Сказки деда Кенира

                Байки дідуся Кенира

(П'єса на дві дії за мотивами байок Леоніда Глібова для дітей молодшого та середнього шкільного віку)

Дійові особи

Дід Кенир ; байкар Леонід Глібов
Лев, Вовк, Лис, Собака ; байка “Лев на облаві”
Лев, старий Комар, молодий Комар ; байка “Лев і Комар”
Лис, Осел ; байка “Лисиця й Осел”
Хлопчик, Баба, Свиня ; байка “Жвавий Хлопчик”
Хлопець, Тінь ; байка “Тінь і Хлопчик”
Хлопець, Коник-стрибунець, Гадюка ; байка “Хлопчик і Гадюка”
Примітки
У байці "Лев на облаві" звірі одягнені з українським колоритом. На Левові смушка з пером.

                ДІЯ ПЕРША
                Пролог
Весна. Цвірінькають ластівки. Погруддя байкаря Леоніда Глібова серед квітів. Ластівка зачепила крилом обличчя Глібова. Він провів по обличчю рукою, ніби прокинувся від довгого сну. Побачив юних глядачів у залі.

Дід Кенир. “Весна прийшла!
Тепло знайшла!” —
Кричать дівчатка й хлопчики.
“Цвірінь! Цвірінь!
Журбу покинь!” —
Клопочуться горобчики...

Давненько я вже з вами не зустрічався, мої юні друзі, а бувало, зберуться біля мене малята і все просять: “Дідусю Кенире, розкажіть нам, будь ласка, яку-небудь байку, ваші байки нам дуже подобаються. А ми обіцяємо уважно слухати!”.
От і для вас, таких гарних дівчаток та хлопчиков, я із задоволенням розповім декілька цікавих історій. А ви уважно слухайте та розмірковуйте, що тут правдонька, а де лише легкий жарт. Та не бійтеся лісових хижаків, поруч ваші батьки, вони не дадуть вас образити. Отже, мої хороші, зручненько влаштовуйтеся і уважно слухайте байки дідуся Кенира.




                Картина перша
                (За мотивами байки “Лев на облаві”)

Лісова галявина. Озеро. Під дубом з'являється дід Кенир.

Дід Кенир. Жили у гущині глибокого байрака
Страшенний Лев, всесвітній Лис,
Бурлака-Вовк і наш Сірко-собака,
Що із села помандрував у ліс
І розбишакою зробився, ;
З людьми, чи що, не вжився.
Побратались вони, щоб по-сусідськи жить,
Ніколи шкоди не чинить;
Умовились гуртом робити
Облаву потайну,
І хто добуде що ; все нарівно ділити;
Лев був за старшину.

                Картина друга
Та ж сама лісова галявина. Багаття. Собака смажить шашлики. Під дубом Лев, Вовк, Лис бенкетують, лежать, як мисливці на привалі в картині Перова "Мисливці на привалі".

Лев (поглядає на шашлики, п'є чарку). За мій влучний постріл! А пам'ятаю, як одразу (Хапає рушницю, начебто стріляє.) — бух-бух! — я поклав трьох ягнят!

Вовк. Егеж, пане Леве, стрілець ви знатний!

Лис (про себе). От бреше, чортяка! Та де ж це бачено, щоб одним пострілом відразу трьох ягнят завалити? І двічі бреше. В цього нещасного влучив я!

Собака Ось, пане Леве, ваше ягня! На шампурі димиться!

Тримає в лапах три шашлики.

Вовк (задоволено потирає лапи). Дурненький, відбився від батьків, нехай тепер шкварчить на вертлюгах.

Лев (нюхає повітря). Який гарненький! Подай лишень сюди!

Лис (облизуючись). Був дурненьким, став гарненьким!

Лев хватає всі шашлики. Вовк і Лис тягнуться за своєю часткою. Лев б'є їх по лапах.

Лев. Цить, пакосні! Хто тут найсильніший? Звісно я! Тому ця здобич моя!

Лев гарчить, стискає лапи, грає м'язами.

Собака (обмочився від страху, сховався за дубом). Вельмишановний пане, це правдонька твоя!

Лис (про себе). Зовсім очманів цей добродій, захапав все собі!

