик попередила про ймовірне сильне посилення вітру при виконанні польоту!.. Коли злетіли та взяли курс на тимчасовий ґрунтовий аеродром, де базувалася бригада меліораторів, яка працювала вахтовим методом. Особисто виміряв швидкість та напрям фактичного вітру, встановив кут зносу і передав штурвал під управління другого пілота (він тільки знедавна прибув в загін – досвіду польотів явно не мав). Оце й була моя рокова помилка…

     Втома, яка накопичилася за останні дні перед відпусткою все ж дістала мене – поки долетимо до аеродрому посадки (це хвилин сорок) вирішив подрімати, вмостився зручніше та й одразу заснув. А через сорок хвилин спрацював внутрішній будильник – відкрив очі і запитую другого: “Де ми, де аеродром?” А він тільки знизує плечима та хитає головою. Виявляється, він ні разу не глянув на карту – просто держав курс, який я встановив!..

     В голові виник страх!.. Ні, я розумів, що повністю загубитися ми не могли – в Кизил-Орду ми зможемо потрапити по-любому. Треба взяти курс чітко на Північ, долетіти до залізничної дороги, яка тягнеться з Заходу на Схід до Кизил-Орди, та при цьому може постраждати моя репутація, як командира екіпажу, зовсім не потрібно, щоб наші прізвища були в наказі про втрату орієнтації. Та й люди ж ждуть наш літак, тож мої мізки почали гарячково шукати вихід з цієї ненормальної ситуації… Запросити Кизил-Орду, щоб вони визначили наше місце знаходження не можна (виникнуть небажані питання до нас), треба самому вирішувати ці питання. Згідно штурманського розрахунку ми повинні виконувати посадку – вибору нема, доповідаю “Єрофеїчу” (позивний Кизил-Орди): “Посадка на точці, стоянка орієнтовно дві – три години. Зліт по готовності, доповім!” Одразу вимикаю барограф (прилад, що записує висоту та час польоту) і знижуюсь до двадцяти метрів.

     В Кизилкумах місцевість рівнинна тож горизонт чітко було видно. Я до цього кілька раз літав на цей аеродром і знав, що аеродром знаходиться біля підніжжя пагорба висотою десь біля трьохсот метрів, а до цього пагорба йде ґрунтова дорога і на самій верхівці знаходиться будка автоматичної метеостанції. Тож зараз, на малій висоті, я побачив попереду, на курсі польоту, десь за десять кілометрів пагорб і зрадів неймовірно…

     Та коли підлетів до цього пагорба, серце знову обірвалося… Так, до цього пагорба вела дорога, та зробивши пару польотів навколо нього, не знайшов ні будки на його вершку, ні аеродрому біля підніжжя. Поки другий виконував круги навколо пагорба, я старанно вивчав польотну карту. Насамперед вишукав відмітки з висотою до 300 метрів і тільки тоді згадав слова синоптині про посилення вітру по маршруту польоту, тож посилення збулося – нас добряче знесло, та й швидкість з-за цього була набагато більшою ніж розрахували.

     От тепер я зміг орієнтовно визначити наше місце зараз, та боячись знову помилитися, нервував і серце вискакувало з грудей. Ми знаходилися в повітрі вже на годину більше ніж  по розрахунку, та й до аеродрому меліораторів (сильний стрічний вітер) теж потрібно буде біля години летіти. От коли я зрадів, що доля змусила мене підсвідомо заправити літак під пробки. Мушу зізнатися, що доля мене часто рятувала і я їй за це дуже вдячний!!! І коли літак на малій висоті підлетів до пагорба, де у підніжжя лежало посадкове “Т”, в мене на очах, від щастя, навіть сльози були!

     Після посадки робочі нас обіймали, раділи – вони вже не надіялися, що літак прилетить і їм прийдеться зустрічати Новий рік в пустелі. На радощах вони навіть подарували нам стокілограмовий мішок виловленої в руслах риби (соми та щуки)!!! Після злету та спокійного польоту – посадка в Кизил-Орді, а ввечері з друзями зустріли Новий 1977-й рік. Нікому, ні слова не розповів про таку новорічну пригоду, тільки напився до чортиків. Бо попереду відпустка!!!

Copyright: ЧУПОВСЬКИЙ Ю. Й.        – 2017-й рік
Переклад українською мовою         – 2025-й рік