Смерть в окошко зиркая глядя
Щоб запалилося в душі життя
Пеплом сипляться листки обмітаючої невиносимої тоски....
Радість напоріг завітала зорко подарки в душу вона вкладала
Сама неосознала як впала ведь для неї місця в людині як кислород браком обдало....
Життя рядишком у кроватки присіло щиро руки свої простягнуло і у мить позіхнуло
Вдихаю проліски життя щоб світлом щастям все загуло
Но мов стараюсь зря Ведь занадто пагубна ця прискорбна душа....
Мерці привстали неспроста вони відчули своє немовля
Співом пісню затягнули і серце від болі і грусті пагубно іскру пустило
Відчуття мені вернуло скрежетом божевілля в голові розсудком лотерею запустило
Крутану револьвер я іще разок
Може мені удача вистрелить у вісок...
Стишок 75
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219091400030
Свидетельство о публикации №219091400030
Рецензии