Вовк. Пане Леве, нам би трішечки м’ясця, хіба ми не заслуговуємо на вашу милість?

Лев (вже сп'янів). А ні шматочка! Краще підіть зловіть собі рибу в озері.

Лев витріщив очі, грива стала диба, страшенно гарчить. Підстрибнув і ширяє в повітрі. Вовк, Лис, Собака тікають від страху.

Вовк. Мерщій від цього Лева! Щербата наша доля!

Лис. З цим старшиною знатися ; зазнати горя!

Собака. Нехай йому дістануться і озеро, і ліс!

Вовк, Лис (разом). Щоб в тому озері він згинув, біс!

Лев жадібно чавкає, потім засинає під дубом. Вдалині виють Вовк, Лис і Собака. Каркає крук.

                Картина третя
На галявині з’являється дід Кенир. Підходить до Лева, торкається його палицею. Той ворушиться, гарчить уві сні. Дід Кенир крадькома відходить.

Дід Кенир. І я там був і придивлявся,
І кривду вилаять хотів, ;
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив.

                Картина четверта
                За мотивами байки “Лев і Комар”.
Лісова галявина. Під дубом спить Лев. Біля нього кружляють два комарі.

Молодий Комар. Он, як розтягся біс рудий! Що це за диво, що перед ним усяка твар тремтить?!

Старий Комар. От бараняча голова! Лев ; господар, йому всі в лісі раді!

Молодий Комар. Перехрестись, старий! Хіба пихатому цьому хто радий? Весь ліс тремтить від його влади!

Старий Комар. Трясця на твій довжезний ніс! Лев ; сила, пан на всю діброву! Хвостом уб'є не тільки комара ; корову!

Молодий Комар. Нехай хоч сім корів хвостом покотить! А я от зараз полечу, дам йому лиха до плачу!

Старий Комар. От нерозумна дітвора! Не слухаєш старших, роби як знаєш! Мені ж додому вже пора!
Швиденько відлітає.

Молодий Комар. Мерщій до хати, старий боягузе! Я задам Леву прочухану! Узнає він   Комарика пошану!

                Картина п'ята
                Комар сідає на Лева, кусає його у лоба

Молодий Комар. Пане Леве, не свербить лоб?

Лев (прокидається). Яка огидлива мошка. Ось я тобі!..

Лев махає лапою. Комар перелітає на ніс.

Молодий Комар. Пане Левику, я вже ось тут. Ну ж, спробуйте, спіймайте!

Лев підстрибує. Намагается зловити комара. Б'є лапою по носі. Гарчить від болю.

Лев. Ну, поганцю, постривай! Мене, господаря цих місць кусати?! Якщо зловлю, тебе комашку розчавлю! Нещасна буде твоя мати!

Спробує впіймати Комара.

Молодий Комар. Що, Левику, спіймав? Не дуже високо стрибав!

Регоче, в'ється над Левом, кусає його. Лев стрибає, качається по траві, знесилів, упав.

Лев. Клята мошка! Негоже царю звірів на нею ганятися! Краще сховатися.

Ховається в кущах. Комар голосно гуде перемогу. Прилітає старий Комар.

Старий Комар. Я завжди казав, що добрий козачок Комарик наш маленький. Утяв цього пана, дарма, що молоденький!

Хоче обійняти молодого Комара. Той ухиляється.

Молодий Комар. Ось так завжди. Нема біди ; друзів багато, як на весні води. Але пригріє сонечко ; вода тікає. Була ось де, і вже немає!

                Картина шоста
                (За мотивами байки “Лисиця й Осел”)
Хата, тин, на ньому горщики. Лис коле сокирою дрова. По вулиці йде Осел. На ньому краватка, в руці парасолька.

Лис. Відкіль бредеш ти, голова лиха?

Осел. Ба-а! Друже Лис! Коли ж тебе із лісу біс приніс? Хіба не бачив, як там Лев здиха. І-а-а!

Лис. Давненько з ним ми розійшлися. Вельми загрозливий був пан. Коли тікав від нього ; у хащах роздер свій жупан. Шукав все, де б сховатися, лишень би з Левом цим не знатися!

Рубає сокирою пень.

Осел. І-і-і! Що сталося тепер із ним! Лежить, неначе пень! І ніч, і день.

