Фiр Болг

                «… Я спокійний, я знаю заповітне Мовчання
                Блукає, сміється, наповнює серце своє
                На гостині в птахів і бджіл…»
                (Вільям Батлер Єйтс)

                Шовковому Томасу присвячую. Щиро.

У Долині Башт
На Рівнині Тисовій
Дикий Народ Блискавок
Збирав по камінчику долю,
Громадив курган кам’яний,
Так наче складав він мозаїку
На підлозі еламського храму –
Капища злого бородатих язичників.
А потім топили мечі в болоті:
Глибокому, наче синя легенда піктів,
І то не вони, не Фір-Болги,
А їхні старі друїди
Вбрані недбало у білосніжні шати,
З бородами сивозеленими,
Наче не бороди то, а замшілі патли ільмів.
І казали, що то не залізні руки, а треба
Рогатому божеству вересових снів.
І що не торф то, а подушка
Для голів, думками важкими обтяженими.
Бо крім роси  нічого не падало з Неба –
Отого Небосхилу, що наче міх
Наповнений Радістю.
Я йду по траві.
По шовковій зеленій траві,
Ще не обскубаній вівцями
А все здається мені кульгавому,
Що то не зело,
А кучері короля
Еохайда Мак Ерка.


Рецензии
Дякую ВАМ за проникливий вірш про те дороге, що наповнює серце радістю.
Сподобалось-
"...Я йду по траві.
По шовковій зеленій траві,
Ще не обскубаній вівцями..."
Здоров'я ВАМ, наснаги, легкого пера!
З пошаною та душевним теплом,-
Євгенія

Евгения Козачок   08.09.2019 03:37     Заявить о нарушении
Дякую за відгук! Дякую, що не забуваєте!

Шон Маклех   08.09.2019 20:02   Заявить о нарушении