Тьму лодонями горну і палю Божественну іскру
Сміючись в пустотах своїй душі я мрії ціль свою найти....
На ранок біль
В обід тоска
На вечір фраза за що мені таке життя....
Біжуть години за ними відпрацьовані усі стежини
Приходять і хвилини що усе це неспроста видимо така випала мені судьба
Роки знанями відбивають вмені зачаття
Ведь Бог відміряв грамотно моє життя....
Но я не я іграю в страшні ігри своєго кінця
Приміряю маски божевілля но іще іде життя
Розчаруванням сумом пропитався і так же ніяково із цим усім іще я нерозстався
Похуїзм як берегиня неумолима вцьому океані глибина
Но жемчужина десь там на дні блестить
І я лечу надіюсь розум і дух я свій ще збережу...
Стишок 80
© Copyright: Степан Нагорняк, 2019
Свидетельство о публикации №219091700106
Свидетельство о публикации №219091700106
Рецензии