Порив вітру. Осел розкриває парасольку, перелітає через тин.

Лис. Лев став, як цей пеньок? (Показує на пеньок, на якому коле дрова.) Ну, дивовижа! Твориться в лісі бозна що!..

Осел. Така ось чудасія... Позбувся цар звірів своєї сили!

Фехтує парасолькою, завдає удари невидимому ворогу.

Лис. Як прикро. Чому у Лева сила зникла?

Осел. Комарик молодий дав йому прочухану. Ось так, ось так. (Коле парасолькою.) Лев смикався, стрибав, як блазень, і з той пори позбувся сил.

Лис. Комаха та згубила Лева? Він став нікчемою смердячою?! Сумна у цього пана вдача!

Осел. Засумував за паном-блазнем, забув, як він тебе образив?!

Лис. Образи всі свої я вже давно йому пробачив. І потім, не можна хворому давати здачі!

Осел. Він заслужив таку нікчемну долю. Ніхто зі звірів із цього не плаче, навколо всі сміються та ще скачуть. А хто під боки стусоне.

Фехтує парасолькою.

Лис. Ти що, б'єш його теж?

Осел. А як же, звісно, теж! Панам пощади не буває! Нехай і наших знає! (Падає на спину, мотиляє ногами.) І-а-а!

                Картина сьома
На галявині з'являється дід Кенир. Підходить до хворого Лева, подає йому водиці.

Дід Кенир. А й в людях такечки буває, ;
Чи то вже світ тепер такий:
Поки ти чим кому страшний,
Усяк тебе і поважає;
А тільки як-небудь спіткнись, ;
Дивись ;
Хто й поважав, той лає.

                ДІЯ ДРУГА
                Картина восьма
                (за мотивами байки “Жвавий Хлопчик”)
                В садку серед квітів з'являється дід Кенир.

Дід Кенир. Був собі Хлопчик дуже жвавий,
Моторний і цікавий:
До всього придивлявсь
І пильно прислухавсь...
Наслухавсь він, що дуже довгий світ,
Куди не глянь — все світ, ні тина, ні воріт,
От як діждали літа,
Придумав він побачить того світа
І на комору зліз...

                Картина дев'ята
Двір, хата, комора. Хлопчик по драбині лізе на дах комори.

Хлопчик. Ого, ти бач, який простір, я теж, як ластівка, хочу злетіти в небо! (Мрійливо.) Не треба в школу там ходити, і кашу вівсяну їсти.

З'являється Свиня.

Свиня. Бач, голову задрав! Зазнався! Високо забрався! Ось зараз я спущу тебе на нашу грішну землю!

Свиня треться об драбину.

Хлопчик. Негідна, не чіпай!

Свиня. Простору захотів. Так не буває. Рохкай, як ми, свині, на землі, в кошарі місця всім хватає!

Драбина падає. Свиня радісно хрюкає, тікає. У повітрі застигла єхидна свиняча посмішка.

Хлопчик. Як тепер бути! Як злізти з даху? Бабусю, де ти? Їй не почути!

Плаче. Біля нього літають, щебечуть-втішають його ластівки.

                Картина десята
                З'являється Баба.

Баба. Чую, чую, онучку, ох, горенько моє, чого ти вдерся на таку височінь?

Хлопчик (хлюпає носом). Хотів дістатися до неба.

Баба. А воно тобі треба? Що там тобі робити? Де народився, там і згодився!

Хлопчик. Я мріяв долетіти до Сонця! А ця непотреба свинюка скинула драбину.

Баба. Ось я її!..(Тупає, погрожує пальцем, присовує дробину до кошари.) Злазь, онучку!

Хлопчик обережно злазить. Баба його гладить по голові.

Хлопчик. А все ж до Сонця я долечу!

Баба. Ач, який упертий. Сонце далече, там гаряче, як у печі, тільки обпечешся! А земля – ось тутечки. (Тупає ногою.) Вона нас гріє. Краще, моє серденько, іди погуляй у садочку.

Хлопчик. Гаразд, а зі свинюкою я ще поквитаюся, запам'ятає, як посягати на мою мрію!

                Картина одинадцята
З'являється дід Кенир, вказує на Хлопчика, що гуляє у саду, потім звертається до залу.

