Вiйна i ми

               

Відкладеться цей час в нашій пам'яті запахом гару,
пеленою дощів і північним пронизливим вітром,
відволоженим листям, яке помирає у нас під ногами,
і зірок тьмяним розсипом в хмарному небі і вікнах.

Час – ознака і немічі сильних і люті шаленої кволих,
час приниження гідних й самотності мудрих,
час, загрузлий в скорботі і страхах, в дитячому болю,
час надій і життя, що веде за межу, у нікуди.

Віє час небезпекою бурі і сморідом люті гнилої,
і збирає в долоні обривки від сонця, що впало у плесо.
Час шаленої радості й щастя, здобутого з боєм.
Встати час і піти. І лягти під ворожі колеса.

І чужі ми шляхи вибирати все рідше умієм,
і дорогам второваним місця нема під ногами,
і у сотнях років і доріг, перехресть, і боїв і надії
час оцей відкладеться у пам'яті. Запахом гару.
               
     Треба сподіватися і вірити в те, що навіть дуже погані ситуації можуть несподівано обернутися зовсім іншою стороною і привести до хорошого. Треба вірити, сподіватися, і поступово багато чого може виявитися з іншим знаком.
     Ми - голос, ми - тихий голос землі бездолля моєї, її материнства гіркоту, недитячий смуток дітей.
     Ми - біль старих забутих печальних сіл-пустель, цвинтарів, водою змитих, спалених дотла святинь.
     Ми - гіркота надій недовгих і світло негасимих очей всіх, відданих їй і боргу, всіх - відданих і не раз. В її вітру і шторму наш голос навічно влитий, - не вона каже про Україну - вона в мені говорить.   

А гріб то закритий,
а гріб то забитий!
Синок мій, синок мій,
чи ти там убитий?

А гріб то із цинку!
Чи ти в ньому, синку?
Зібралося військо,
рида твоя жінка.

Пустіть-но пройду я,
на лоб не подую,
хоча би на кришку
твою упаду я,

щоб все ж домогтися,
та що ж це твориться?!
Кому це так треба?
Хто справді убивця?..
       
     В молоді роки навіть дуже велике горе якось зживається. Виявляється, що людина може пережити більше, ніж вона думає. Більше, ніж це здається можливим. Запас життєздатності та міцності виявляється більшим, ніж ти думаєш.

     Україна переможе країну - в війні ми переможемо війну. Переможемо такою ціною, що не снилося країні жодній. Світ врятує лиш брехня і лестощі і не лізь ніхто нам в душу, не лізь! Нашу біль, нашу пам'ять не чіпай, не питай - все одно не зрозумієш, чому перед великою бідою ми єдині душею і долею, чому поруч з нами в той час вся Україна - до нас, після нас - вся незрима світла небесна рать!

     Ми не можемо війні цій програти.