Дід Кенир. Скажу я вам, не тільки що дитині,
Як мудрий дід мовляв мені колись,
Що вік живи, учися, стережись
І пам'ятай, що є на світі Свині.

                Картина дванадцята
                (за мотивами байки “Хлопчик і Тінь”)

В садку серед квітів Хлопчик грається зі своєю Тінню. Літає за нею метеликом, вона від нього тікає. Хлопчисько стомився гратися, спіткнувся, покотився у траву м'ячиком.

Хлопчик. Та ну її, набридло за нею ганятися!

Тінь. Ну що, несила? Не зміг зловити? Давай тепер я тебе впіймаю!

Хлопчик. Бач, яке хвалько! Спробуй наздожени!

Тінь ганяється за хлопчиськом. Весела метушня. Хмара закрила Сонце. Тінь зникла. Хлопчисько здивовано озирається.

Хлопчик. А де ж вона? Її немає! (Чухає потилицю.) Знайду собі іншу іграшку!

                Картина тринадцята
                В садку з'являється дід Кенир.

Дід Кенир. Як тая тінь, так щастя між людьми:
І бачили, і знаєм ми —
Біжить воно за тим, хто не шукає,
А той, хто хоче, не піймає.

                Картина чотирнадцята
                (За мотивами байки “Хлопчик і Гадюка”)
                Хлопчик ловить в садку коника-стрибунця.

Хлопчик. Скачи, скачи, далеко не втечеш!

Коник-стрибунець. Бач, який моторний! Але я моторніший за тебе!

Коник-стрибунець сховався серед квітів. Хлопчик його шукає.

Хлопчик. Де ж його тут шукати? (Побачив в землі нору. Засовує в неї руку.) Мабуть, він отутечки. (Злякано кричить.) Ой-ей-ей!

                Картина п'ятнадцята
Хлопчик злякано застиг. Витягнуту руку обвила гадюка. Вона розкрила пащу. Сичить.

Гадюка. Бач, дурнику! Робити так не слід!

Хлопчик. Пробачте, тітонько, хотів пограти!

Гадюка. Сьогодні я тебе пробачу, а вдруге боляче вкушу! Не треба так зі мною жартувати!

Гадюка злізла з руки і поповзла у своє кишло. Хлопчик стоїть переляканий.

                Картина шістнадцята
                З'являється дід Кенир. Обіймає хлопчика.

Дід Кенир. Добре те, що добре закінчується! Хіба можна так поводитися зі зміями?

Гляди ж ; шануйся, стережись,
Робити так не вчись
Та роздивляйся, з ким шуткуєш!
Картина сімнадцята
В садку серед квітів дід Кенир.

Дід Кенир. Ось, мої квітчастенькі, ви і прослухали байки дідуся Кенира. Начебто все це неправдонька, але потрібно замислитися, для чого я розповів це вам.

Здається, байка просто бреше,
А справді ясну правду чеше,
Нікого в світі не мине,
Читайте, згадуйте мене!

Дід Кенир завмирає серед яскравих квітів, сам стає схожим на яскраву квітку. Світить сонце. Весело гудуть бджоли. Навколо літають і щебечуть ластівки. Музика. Можливо, вальс квітів Чайковського.

                Інший варіант другої дії
                Дійові особи

Дідусь Кенир — байкар Леонід Глібов
Панас — мужик
Деревце — вродлива дівчина
Пугач
Зайчик
Їжачок
Гай — великий простодушний хлопець
Вогонь — хитруватий рудий хлопчина
Вітрець — юнак з білястим обличчям, довгим білястим волоссям та у сорочці з довгими рукавами
(За мотивами байки Л. Глібова “Деревце”).

Сенс: старших не можна ігнорувати, потрібно прислухатися до їхніх порад. Молодь без них не підніметься.

                Картина перша
Лісова галявина. Вітерець. Шепочуть старі дерева. Поруч молоде деревце. З'являється дідусь Кенир у широкому солом'яному капелюсі.


Дідусь Кенир. А ось послухайте, любі хлопчики й дівчатка, мою баєчку. Розмірковую, що вона стане вам в нагоді.

Ішов Панас із города додому
З сокирою й мішком;
Вертаться довелось самому,
Прямуючи ліском.
Іде Панас, не розглядає,
Міркуючи про щось
(Міркує той, хто нужду знає),
Аж чує — кличе хтось...
Затемнення.

                Картина друга
На лісовій галявині з'являється Панас у брилю, полотняній сорочці, за плечима мішок, в руці сокира. Чується жалісний голос деревця, воно схоже на молоду дівчину.

Деревце. Агов, дядьку! Як вгледіло я вас, так аж зраділо. Допоможіть моїй біді!

Панас (здивовано оглядається, бачить деревце). А що ж з тобою сталося? Що так тебе занапастило?

Деревце обертається на молоду вродливу дівчину

Деревце-дівчина (тягне до нього руки-гілки). Життя стало дуже погане. Я зовсім не росту, а в'яну.

Панас (чухає потилицю). Кажи, хто ж так тебе образив, що не радієш волі? Хто розбишака цей, що задав тобі болю?

Деревце-дівчина (обурюючись). Поруч зі мною ростуть дуби, осики. (Заломило руки-листя, тремтить.) Немає місця серед них, хоч пропади навіки!

Панас (здивовано). Ось це твоя біда? Радій, що не самотнє. Потрібно розуміти — на світі одному погано жити!

Деревце-дівчина. Ні, дядьку, якби я було само, я б виросло високе та зелене. (Деревце тягне руки-листя вгору.)

Панас (сердито). Ач, нетямуще яке! Старі дуби й осики тобі ще знадобляться. Коли настане негода (Чутні слабкі звуки бурі.), вони тебе своїм листям зігріють уночі

Деревце-дівчина. Ні, дядечку, нехай гарнесенько тріщать вони в печі!

Панас. Мале, а вже жорстоке і пихате. Чого ж тобі від мене треба, чим допоможу твоїй біді?

Деревце-дівчина. Зробіте ласку, дядечку, велику, не жалуйте дерев старих, візьміть та вирубайте їх, — я дякуватиму довіку!

Панас. Дурна. Старих потрібно поважати. А ти їх, як бур'ян, зрубати. А там, як знаєш... Не хитре діло сокирою махати.

Панас рубає старі дерева, вони стогнуть. Коли всі повалив, стомлено витирає рукою піт.

Деревце-дівчина. Дякую, дядечку. (Сміється, шелестить листям.) Тепер мені ніхто не заважатиме!

Панас показує на зрубані дерева.
Панас. Не шкода їх?

Деревце-дівчина. Ані трошечки! Навіщо мені повчання цих старих! На самоті я виросту великим і веселим.
Деревце танцює і дзвенить листям.

                Картина третя
Світить сонце, цвірінькають пташки. Співає молоде деревце. Стогнуть старії порубані Панасом дерева. Раптом налетіла буря. Все навколо виє і тріщить. Дощ. Блискавка вдарила в молоде деревце. Воно зайнялося.

                Картина четверта
Чорне обгоріле деревце (неіродлива в лахмітті дивчина). Ій на рамено сідає пугач. Жалісно ухає.

Пугач (филин). Ось тобі і виросла до неба! Сама, дурненька голова, біду собі купила. Талан занапастила.
Деревце-дівчина заламує руки, плаче

                Картина п'ята
         Сонце. На галявині з'являється дідусь Кенир із заступом і лійкою.

Дідусь Кенир. От лихо, так лихо! Не встигло нерозумне підрости! Адже казав, що одному погано жити. Та шкода слухати старших!

Деревце бачить дідуся Кенира.

Деревце-дівчина. Ой, дідусю! Допоможіть мені! (Тягне обгорілі руки-гілки до дідуся Кенира.) Спіткало мене горе!

Дідусь Кенир підходить до деревця, розправляє гілки, гладить.

Дідусь Кенир (докірливо). Нещасна твоя доля! А що би не рости в тіні інших дерев? Дивись, набрало б сили. І хоч самому жити довелось, біди б не сталось...

Навколо літають і жалісно щебечуть птахи. Дідусь Кенир звертається до дітлахів.

Дідусь Кенир. Що, хлопчики та дівчатка, допоможемо нерозумному деревцю піднятися після такої напасті? Нехай далі живе і більше ніколи не зазнається!

Він обкопує і поливає деревце-дівчину. З'являються зайчик і їжачок, допомагають дідусю. Пугач сідає дідусю на плече і плескає, як у долоні, крилами.

Деревце-дівчина. Дякую, діду! Посадіть, будь ласка, навколо мене інші дерева. Я зрозуміла, що разом жити веселіше і надійніше. Якщо підстереже біда, добрі друзі завжди прийдуть на допомогу!

                Картина шоста
                (За мотивами байки Л. Глібова “Огонь і Гай”).
         Сенс: друзі — це добре! Але потрібно бути розбірливим у друзях.

Лісова галявина. Дим. З'являється дідусь Кенир, він махає руками, розганяє капелюхом дим.

Дідусь Кенир. Ось послухайте, друзі, ще одну мою баєчку.

Під Гаєм хтось Огонь покинув...
Вітрець моторненький прилинув
І потихеньку роздував.
Картина сьома
Лісова галявина. Серед трави грає рудий хлопчина-вогник.

Вогонь. Ой, Гаю! Гаю зелененький! (Промовив він, пускаючи димок.)
Чи бачиш ти, який я вдавсь тепленький?
В холодний час нагрів би ввесь Гайок...
Чому б з тобою нам не поєднати дружбу?
Всю нічку я б тобі світив...
І знали б нас, як двох братів,
І я б горів, і ти б шумів,
Не турбувало б нас ніяке лихо враже.
Чи правду я кажу — нехай вітрець нам скаже!”.

                Картина восьма
З'являється Вітерець — юнак з білястим обличчям, довгим білястим волоссям та у сорочці з довгими рукавами. Волосся та одежа на ньому колихаються.

Вітерець. Авжеж, що так! Гайочку, ти розумний хлопець. Збагни, приятелювання з нами піде тобі лише на користь.

Гай (улещений). Я згоден з вами. Будемо дружити. Вогнику, своїм теплом ти мене зігрієш. І Вітерець нам буде у нагоді. Утрьох ми заживемо щасливо, у згоді.

                Картина дев'ята
                Вітерець грає з вогнем серед трави.

Вогонь (звертається до вітерця). Доволі гратися в траві! Зітхни гарнесенько, щоб опинився я на тому височенному дубі. Зверху я добре обігрію увесь Гайок.

Вітерець. Авжеж, я так дмухну, що листя з дуба зірветься і закружляє. Хай наших знає!..

Вітерець роздуває щоки, дме щосили, підсаджує вогонь на дуб. Той стогне. Починається пожежа, перекидається на інші дерева. Вони тріщать і падають. Вогонь сміється й жваво тріщить. Вітерець тікає. Чорний, обгорілий стогне і плаче Гай.

Гай (жалісно). Я мріяв, що Вогонь і Вітерець ; це справжні друзі. Залюбки гралися і вдень ми, і вночі. Вони втекли, а що зі мною сталося? Тепер я чорним став, як горщик у печі!

                Картина десята
На галявині, що димить, з'являється дідусь Кенир. Гасить димлячі гілки дерев.

Дідусь Кенир. Ось що буває, коли погані друзі. Пропав Гайок наш. Тепер стоїть, мов чорна мара. І гуде, і стогне, як важкий хворий. Біда та й годі.

Дідусь Кенир звертається до глядачів.

Молодіж любая, надія наша, квіти!
Пригадуйте частіш ви баєчку мою;
Цурайтеся брехні і бійтеся дружити
З таким приятелем, як той Огонь в гаю.
Затемнення

                Картина одинадцята
                Садок з квітами.

Дід Кенир. Ось, мої квітчастенькі, ви і прослухали байки дідуся Кенира. Начебто все це неправдонька, але потрібно замислитися, для чого я розповів це вам.

Здається, байка просто бреше,
А справді ясну правду чеше,
Нікого в світі не мине,
Читайте, згадуйте мене!

Дід Кенир завмирає серед яскравих квітів, сам стає схожим на яскраву квітку. Світить сонце. Весело гудуть бджоли. Навколо літають і щебечуть ластівки. Музика. Можливо, вальс квітів Чайковського.

Завіса
16.01.2017

Примечание. Известный украинский баснописец Леонид Глибов писал стихи, басни и сказки для детей. Называл себя дедом Кенаром.